— Хто любить фіглі, то збиткується над тими, хто дітей не має. Йде з церкви, вдарить різкою і каже: "Аби плодилиси, аби тільки дітей було, єк на пруті бечки (верби. — ГПУ), — каже 38-річна Марія Стусяк із села Голови Верховинського району Івано-Франківської області. — Якщо добре відхльоскати вербовим прутом неодружених чоловіка чи жінку, то до року знайдуть пару і справлять весілля. Шмагали старих, щоб не хворіли: "Не вмирай, не конай, Великодня дожидай".

Вхід Господній у Єрусалим православні й греко-католики вшановують у останню неділю перед Великоднем. За євангельськими переказами, цього дня Ісус Христос на віслюку в'їхав у Єрусалим. Вітати його вийшли багато людей. За східною традицією, на знак надзвичайної пошани дорогу встеляли гілками фінікової пальми. Звідси походить церковна назва свята Пальмова неділя.

У ХVІІ ст. в Києві у вечір перед­останньої суботи перед Велико­днем у церквах освячувалися листя папороті, яке подібне до пальми. Пізніше папороть замінили гілки верби. Звичай освячувати їх у суботу залишився.

У народній українській традиції верба стала священним символом свята. Її гілки освячують у церкві на ранковій недільній службі. Вербна неділя в народних уявленнях осмислюється також як святкування весняного відродження природи, початок цвітіння. У західних регіонах України її називають Квітною чи Цвітною неділею. Діти голосно приспівували: "Вербич, Вербич, весну приклич!"

— У неділю вербичку несуть святити до церкви таку, яка в кого є, — розповідає 56-річна Галина Гаврилович із села Бродниця Зарічненського району на Рівненщині. — Дехто хоче з листочками, то старається завчасу її наготовити. Зрізає, ставить у воду, щоб пустила листочки. Готує чимало. Бо після освячення її годиться рознести хворим, немічним і тим, хто з якихось причин не був цього дня в церкві.

Пучечок верби перев'язують червоною стрічкою. Прикрашають мереживом, квітами, додають бісер й поробки. Зберігають протягом року вдома з іконами.

— Ми обов'язково після церкви йдемо на кладовище до рідних, і залишаємо на кожній могилі по вербичці, — говорить 69-річна Олена Бубнович із Бродниці. — І так вона стоїть упродовж року, доки не прийдемо наступної Вербної неділі й не поставимо свіжу.

Торішні гілки годиться "пустити димом до Бога" — спалити. Інколи стару вербу кидають у "біжучу воду". За прадавніми уявленнями, в такий спосіб її відправляють на той світ, де за "водною межею" живуть душі померлих.

Кого зустрінуть дорогою у Вербну неділю, злегенька шмагають прутиком по спині й плечах. У Бродниці й сусідніх селах Сенчиці та Нобель до молоді при цьому примовляють: "Не я б'ю, верба б'є! Якая? Святая! За тиждень — Великдень! Слухай батька, слухай матер, слухай всіх святих! Будь здоров, як вода, багатим, як земля, а рости вгору, як верба!"

Вірили, що так цілюща сила рослини передається людині й вона протягом року не хворітиме, а матиме надійний захист від заздрощів, зурочень і "поганого ока".

На Прикарпатті свято має назву Бечкова неділя. Принесені з церкви вербові галузки тут кладуть під стріху хати, як оберіг від нещасть і стихійного лиха. На Поліссі їх затикають під "підошву хати" чи в підвалини.

У народних віруваннях верба символізує швидкий ріст, здоров'я, життєву силу людей і плодючість худоби.

Освячені гілки додавали в сіно коровам і коням, щоб були дужі й здорові. Відваром напували корову, яка заслабла чи щойно отелилася. Вірили, це забезпечить її молоком та вбереже від чар.

Марія Стусяк розповідає, що в Головах освяченою вербою побивають корову, "щоб не перегонювалася й добре за першим разом погуляла".

Треба тричі стьобнути корову прутом, занести його в хату й тримати за образами протягом року. За рік їх палять й попіл розвіюють по горду, "щоб все добре вродило".

— Посвяченою вербинкою мусово вигонити корову як перший раз після зими іде у стадо, — каже Галина Гаврилович. — Так ще наші матері робили. Мовляв, тварина не хворітиме, даватиме багато молока.

Топтати освячену вербу вона вважає великим гріхом. Торішню радить спалювати при випіканні пасок. Тоді вони гарно піднімуться й не западуть, що вважається поганою прикметою для родини.

— У нас на ту вербу кажуть шутьки, — розповідає 72-річна Ганна Перетц із села Річка Міжгірського району на Закарпатті. — Кладуть на вікні, а як іде страшна чорна хмара, то її палять проти тої хмари. І одвертає од хати біду.

Молода верба "мирована" в церкві на Вербній неділі, захищає від нечистої сили. Принесені з церкви галузки затикали в хліві за стріху, щоб домовик не мучив худобу.

Повернувшись з церкви, хазяйка не заходячи до хати, залишала одну вербову гілку на городі чи в полі, примовляючи — "щоб росла Богові на славу, а людям на вжиток". Вірили, що оберігає врожай від кротів, черв'яків й мишей. А ще відвертає град, щоб не побив урожай.

Гуцули вірили, якщо, повернувшись з церкви, вимести хату вербовим прутом, то протягом року не буде ані мишей, ані бліх. Гілку після цього спалити, а попіл розвіяти подалі від людського житла.

Тиждень перед святом називають Вербним. На ньому намагаються не садити нічого, аби "не пішло в ріст, як верба". Натомість радять мазати й білити хату всередині й знадвору, "бо не осипатиметься й стоятиме довго біленьке".

Садили жінки, які хотіли вийти заміж

Посвячену вербу використовують, як ліки від багатьох хвороб. Відвар із гілок вживають при застуді. Лікують ревматизм і збивають гарячку. Миють голову, щоб не боліла й гарно росло волосся. Вмиваються при висипах на шкірі. Настоянкою з верби полощуть горло при ангіні.

Вербу широко вживали в побутовій магії українців. Посвячене гілля навхрест викидали на двір під час граду, щоб зупинити його.

Під час переходу до нової хати половину освяченої верби брали з собою, а другу частину залишали в старому помешканні — хатньому духу, щоб його не образити.

Жінки на виданні садили свячену вербу. Якщо хотіли вийти заміж, гарно доглядали її. Коли приймалася, того ж року справляли весілля.

Освячену вербу зі стрітенською свічкою вкладали до рук померлому, щоб він зустрів із ними Христа в день воскресіння.

×