"Нарешті виступаємо на фронт. Бої йдуть під Христинівкою. У Жмеринці я стояв у касці з червоним хрестом на правому рукаві, сумно дивився й махав рукою козакам мого куреня, що гриміли повз мене в вагонах, уквітчаних сосною, на яких було написано крейдою: "Смерть тим, хто руйнує нашу неньку Україну", — згадував березень 1919-го Володимир Сосюра, козак Третього Гайдамацькому полку армії Української Народної Республіки.
Майбутній український радянський поет майже рік служив у військовій частині, що починалася як Гайдамацький кіш Слобідської України.
Наприкінці 1917-го більшовицька Росія розпочала війну проти щойно проголошеної УНР. У грудні загони червоноармійців зайняли Харків і прилеглі райони. 200–300 українських вояків із Харкова та Куп"янська разом з українським військовим комісаром Слобожанщини сотником Миколою Чеботарівим дісталися до Києва. У столиці Чеботарів вирішує сформувати Гайдамацький кіш (корпус) Слобідської України — добровольче військове з"єднання для визволення Східної України з-під більшовицької окупації.
Лише впродовж тижня записалося декілька сотень добровольців — старшин і вояків. "У готелі "Ермітаж", штабі коша, кипіло, — згадував Чеботарів. — З самого ранку великий рух військових людей у різноманітних, а то й фантастичних військових одягах. Старшини й козаки то входили до штабу, то десь зникали, діставали накази, розпорядження, доручення".
Чеботаріва у Києві майже ніхто не знав, тому справу створення Гайдамацького коша він передав Симонові Петлюрі. Незадовго перед тим він залишив посаду генерального секретаря (міністра) військових справ УНР через розбіжності в уряді. За задумом Петлюри, Гайдамацький кіш мав складатися з усіх родів війська: піхоти, кінноти, артилерії та технічних частин з аеропланами. Однак поки що до нього входили лиш три підрозділи: курінь червоних гайдамаків — названого за кольором шликів на козацьких шапках — під командуванням сотника Омеляна Волоха, кінна сотня хорунжого Ляховича і гарматний підрозділ сотника Костянтина Смовського. Начальником штабу коша став сотник Генштабу Олександр Удовиченко, майбутній генерал армії УНР. Гайдамаки розмістилися в кількох залізничних ешелонах у київському передмісті Лук"янівці. Симон Петлюра сподівався за півтора місяця довести чисельність коша до 20 тис. бійців. Але уряд побоювався зростання політичного впливу відставного міністра й коштів на нове формування не відпускав.
Гайдамаки розташувалися у Михайлівському золотоверхому монастирі
18 січня 1918 року більшовицькі війська під командуванням Володимира Антонова-Овсєєнка розпочали загальний наступ на Україну. Швидко захопили Полтаву, Костянтиноград, Суми, Бахмач і наближалися до Києва. Не закінчивши формування, Гайдамацький кіш 28 січня виїжджає на фронт.
Коли гайдамаки прибули на позиції, на них чекала звістка, що під станцією Крути більшовики зламали опір Першої юнацької військової школи й допоміжного куреня Січових стрільців, сформованого з київських студентів і гімназистів. Гайдамацький кіш разом із сотнею Січових стрільців протягом кількох днів стримують наступ на столицю значно чисельніших сил червоногвардійців.
Тим часом у Києві місцеві більшовики підбурили робітників заводу "Арсенал" до бунту проти УНР. Війська київської залоги були нечисленними й ненадійними через більшовицьку агітацію. На фронті навіть пішли чутки про розгін Центральної Ради й розстріл українських міністрів. На нараді, що відбулася 30 січня на станції Бобрик, командування вирішує йти на Київ і ліквідувати повстання.
Уранці 3 лютого, під прикриттям димової завіси, курінь червоних гайдамаків разом із підрозділами Січових стрільців розпочинають штурм "Арсеналу". Після запеклого бою завод здобувають. Але вже за день на вулицях Києва починаються бої з більшовицькими частинами, що підійшли до столиці з Лівобережжя. У ніч на 9 лютого Центральна Рада й уряд УНР під охороною виснажених вуличними боями українських підрозділів виїжджають із Києва до Житомира.
Після укладення Брестського миру Німеччина й Австро-Угорщина надали УНР військову допомогу. У визволеній столиці 2 березня українські війська пройшли урочистим парадом. Гайдамаки розташувалися у Михайлівському золотоверхому монастирі. Незабаром кіш було реорганізовано у Третій Гайдамацький полк. Симон Петлюра в цей час залишив керівництво гайдамаками. Подейкували, що українські урядові кола та німецьке командування побоювалися надмірного поширення його впливу в армії. Командиром полку став сотник Олександр Удовиченко, невдовзі полковник Володимир Сікевич.
Наприкінці березня 1918 року гайдамаків відправили на фронт. До кінця квітня Третій Гайдамацький полк вигнав більшовиків зі Слов"янська, Бахмута (сучасний Артемівськ), Микитівки, Колпакового й вийшов на кордон із Всевеликим Військом Донським — недавно проголошеною державою донських козаків.
Після державного перевороту й проголошення генерала Павла Скоропадського гетьманом України Третій Гайдамацький полк у складі Окремої Запорізької дивізії залишався на Донбасі. Коли у грудні 1918 року Директорія на чолі із Симоном Петлюрою підняла повстання проти гетьмана, полк до нього приєднався. У районі Переїздна—Сватове—Попасна гайдамаки роззброїли гетьманську варту та близько тисячі німецьких вояків. У Донбасі полк поповнився добровольцями та мобілізованими. Один з його куренів став називатися шахтарським. Тоді й пішов у гайдамаки 20-річний Володимир Сосюра із шахтарського селища Третя Рота.
4 
35413
Коментарі
2