— По Покрові то й по теплі — вже буде холодно до весни, — каже 76-річна Марія Диковецька з села Вовчиці Зарічненського району на Рівненщині. — На полі, на городі до Покрови треба все поприбирати, позносити й до зими приготуватися. От ми ремонт почали, так потрібно до Покрови його закінчити. Так він довго простоїть, а в хаті буде завжди тепло.
14 жовтня православні та греко-католики відзначають Покрову Богородиці — одне з найбільших свят в Україні. Його історію виводять із Х ст. Тоді кочовий народ сарацинів напав на Візантію. 14 жовтня 910 року жителі столиці імперії Константинополя зібралися на молитву у Влахернській церкві. В ній зберігалися ризи, пояс та омофор — велике покривало — Божої Матері. Під час літургії вірянину Андрієві Юродивому в церкві явилася Богородиця. Зняла зі своєї голови покривало та розкинула його над тими, хто молився в храмі. Це побачили й інші люди. Розтлумачили, як заступництво Діви Марії.
Підбадьорене дивом, візантійське військо змусило ворога відступити від стін міста. Цей день почали відзначати щороку. Основна ідея свята — заступництво Матері Божої, покривання християн божественною благодаттю, оберігання від усього лихого.
В Україні до середини ХХ ст. до Покрови в хаті не топили грубу й опалювальні печі. Обмежувалися теплом "варистої печі", в якій готували їжу.
У ніч на Покрову існував звичай "заганяти тепло в хату". Хазяйка мала встати "до півнів" — затемна. Приготувати обід, добре напалити в печі та грубі, щоб до світанку встигнути заткнути каглу — заслінку в комині, якою регулюють тягу. Вірили, після цього хата не вистигатиме швидко й у ній всю зиму буде тепло й затишно.
— Колись, ще за мого дитинства, після Покрови, землю вже не орали й не копали. Вважали, вона відпочиває і "спить" аж до весни, до Благовіщення (7 квітня. — ГПУ), — розповідає 74-річна Тамара Швая, сусідка Марії Диковецької. — І в нас було заведено білити хату двічі на рік: на зиму білили перед Покровою, а на літо — перед Великоднем.
На Покрову дивилися, яка буде погода взимку. Якщо тепло й сонячно — зима буде тепла й погідлива, якщо холодно й дощ — холодна й сніжна.
— Покрова покриє землю листом або снігом, — говорять жінки. — Якщо снігом, зима настане рано. А якщо листом, іще слід очікувати теплих днів "бабиного" чи "вдовиного літа".
Примічали також фази місяця: якщо Покрова припадала на молодик, зима буде легка, з відлигами. Якщо на старий місяць — сувора, з морозами й хуртовинами.
Також характер зими намагалися вгадати за поведінкою тварин. Якщо зайці одразу після Покрови міняли хутро з сірого на біле — зима буде довга й холодна.
Особливе вшанування українцями Покрови пов'язане з культом Великої Матері Землі, за словами дослідників народної культури. До цього свята намагалися розрахуватися з пастухами та найманими робітниками. Проводили вибори сільського війта, старости, кошового отамана на Січі. Це відображає старовинні уявлення про поділ року не на сезони, а на дві половини: теплу й холодну.
— На Покрову до нашого урочища Хрести багато людей приїжджають, — розповідає 65-річний Сергій Ришковець із села Луко Володимирецького району на Рівненщині. — Їдуть звідусюди, бо це місце святе. Особливо допомагає тим, хто дітей не має, в кого вони слабі, або сама людина мучається якоюсь недугою, чи худоба гине.
Якось навесні жителі села Луко знайшли в лісі під сосною старця, який замерз узимку, не дійшовши 5 км до людських хат, за місцевими переказами.
— Було це ще за царя, ще як баба моєї бабусі була молода дівчина, — додає Ришковець. — Старця поховали біля церкви. А на те місце, де його знайшли, хто проїжджає чи йде, той що-небудь і кине. Хто ягід жменю, хто гриба якого, хто хліба, хто соломки. І такий горбик зробився там. Люди почали туди ходити й рушники на ту сосну в'язати. Бо стали помічати, що тому полегшало, тому голова перестала боліти, а в того рани на ногах позаживали.
Сьогодні в урочищі стоять 18 хрестів. Вони прикрашені іконами, обв'язані рушниками, стрічками та хустками. Малі хрести ставлять за здоров'я дітей, великі — за дорослих. Родичі тяжкохворих залишають тут їхній одяг, який виступає двійником людини, за прадавньою традицією.
— Якщо в кого яка біда, то люди обрікуються — дають обіцянку поставити хреста, як полегшає, — продовжує Сергій Ришковець. — От у одних із Дібрівська (село Зарічанського району на Рівненщині. — ГПУ) 10 років не було дітей. Приїхали вони раз, другий, третій. І за раз, бац, зародила одразу двоє. То вони хрести й поставили. Образки до них прив'язали. У другої жінки з Степангорода (село Володимирецького району на Рівненщині. — ГПУ) донька ногами боліла. Як одужала, то мати оградку замовила. Щоб ні лисиці, ні собаки на це святе місце не лазили.
Іван Мазепа був церковним старостою Покровської церкви
"Немає більш шанованого свята на Запоріжжі, аніж Покрова Пресвятої Богородиці, — писав невідомий західноєвропейський мандрівник, що побував на Січі. — Хіба, що свята на честь архістратига Михайла чи Миколи Чудотворця могли посперечатися з Покровою".
Запорожці відзначали це свято у своїй головній церкві — храмі Покрови Пресвятої Богородиці. За роки існування Січі запорожці побудували 60 церков і храмів на українських землях, писав історик Дмитро Яворницький. До сьогодні збереглися лише два — харківський Покровський Cобор, збудований 1689 року, та київська церква Покрови на Подолі 1766-го — робота архітектора Івана Григоровича-Барського.
Із 17 храмів, зведених у Києві в роки гетьманування Івана Мазепи (1687–1709), три присвятили Покрові. Сам гетьман був церковним старостою Покровської церкви при трапезній Пустинно-Миколаївського монастиря.
Козаки зображували Покрову на корогвах, під якими йшли у військові походи. Перед виходом із Січі навколішки ставали на молитву до Пресвятої Богородиці — "Під Твою милість прибігаємо". По завершенні походу — незалежно від його успішності — козаки відправляли молебень на честь Божої Матері.
У другій половині XVII ст. починають писати ікони "Козацька Покрова". На них зображали гетьманів, старшину, рідше — козаків під покровом Божої Матері.
3 
35413
Коментарі