"По вінця були заповнені балкони й вікна будинків, що прилягали до траси. Люди сиділи на дахах, а кілька найбільш відважних навіть видряпалися на високий комин цегельні", — описував варшавський "Спортивний огляд" автомобільні перегони "Ґран-прі Львова", які відбулися 19 червня 1932 року.
Ідея організувати такі змагання виникла ще в середині 1920-х. Тоді у Львові, який після Першої світової відійшов до Польщі, заснували автомобільний клуб. Та перші перегони вдалося провести щойно 1930-го. Їх учасниками були виключно громадяни тодішньої Польщі. Наступного року змагання стали міжнародними: участь у них взяли також двоє австрійців і німець — Ганс Штук. Останній, який їхав на "мерседесі", і став переможцем.
Стартували гонки навпроти теперішнього входу до парку культури ім. Богдана Хмельницького. "На вулиці Пелчинській навіть заливали гіпсом трамвайні рейки, а краї хідників обкладали мішками з піском, — пише у спогадах про місце старту "Ґран-прі" польський фантаст Станіслав Лем, дитячі роки якого минули у Львові. — Тоді відчувалося, що Львів є надзвичайно європейським містом. Про це свідчили ті величезні перегонові машини, які видавали пекельне ревіння". Коло траси вулицями мало протяжність 3 км 41 м. Установлені вздовж трибуни могли вмістити 4 тис. людей. Та глядачів збиралося й до 50 тис. За порядком стежили 500 поліціянтів.
1932-го львівські змагання отримали статус "Ґран-прі". Їх включили в міжнародну програму автомобільних перегонів разом зі ще трьома десятками європейських трас. Фаворитами того року вважали німців — Рудольфа Караччіола на "Альфа Ромео", Альберта Брошека на "мерседесі" і минулорічного переможця Штука. Окрім того, заявилися угорець Ласло Гартманн і четверо поляків — усі на "буґатті". Учасники мали проїхати 100 кіл.
"Уже після перших кількох кіл стало зрозуміло, що Караччіола панує над ситуацією і не дасть собі програти змагання, — пише "Спортивний огляд". — Велике піднесення настало, коли Штук раптом почав скорочувати серйозне відставання від Караччіоли. Однак це тривало недовго, бо вже на 34-му колі представник "Альфа Ромео" відірвався далеко вперед. А ще за хвилю побачили ми Штука, котрий пхав руками своє авто, з якого йшов сильний дим". Рудольф Караччіола отримав кубок з рук президента міста Львова.
1933-го на змагання з'їхалися учасники з 10 країн Європи — як ніколи доти. Переможцем став норвежець Ейґен Бьорнстад, також на "Альфа Ромео". Але це було останнє "Ґран-прі Львова": світ охопила економічна криза, яка добряче вдарила й по Польщі. Й у столиці Галичини стало не до перегонів.
"Робітники пера" побили "Артистів театру"
В окупованому нацистами Львові 28 червня 1942 року понад 5 тис. глядачів зібралося на стадіоні Українського центрального комітету — де тепер будівля податкової адміністрації. Того дня тут відбувався показовий футбольний матч між командами "Артисти театру" й "Робітники пера".
"Мабуть, ще ніколи і ніякі змагання не викликали поміж широкими спортовими і неспортовими колами такого зацікавлення... — писали "Львівські вісті". Матчеві вони присвятили майже цілу шпальту. — На змаганнях ми бачили людей, яким і не снилося ніколи, що вони коли-небудь у житті приглядатимуться футбольній грі (до таких дозволимо собі зарахувати нашого відомого мовознавця — професора Василя Сімовича). Публика ломила собі голову над тим, з яким волевим наставленням вибіжать обі дружини на зелену мураву. Чи вони часом не захочуть "надути" публику і влаштують звичайну "шопку" (невибагливу забаву. — "ГПУ"), чи заграють за всіма законами футбольного мистецтва. У ході змагань виявилось одне і друге. Усі змагуни виявили велику жертвенність і запал до гри, усі горіли палким бажанням перемоги, про що відтак переконливо говорили численні ґудзи та синяки на тілі неодного з них. Деякі злобні язики добачили в тих синяках скриті порахунки між деякими безпощадними театральними критиками і покривдженими виконавцями театральних ролей".
Ініціатором матчу був тодішній директор Львівського оперного театру Володимир Блавацький. Ще наприкінці 1930-х він організував у театрі ім. Івана Котляревського футбольну команду "Гонг". Зі старої завіси пошили форму — сині сорочки й чорні штанці. Черевики виміняли в місцевого шевця на контрамарки. "Гонг" на рівних змагався з місцевими напівпрофесійними українськими й польськими командами.
Улітку 1941-го у Львові дворічна радянська окупація змінилася нацистською. Володимир Блавацький очолив оперний театр. Він майже щодня давав вистави, тож регулярно проводити футбольні матчі можливості не було. Ось режисер-уболівальник і надумав влаштувати показову зустріч. У тому матчі перемогла збірна письменників і журналістів — 4:3.
"Хід гри був повний драматичних, комічних, опереткових, а навіть балетичних моментів, — писав кореспондент "Львівських вістей". — Деколи гра підносилася до вершин поезії, але й часто обнижувалася до сірої прози і звичайної публіцистики. Змагуни падали частіше, як стріли до воріт. Про вислід змагань сказав хтось дотепний: "Актори програли, бо забули взяти суфлєра, а письменники і редактори виграли з причин, незалежних від редакції…" Одні і другі однаково розвеселяли публику, що бавилися знаменито".
4 
1
Коментарі