Малого Фелікса Мендельсона у рідному Гамбурзі називали "музичним дивом". У 15 років він уже був автором симфонії, концертів для фортепіано та оркестру. А в 17 написав увертюру до комедії Вільяма Шекспіра "Сон літньої ночі". Її фрагмент — "Весільний марш" прославив композитора на цілий світ.
Попервах музичним вихованням Фелікса та його старшої сестри Фанні, яка згодом стала видатною піаністкою, займалася мати Лія. У будинку Мендельсонів часто гостювали знамениті люди того часу — філософ Фрідріх Геґель та музичний педагог і композитор Карл Цельтер. Саме він звернув увагу на музичні здібності Фелікса і почав йому, 11-річному, давати уроки музики у Берлінській співочій академії.
1830-го Фелікс вирушає у подорож Європою. Дає концерти у Мюнхені, Парижі, Зальцбурзі, Відні, Венеції. У Римі пише увертюру "Гебриди", "Італійську симфонію" й музику до "Першої Вальпургієвої ночі" з "Фауста" Ґете. Якось в одному з музеїв Ватикану він побачив картину, на якій було зображено святу Цецилію — покровительку музики. Фелікс задумав собі, що колись обов"язково зустріне таку Цецилію, і вона стане його дружиною.
У січні 1835-го після успішного виступу в Кельнському соборі Мендельсона запрошують до Лейпцига очолити місцевий симфонічний оркестр. Якось товариш, диригент із Франкфурта-на-Майні попросив замінити його на місцевому концерті. Музикували в лісі. Пробули там цілий день, а надвечір на галявині влаштували пікнік. І тут Фелікс помітив дівчину, яка нагадала йому святу Цецилію з Ватикану. Звали її Сесіль Жанрено.
17-річна Сесіль була донькою багатого протестантського проповідника. У домі її батьків збиралося вишукане товариство Франкфурта. Почав учащати туди й Мендельсон, а невдовзі освідчився дівчині. У березні 1837-го вони повінчалися. Після весільної подорожі молодята оселилися у Лейпцигу, у власному будинку з видом на поля й ліс. Одного за одним Сесіль народжує Феліксові п"ятьох дітей.
Щоразу, коли в родині з"являється немовля, щасливий Мендельсон виділяє значну суму для нужденних молодих матерів. "Я живу так спокійно, як лише можна мріяти. Дружина, діти, роботи повно — чого ще може бажати людина? Я нічого іншого не прохаю у неба", — пише він другові.
Лікарі заборояють йому публічні виступи
За активної участі Мендельсона 1843-го в Лейпцигу відкривають консерваторію — перший вищий музичний навчальний заклад у Німеччині. Фелікс викладає там, працює диригентом і пише ораторію "Ілля" за біблійним сюжетом. Скаржиться на перевтому, мігрені, стає дратівливим. Невдовзі лікарі забороняють йому публічні виступи. На своєму останньому концерті 19 липня 1846-го він грає "Крейцерову сонату" Людвіга ван Бетховена. Звістка про смерть 42-річної сестри Фанні стала для нього ударом. 28 жовтня 1847-го у Фелікса Мендельсона стався інсульт. 5 днів напівпритомний він лежав у ліжку й на всі запитання відповідав лише "так" і "ні". Якось, коли Сесіль спитала, як він почувається, сказав:
— Втомився, дуже втомився.
Увечері 4 листопада 1847-го Фелікса Мендельсона не стало.
Перший Палац шлюбів у СРСР з"явився 1959-го
"Весільний марш" Мендельсона вперше прозвучав 2 червня 1847-го в Англії, під час шлюбної церемонії Дороті Кар"ю і Тома Денієла у церкві Святого Пітера у місті Тівертоні.
Але популярність твір здобув після весілля 18-річної принцеси Вікторії і 27-річного принца Фрідріха Вільгельма Прусського 25 січня 1858-го.
Вікторія була старшою донькою британської королеви Вікторії. Наречена сама обрала музику для церемонії: марш Фелікса Мендельсона й весільний хор з опери Ріхарда Ваґнера "Лоенґрін". Королівські церемоніймейстери розробили красивий ритуал: наречена в білій сукні з фатою під музику вийшла до вівтаря під руку зі своїм батьком. Про це весілля написали чи не всі газети світу. Відтоді мода на такий стиль швидко поширилася у Європі, а згодом і у Північній Америці.
У перші роки радянської влади реєстрація шлюбу була проста, без урочистостей. Наречені приходили до ЗАГСу в чому були. Щойно 1959-го в Ленінграді відкрили перший у Радянському Союзі Палац шлюбів. Із початку 1960-х починають влаштовувати урочисті церемонії одруження. Молодятам видавали спеціальні талони на придбання дефіцитного весільного вбрання. У ЗАГСі на початку церемонії стали вмикати марш Мендельсона. Реєстратор із червоною стрічкою через плече виголошувала промову. Молодята розписувалися, обмінювалися обручками, цілувалися та приймали вітання від гостей. Далі була поїздка містом на чорній "волзі" з покладанням квітів до пам"ятника — Ленінові чи Невідомому солдатові.
У Києві перший Палац урочистої реєстрації шлюбів було відкрито 1960-го. Він був другим у СРСР після ленінградського. Спочатку розташовувався у "шоколадному будиночку" — старовинному особняку на вулиці Шовковичній, 17 (тоді — Карла Лібкнехта). 1982 р. переїхав до нової будівлі на проспекті Перемоги, названої у народі "бермудським трикутником".
Мендельсон і казкар Андерсен кохали одну жінку
12 січня цього року британська газета "Зе Індепендент" повідомила, що в архіві Королівської музичної академії серед документів шведської оперної співачки Йєнні Лінд (1820–1887) є такі, що проливають світло на останні роки життя Фелікса Мендельсона. У Йєнні свого часу був закоханий данський казкар Ганс Крістіан Андерсен. З"ясувалося, що Мендельсон також.
Досі стосунки співачки та композитора вважали суто платонічними, бо Фелікс нібито був щасливим у подружньому житті. Через 2 роки після його смерті Йєнні Лінд заснувала фонд імені Мендельсона. Він існує досі та преміює молодих композиторів. 1852-го Йєнні вийшла заміж за учня Мендельсона Отто Ґолдсміта. Овдовівши, він передав архів дружини фондові. Був там і лист, в якому Мендельсон благав Лінд втекти з ним до Америки. А в разі відмови нібито погрожував накласти на себе руки. Йєнні відмовилася. За кілька місяців Мендельсона не стало. Доти офіційною причиною його смерті був інсульт, спричинений перевтомою та переживаннями через смерть сестри. А тепер з"явилася версія, нібито на той світ музиканта спровадила відмова Йєнні Лінд.
Аби не компрометувати покійних дружину та вчителя, Отто Ґолдсміт знищив того листа. Про це зізнався під присягою в своїй заяві, яку додав до інших документів архіву. Але заборонив розголошувати цей факт упродовж 100 років.
Нащадок Мендельсона британський віолончеліст Стівен Іссерліс вважає, що в пізній музиці композитора дуже відчуваються біль і розчарування, не властиві його творчості. І припускає: можливо, музикант і вчинив самогубство, родина це приховала.
3 
1
Коментарі
1