Про малу Маню Адасовську — майбутню актрису Заньковецьку — оповідали: якось вона за селом у полі побачила циганський табір. Пробула там цілий день і прийшла додому зовсім гола, лиш на одній нозі панчоха. Пояснила, що одяг роздала циганським дітям. А панчішку лишила — бо ж негоже дворянській дочці ходити без нічого.
Цю історію професор Дурилін переповідає у книжці про актрису, виданій 1949-го. А далі коментує: "У цьому епізоді з дитячих років Марії Костянтинівни ми можемо спостерігати в зародку ті особливості характеру, що були притаманні їй — дорослій людині: сміливість, безмірну добрість і щедрість, уміння дружити з людьми різного стану. Можна припустити, що враження від цієї зустрічі з циганами багато років пізніше прислужилося актрисі Заньковецькій при створенні високохудожнього образу циганки Ази".
Ця книжка застаріла, місцями наївна. Але повнішої біографії Заньковецької не створено й досі. Хоч такі актриси народжуються раз на століття. Про "Циганку Азу" писали: це українська Кармен, але без геніальної музики Бізе. Утім, цю музику заміняє Заньковецька. З-поміж європейських сучасниць її порівнювали з француженкою Сарою Бернар. Це при тому, що Сарі Бернар був доступний увесь світовий репертуар, а Заньковецька виходила на сцену тільки в ролях українських селянок — нічого іншого за тих часів нашому театру не дозволяли. Тому-то російський критик Суворін якось сказав: "Невозможно понять: г-жа Заньковецкая лишь малороссийская актриса — или актриса вообще?" Її кликали на російську імператорську сцену, щоб могла розгорнутися на всю глибину таланту. Але не схотіла.
Зрештою, слави їй вистачало. Лев Толстой, мов хлопчак, випросив на згадку червону хустку, в якій Заньковецька грала Олену з п"єси "Глитай, або ж Павук". Чехов клопотався, щоб купити собі хутір поблизу Заньок. Обіцяв написати п"єсу, де б для Заньковецької була роль українською мовою. Чайковський посилав їй вінок із написом: "Безсмертній — від смертного". Побувати на її спектаклях вважали за честь цар Олександр ІІІ, гетьман Павло Скоропадський і головний отаман Симон Петлюра.
Одного разу зіграла свою смерть — загримувалася й лягла в труну
Її майбутній чоловік Микола Садовський згадував: коли вперше побачив Марію на сцені — немов перед очима відкрилася безодня. Хоч вона не була красунею й не мала надто яскравої артистичної зовнішності. Навіть Марко Кропивницький спершу не розгледів Марію й узяв її в свою трупу лиш на епізодичну, майже без слів, роль старої баби Зачепихи. А як побачив на сцені — заплакав, зняв бірюзовий перстень і ним заручив Марію з театром.
Заньковецька змалку могла грати будь-що. Одного разу зіграла свою смерть — перед приходом знайомого гімназиста загримувалася й лягла в труну. Кавалер зомлів із переляку. Згодом, аби проілюструвати стан найвищого душевного й тілесного страждання, гримувалася під Ісуса Христа в терновому вінку. Москвичі під час її гастролей розбирали квитки зі словами: "Ах, сегодня госпожа Заньковецкая плакать будет!"
Її талант легким не був: часто після прем"єри Заньковецьку охоплювала така депресія, що довго не хотіла нікого бачити, навіть коханого чоловіка. А Садовський, імпульсивний і нетерплячий, у такі періоди знаходив собі коханок.
Через це між ним і Марією не раз доходило до розриву. Дітей у них не було, але її звав мамою Юрко — позашлюбний син Садовського.
Остаточно вона пішла від нього 1909-го, коли в Садовського з"явилася нова симпатія — артистка Марія Малиш-Федорець. Заньковецька не простила йому цього ніколи. 1933 року, коли труну з тілом Садовського несли вулицею повз її дім, стара актриса провела процесію лише поглядом із-за вікна.
— Я тяжко винен перед Марією, — сказав Садовський перед смертю.
Їй передали ці слова.
— Тепер можна й помирати, — промовила вона.
Пережила його лиш на півтора року.
1854, 4 серпня — Марія Заньковецька народилася в селі Заньки під Ніжином на Чернігівщині в сім"ї поміщика Адасовського
1875 — виходить заміж за штабс-капітана Олексія Хлистова. За три роки він повертається з російсько-турецької війни, служить у Бендерах. Там Марія грає в аматорських виставах із прапорщиком Миколою Тобілевичем (Садовським), також ветераном тієї війни. Він бере з Хлистова офіцерське слово відпустити Марію на професійну сцену
1882 — український театр, хоч і з обмеженнями, дозволили. Марія під псевдонімом Заньковецька дебютує в Єлисаветграді (нині — Кіровоград) у трупі Кропивницького в ролі Наталки Полтавки. Петра грає Садовський. Згодом розлучається з Хлистовим
1887 — гастролі трупи Кропивницького в Петербурзі. Успіх такий, що вперше в історії провінційна трупа змогла грати в імператорському театрі, в присутності царя
1922 — отримує звання народної артистки республіки. Невдовзі залишає сцену
1934, 4 жовтня — померла, похована на Байковому кладовищі біля могили Садовського
2 
35413
Коментарі