Ексклюзиви
Вівторок, 22 жовтня 2019 06:06

"У такому сильному фізично чоловікові сидить надзвичайно тонка вразливість"

Автор: Котлобулатова Ірина. Львів на фотографії. — Львів, 2006
  Станіслав Шнюр-Пепловський народився 21 жовтня 1859 року у Львові. Отримав юридичну освіту. Працював у місцевих польськомовних часописах. Видав кілька десятків історичних праць, зокрема, ”Біля колиски театру. Фрагмент з історії варшавської сцени”, ”Батько Бем. Історична оповідка”, ”З таємного архіву. Сторінка з історії Галичини”, ”Життя за свободу! Оповідка з минулого Галичини”, ”Замальовки з минулого Галичини та Кракова” у двох частинах — ”Львів і львів’яни” та ”Аполлонова дітвора”. Застрелився 14 листопада 1900 року в рідному місті
Станіслав Шнюр-Пепловський народився 21 жовтня 1859 року у Львові. Отримав юридичну освіту. Працював у місцевих польськомовних часописах. Видав кілька десятків історичних праць, зокрема, ”Біля колиски театру. Фрагмент з історії варшавської сцени”, ”Батько Бем. Історична оповідка”, ”З таємного архіву. Сторінка з історії Галичини”, ”Життя за свободу! Оповідка з минулого Галичини”, ”Замальовки з минулого Галичини та Кракова” у двох частинах — ”Львів і львів’яни” та ”Аполлонова дітвора”. Застрелився 14 листопада 1900 року в рідному місті

"Типовий німецький літератор: систематичний, невтомно працьовитий, ставиться до свого заняття цілком по-бюровому. Виглядає, ніби тур із литовських пущ. Високий, міцно збудований, шия товста, голова понура, схилена так, ніби хоче з розмаху вдаритися в якийсь предмет. Чорне волосся, на носі пенсне в роговій оправі з товстими лінзами. Має оригінальний характер письма: фіолетовим чорнилом креслить високі, гострі, геометрично вирівняні літери, котрі на великому аркуші паперу нагадують ліс із шпильок і рисок. Це письмо бюрократа без жодної фантазії".

Так львівський журналіст Антоній Холоневський описує свого колегу Станіслава Шнюр-­Пепловського у збірнику спогадів про літераторів "Несмертельні", виданому 1898 року.

Батько Станіслава — нащадок німецького міщанського роду Шнюр, мати — польська шляхтянка Пепловська. Син узяв прізвища обох батьків. Вивчився на правника, але судова кар'єра не приваблює — влаштовується журналістом до часопису "Дзєннік Польський". Там захоплюється історією. Врешті покидає роботу й присвячує себе вивченню та популяризації минувшини.

Його цікавить Галичина першої половини ХІХ ст. й український театр. Інформацію черпає зі старих часописів. Цілими днями просиджує в архівах і бібліотеках. Може не відкладати перо по 10 год. Усі рукописи здає видавцям вчасно.

Критики дорікають — дослідження Шнюр-Пепловського виглядають поверхнево й суб'єктивно. Автора називають "компілятором". Але читачі люблять його легке, доступне письмо. Скоро видає понад два десятки томів.

Стає членом Товариства польських журналістів і Літера­турно-мистецького кола. Наприкінці ХІХ ст. поляки вирішують спорудити у Львові пам'ятник Адаму Міцкевичу. Коштів бракує. Шнюр-Пепловський щовечора ходить по кав'ярнях і шинках із невеликою скринькою. Підсідає до товаришів і незнайомців, випиває чарку й просить пожертвувати 1 крейцер — найдрібнішу монету. За короткий час вдається зібрати майже 20 тис. гульденів — десяту частину необхідної суми.

Цей вчинок відзначає на сторінках тижневика "Монітор" його редактор Ернест Брайтер. Станіслав страшенно обурюється.

— Бачив, що наробив той Брайтер? — кидається на приятеля, якого випадково зустрів на вулиці. — На, почитай!

— Та що, похвалив тебе.

— В одному номері урядник Радзишевський — лайдак, в другому Ролле — лайдак, в третьому — Ґоздава. А Шнюр-Пепловський — порядний чоловік! Що люди про те подумають?

Відомий постійними конфліктами зі своїми читачами Брайтер потім зізнається: вперше в житті дістав прочухана за похвалу.

Через фанатичну працьовитість у Станіслава Шнюр-­Пепловського починаються проблеми зі здоров'ям.

"Це був чоловік величної постави, — пише публіцист Михайло Ролле. — Достатньо було накинути на його широкі барки білий плащ із хрестом, і ми отримали б першокласну модель для Яна Матейка. Як приятель — ідеальний, як ворог — страшний, бо руйнував усе, що спіткав на дорозі. Ми, його найближчі приятелі, ніколи не припускали, що в такому сильному фізично чоловікові сидить надзвичайно тонка вразливість. Так, ми знали про ту міль, що безустанно гризла його. Підтримували його дух, додавали сил, як могли. Однак звістка про те, що Стах впакував собі кулю в груди, стала для нас громом серед ясного неба".

Шнюр-Пепловський стріляється у своєму помешканні. Залишає вдову Броніславу й 8-річного сина. Газети не повідомляють справжньої причини смерті. Спочатку пишуть, начебто дослідник зліг від загострення хвороби. А наступного дня друком виходять некрологи.

На будинку Літературно-мистецького кола вивішують чорний прапор. Товариство польських журналістів бере на себе організацію похорону. Біля будинку Шнюр-Пепловських збираються кілька тисяч обивателів. Присутні редактори й журналісти чи не всіх місцевих часописів, ­професори університету, музиканти, літератори, актори театру. Приходить президент міста Ґодимир Малаховський. Несуть кілька десятків вінків.

— Серед розбитого й нещасного народу охочі до публічної роботи люди повинні володіти винятковою силою, аби не впасти від утоми та апатії, що оточує їх звідусіль, — промовляє над труною Ліберат Заянчковський, президент Товариства польських журналістів. — Відплата за цю роботу в нас зовсім невелика. Пепловський на відплату не чекав, а працював, аби лишень працювати. Поза тим мав дар збирати навколо себе людей, потрібних тут і зараз. Приваблював їх не промовами чи солодощами, а тільки своєю залізною волею. Підкупивши раз жменьку охочих, уже ніколи їх не втрачав.

Виголошують ще кілька промов. Могилу засипають, коли вже темніє. Починає накрапати дощ.

Остання праця Станіслава Шнюр-Пепловського — збірка "Для поводян" — виходить друком після його смерті. Там є поезії, оповідання й історичні нариси різних авторів. Усі погоджуються надати свої тексти без гонорарів. Прибуток від продажу упорядник заповів передати жертвам повені, що накрила Галичину того року.

Граф Віктор Баворовський перерізав собі горло

На межі ХІХ–ХХ ст. Львів накрила хвиля самогубств. Щороку ставалося по кілька десятків смертельних випадків. Серед тих, хто наклав на себе руки, траплялися і відомі громадяни.

Антоній Шнайдер (1825–1880). Краєзнавець-аматор. Видав перший путівник по Львову. Збирав матеріали для багатотомної "Енциклопедії краєзнавства Галичини". Через брак передплатників вийшли друком тільки два томи. Влада відмовилася субсидувати працю автора без регалій. Дослідник був змушений передати всі зібрані матеріали — 1875 тек — щойно створеній у Кракові Академії знань. Отримав за це пожиттєву пенсію, однак застрелився.

Віктор Баворовський (1826–1894). Граф, один із найбагатших землевласників Галичини. Робив літературні переклади, які високо оцінювали критики. Але на старості мав проблеми з очима. Лікарі врятували його від сліпоти, однак категорично заборонили працювати. Перерізав собі горло так, що рана сягала спинного мозку. Його велика збірка стародруків стала цінним надбанням Львова.

Теофіл Шумський (1839–1899). Журналіст і письменник. Його молодша донька вийшла заміж за російського підданого Йосифа Гендиґера. Незабаром того ув'язнили на 10 років за шпигунство. Шумського звинуватили у співпраці із зятем. На суді зумів довести свою непричетність, однак його репутація зазнала невідворотного удару. Повернувшися додому, двічі вистрелив собі в голову.

Тадей Мюнніх (1861–1900). Архітектор. Проектував вілли, садиби й церкви. Викладав у промисловій школі та Політехніці. Страждав від хвороби очей, що перешкоджала роботі. Наслідок — меланхолія. Одного ранку прокинувся, піднявся з ліжка і став одягатися. Щойно натягнув на ноги шкарпетки, вхопив револьвер і вистрелив собі в рот. Куля прошила мозок наскрізь. Залишив дружину і трьох дітей.

Миколай Бернацький (1836–1901). Популярний сатирик, підписувався псевдонімом Родоць. Літературна праця не приносила фінансового зиску. Влаштувався на роботу до страхового товариства "Флоріанка". Якось узяв кількатижневу відпустку й поїхав відпочивати до знайомих за місто. В перший робочий день після відпочинку попросив кур'єра віднести записку своєму приятелю-адвокату. Там було написано: "Через 10 хвилин відберу собі життя. Прошу повідомити мою дружину". Бернацького знайшли застреленим у голову в його кабінеті.

Зараз ви читаєте новину «"У такому сильному фізично чоловікові сидить надзвичайно тонка вразливість"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 875
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода