Ексклюзиви
Пʼятниця, 29 серпня 2008 17:45

Шкільну форму Сталін відновив 1948-го

В Україні шкільну форму київські, харківські й одеські гімназисти вперше вдягли 1834 року. Цар Микола І тоді підписав закон, за яким викладачі й учні середніх навчальних закладів мали носити цивільні мундири. Форма гімназистів нагадувала військову — довгий піджак із сукна, срібні ґудзики, штани, шкіряний ремінь із металевою пряжкою та кашкет із номером гімназії на кокарді.

Учнів Першої київської гімназії, на кашкеті яких красувалося римське "І", називали "карандашами". Ними, зокрема, були письменники Михайло Булгаков, Микола Зеров, Костянтин Паустовський, авіаконструктор Ігор Сікорський.

Перед початком нового навчального року батьки прямували зі своєю дитиною до когось із міських кравців і замовляли гімназійну форму. Найвідомішим майстром вважався Яків Каплер, ательє якого працювало на Хрещатику, 34.

Жіночі гімназії відкрилися трохи пізніше. А офіційну форму для дівчат затвердили лише 1896 року. Ученицям належало вдягати класичну коричневу сукню із довгими рукавами та чорним (щоденним) або білим (для урочистих подій) фартухом, який ззаду зав"язувався на бант. Не всім вихованкам подобався той одяг. Ученицю київської Фундуклеївської гімназії Анну Горенко — майбутню поетесу Анну Ахматову — ця форма дратувала. Так само, як і Варвару Маслюченко, майбутню дружину Остапа Вишні. Але обидві мусили її носити.

Більшовики скасували гімназійну форму як буржуазний пережиток. А слова "гімназист" і "гімназистка" стали лайливими. Учні радянських шкіл одягали те, що могли придбати їм батьки. Обов"язкову шкільну форму Сталін відновив 1948 року. Після перемоги над Гітлером у "вождя народів" прокинулася імперська ностальгія. Він повернув військовим царські погони, у школах поновив роздільне навчання хлопчиків і дівчат. А запроваджена ним шкільна уніформа копіювала форми класичних гімназій.

У 1950-х радянських школярів від гімназистів царських часів відрізняв лише піонерський галстук або комсомольський значок.

Хлопчики вдягали військову гімнастерку "с воротничком-стоечкой", штани, ремінь із важкою бляхою та кашкет. Щоправда, на кокарді не було номеру школи. Дівчата мали носити шерстяну сукню із фартухом та коси із чорними чи коричневими бантами, у свята — білими.

"Відлига" за Микити Хрущова відобразилася й на шкільній формі, щоправда, лише у хлопців. 1 вересня 1962 року вони пішли до школи в сірих вовняних костюмах із чотирма ґудзиками, без кашкетів із кокардою, гімнастерок і поясів із металевими пряжками, на яких було зображено розкриту книгу. Дівчача форма залишалася без змін.

У вовняній формі о теплій порі року можна було спаритися. Тому 1973-го запровадили нову, з напіввовняної тканини. Тож у травні та під час іспитів у червні учням не було жарко. Але тепер вони мерзли в холодну пору. Узимку, аби не застудитися, хлопці вдягали під брюки спортивні штани.

Хлопчики вдягали гімнастерку "с воротничком-стоечкой"

Шкільну форму купували на спеціальних "шкільних базарах", які працювали в серпні в усіх районах міст. Напередодні 1 вересня там завжди були товкотнеча й черги. Хлопчачий коричневий костюм коштував приблизно 20 крб.

1988 року, під час горбачовських реформ, учням деяких шкіл на засадах експерименту дозволили відмовитися від обов"язкового носіння набридлої шкільної форми. Згодом дозвіл поширився й на інші школи. У перші роки незалежності України діти ходили до школи хто в чому хотів і міг.

Ситуація змінилася в другій половині 1990-х, коли в Києві з"явилися елітні гімназії та ліцеї. Вони запровадили для своїх вихованців обов"язкову форму одягу. Кожний заклад — свою, із власною емблемою. На елітні школи почали рівнятися й усі інші. І так сталося, що шкільна форма повернулася сама. Але нині вона не є єдиною для всієї країни.



Дуся-Моменталка сукню перешила за "троячку"



Першу шкільну форму влітку 1962-го мені вибирали всією сім"єю в магазині "Школярик" у Пасажі на столичному Хрещатику. До форми купили два фартухи: святковий білий, штапельний — зі зборочками, крильцями й мережевом по подолу, і буденний — аскетичний, із грубого чорного, як асфальт, сукна.

Сукня була із тонкої вовни, гарного шоколадного кольору. Мала плісировану спідничку, комірець-стойку й пишні рукави, зібрані в дрібні фалдочки біля манжетів.

Купили також декілька пар білих комірців і манжетиків із кружавцями. Їх треба було щодня міняти. За цим ретельно пильнували спеціально призначені учениці-"медсестри" із білими пов"язками з червоними хрестами на рукавах. Щоранку вони стояли на дверях класу та перевіряли наші шиї та руки. Тих, чиї комірці й манжети не викликали в них довіри, голосно присоромлювали. Хлопцям білі комірці підшивали зсередини до піджаків-"кітелів".

Мою другу шкільну форму через 2 роки купували в ЦУМі поспіхом, в останній день перед школою. Бо перед самим 1 вересня з"ясувалося, що зі старої за літо я так виросла, що годі з нею щось зробити. Нова форма була із дешевої тканини. Вона немилосердно м"ялася, мала задовгі рукави й була заширока в талії. Та вибирати вже особливо не було із чого.

Із цієї осоружної форми я виросла ще швидше. Але щорічно купувати шкільне плаття для сім"ї радянського науковця було накладно. Допомогти взялася чернігівська бабуся Федора. У неї була знайома кравчиня — Дуся-Моменталка. Прозвали її так, бо шила швидко, без примірок, на око. Неякісно, але дешево. Ціна на всі замовлення в неї була стабільна — 3 або 5 карбованців — залежно від розміру.

Із двох моїх старих форм одну Моменталка погодилася пошити за "троячку". Результат був відповідний. Я плакала й відмовлялася носити "це". Допоміг однокласник Сергій Зайцев: необачно смикнув мене за рукав і Дусин виріб пішов по швах. Батьки таки мусили в Пасажі купувати нову форму. Але також на виріст.

Олеся ЧУПРИНА



Буквар учив колгоспників ненавидіти куркулів

У 1920–1930-х у Радянському Союзі тривала боротьба з неписьменністю серед дорослих. Видавали окремі букварі для колгоспників, залізничників, лісорубів, червоноармійців.  За цими букварями їх та їхніх дітей учили не лише читати й писати, а й боротися з "ворогами трудового народу". Колгоспники, зокрема, мали стерегтися куркулів.

У "Букваре для городских школ", виданому 1933 року, одна зі сторінок була привячена боротьбі з пияцтвом. Учні опановували грамоту на тексті про те, як "завод имени Ленина объявил борьбу пьянству". "Пьяницы часто заболевают белой горячкой и умирают, — поучував букварик. — Пьяница вредит производству. Среди пьяниц больше всего прогульщиков, лодырей. Среди детей алкоголиков много идиотов и больных". Під текстом граматичний коментар: "Слова состоят из звуков. Звуки бывают гласные и согласные". Й у кінці сторінки зазначено букви, якими на письмі передаються "гласные".

Зараз ви читаєте новину «Шкільну форму Сталін відновив 1948-го». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода