Ексклюзиви
Пʼятниця, 12 лютого 2016 00:45

"Списував. Курив. Обманював учителів. Їв у п'ятницю жирне"

Автор: джерело: відділ україніки Львівської національної наукової бібліотеки України імені Стефаника
  Лесь Мартович народився 12 лютого 1871 року в селі Торговиця — тепер Городенківський район Івано-Франківської області. Написав 27 оповідань про селянське життя. Перше — ”Не-читальник” — видане 1889-го в Чернівцях окремою книжкою на 12 сторінок коштом Василя Стефаника. Помер 16 січня 1916 року в селі Зубейки — тепер Жовківський район на Львівщині. Похований у сусідньому селі Монастирок. На похорон прийшли три священика, кілька селян і троє полонених солдатів. Тривала Перша світова війна
Лесь Мартович народився 12 лютого 1871 року в селі Торговиця — тепер Городенківський район Івано-Франківської області. Написав 27 оповідань про селянське життя. Перше — ”Не-читальник” — видане 1889-го в Чернівцях окремою книжкою на 12 сторінок коштом Василя Стефаника. Помер 16 січня 1916 року в селі Зубейки — тепер Жовківський район на Львівщині. Похований у сусідньому селі Монастирок. На похорон прийшли три священика, кілька селян і троє полонених солдатів. Тривала Перша світова війна

"Писати я почав дуже рано, ще в гімназії, — оповідає новеліст Василь Стефаник в автобіографії. — Та величезний талант Леся Мартовича просто паралізував мене, і я нікому не признавався, що я також письменник". А в автобіографічній новелі "Серце" відгукується: "Мартович — мій хлоп'ячий сміх і смак генія".

Вони потоваришували 1883 року під час навчання у Коломийській гімназії — тепер Івано-Франківщина. Мартович походив із бідної селянської родини. Батьки Стефаника — також селяни, але порівняно заможні. У перший день науки дітлахи розсідаються по різних боках аудиторії. Багаті — ліворуч, бідні — праворуч. Коли заходив гарно одягнений хлопчина, "шляхтичі" одразу кликали його:

— Запрошуємо пана до нашого товариства.

Але той пішов на протилежний бік. Підсів до Мартовича. Це й був Василь Стефаник.

— Хлопці, а де тут тільки-но пропищала якась блоха? Не чули, ні? Бо я голос чув, а особи її не бачу. Ось де ти, така вельможна пані! Ану йди сюди, я тобі покажу, що в нас із такими паршивими блохами роблять, — Лесь ніби витягає щось з-за пазухи й роздушує двома пальцями. Клас заходиться реготом.

Навчають польською. Окрім того, гімназисти вивчають німецьку, французьку, грецьку, латину, українську, географію, історію, філософію, релігію. "У великій залі першої кляси ми, сільські хлопці, зайняли ­послідну лавку, — згадує Стефаник. — Товариші в лакерованих чобітках глузували з нас та насміхалися. Гімназія, крім формального навчання і ворожого ставлення до нас, нічого нам не давала".

"Він був сином мужика-холупника, що на своє вдержання мусів дниська працювати на лані. Всі йому говорили: до гною хлопові, не до школи. А він таки держався тої школи. Ще в гімназії дістав сухоти", — уривок з оповідання Мартовича "Нічний гість". Очевидно, прототипом героя був сам.

Гаврило, синок багатія з Косова, постійно насміхався з Мартовича. Якось на нудній лекції з теології він заснув. Викладач розбудив малого і почав розпитувати:

— То хто створив світ?

Гаврило спросоння не розчув питання.

— Пан питає, чи то ти розбив вікно, — підказує Мартович із задньої парти.

— Прошу отця, то не я, — виправдовується панок.

— Що? — реве учитель.

— Бігме, я цього не робив. Я, бігме, не знаю. Це на мене хтось набрехав.

В аудиторії — знову сміх.

Студентів часто водили до сповіді. Свої гріхи писали на аркушах — щоб нічого не забути. Син ковбасника Славік Здрілий не встиг підготувати записку. Просить допомоги в Мартовича.

— Я висповідаюся, а тоді віддам свій листок тобі, — обіцяє той.

Після спілкування зі священиком тихцем дописує ще один пункт.

— Списував. Глузував з однокласників. Курив. Обманював учителів. Їв у п'ятницю жирне, — зачитує Славік. А в кінці: — Украв нотес в отця-катехизіата.

Нотес — блокнот, в який священик записував порушення гімназистів. Нещодавно той справді забув його в класі. Як не просив повернути, учні мовчали.

— Так то ти! — гнівається отець. — 40 разів "Отче наш" і 40 разів "Богородице Діво" відмолиш!

— Ні, ні, то не я, — починає виправдовуватися Славік.

— То ти ще й на сповіді смієш брехати? Ще по десятку раз відмолиш!

Славік кілька годин мусить простояти перед образами.

Якось Василь скаржиться, що його господиня хати, побожна жінка, змушує квартиранта щовечора разом із нею читати багато молитов.

— Не можу вже цього терпіти.

— У мене була така сама біда, — каже Лесь. — Та я знайшов вихід. Ти замість молитов повторюй німецькі слова, грецькі відміни та дієвідміни.

— А я от думаю, як ти це все так добре знаєш, — сміється той.

Якось Лесь не витримує знущань ­викладача і жбурляє в того книжкою. Його відраховують із гімназії. Влаштовується в іншу — імені Франца Йосифа у Дрогобичі, теперішня Львівщина. Згодом сюди перебирається і Стефаник.

На випускному іспиті 1892-го Лесь перекладає уривок поеми Тіта Лівія з латини та грецької польською, із польської на латину. Також складає іспити з математики, української та німецької мов. Оцінки — "добре" та "відмінно". Про­довжує навчання на факультеті права Чернівецького університету. А Василь їде до Кракова студіювати медицину.

Читав по селах лекції про засоби підвищення врожайності

"Його манера наскрізь оригінальна, легка і далека від будь-якого шаблону", — пише Іван Франко про творчість Леся Мартовича. "Прихильником таланту Мартовича" називав себе і Михайло Коцюбинський.

1898-го той перебирається жити до Львова. Продовжує навчання в місцевому університеті, публікується в місцевих часописах. Працює помічником у юридичних конторах, читає по селах лекції про засоби підвищення врожайності. Таким чином добре знає психологію і проблеми селян. Товариші називають його "доктором хлопістики".

Якось зустрічається з друзями у кав'ярні. Скоро прощається, бо наступного дня має їхати до Городка за 25 км, де в той час працює.

— Лесю, лишися, бо ввечері зійдеться велике товариство, — пропонує майбутній посол австрійського парламенту В'ячеслав Будзиновський.

— Маю грошей лиш стільки, що на білет до Городка.

— Зробім інтерес, — пропонує той. — Пиши оповідання. Посписуй усе те, що нам оповідаєш. Але пиши, як оповідаєш. Напиши щотижня одне оповіданнячко і дай мені. Я тих оповідань назбираю том, і "Видавнича спілка" видасть книжкою. Платить вона аж після надрукування книжки. Але на рахунок гонорару я тобі буду давати аванс зі своєї кишені. За кожне оповідання одного гульдена — цього достатньо на вечір у кав'ярні. Як мені пообіцяєш, що в суботу привезеш одне оповідання, то я тобі зараз дам гульден. І ти зможеш лишитися. Поїдеш завтра досвіта просто до адвокатської канцелярії.

Мартович погоджується. Того ж вечора приносить перший текст.

— Знай, що маєш діло з письменником гоноровим. Уже нині даю тобі одне оповідання. Друге дістанеш на другу неділю.

До кінця року з цих оповідань укладають його першу збірку.

"Не буде з нього ксьондза. І купця теж. По вченій лінії піде"

Березневого вечора 1850-х років селяни Торговиці верталися з міста додому. Дорогою побачили немовля, що плакало. Підібрали, відігріли. Чекали три тижні — може, хто по нього прийде. Тоді понесли до священика.

— Нині іменини Семена, то назвемо його Семеном, — сказав той. — А оскільки знайдено його в марцю, то хай буде Мартовичем.

Так з'явився на світ Семен Мартович — батько письменника Леся Мартовича. Ріс по чужих людях. Мав талант до письменності, тому його віддали на науку до отця. Став писарем у сільській управі, мав садок і пасіку. Одружився з донькою дрібного службовця. Виховали двох доньок.

— Йой, пане писарю, ідіть, там у вас таке народилося! — забігла до канцелярії місцева "всесвітня кума" Гапка Панчукова взимку 1871-го. — Та таке крикливе, що Господи!

— Хлопчик? — підскочив Семен і хляпнув на гербову печатку велику пляму чорнилом.

Але Гапка вже побігла далі селом розносити новину.

— Ех, якби син, — думав дорогою додому Семен. — Три спідниці уже в хаті є.

З воріт почув писк — такий, що аж пес на ланцюгу гавкав на всю пельку. У хаті чекав новонароджений син. За кілька тижнів справили хрестини. За традицією до малюка піднесли срібну монету, хрестик і стару податкову книжку — бо іншої в хаті не було. Дитя потягнулося до книги.

— Ех, не буде з нього ксьондза, — сказала повитуха.

— І купця теж, — додала інша баба. — Якесь писемне буде. По вченій лінії піде.

Зараз ви читаєте новину «"Списував. Курив. Обманював учителів. Їв у п'ятницю жирне"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 126
Голосування Чому "Шахтар" слабко грає в обороні?
  • 1) продали Ракицького
  • 2) неуміння тренерів вирішити цю проблему
  • 3) недопрацьовує опорна зона
Переглянути
Погода