"Шахтарі, по обіді перекріпивши дромос у слабких місцях, уже лаштувалися додому. Ми, археологи, вирішили ще трохи попрацювати. Я розчистив один із сагайдачних наборів під стінкою дромосу. Згортаючи густий глиняний чамур, що вкривав долівку, відчув, як пальці щось боляче дряпнуло. У серці солодко тенькнуло. Обережно відгорнувши чамур, я побачив, як зблиснуло золото. Якимсь невідомим відчуттям збагнув — це саме те", — згадує 21 червня 1971‑го археолог Борис Мозолевський (1936–1993) у книжці "Товста Могила".
Навесні того року директор гірничорудного комбінату в Орджонікідзе (тепер місто Покров Дніпропетровської області. — ГПУ) Григорій Середа вирішує провести на території підприємства розкопки. Тут розташований курган Товста Могила. Його діаметр 70 м, висота — до 8,6 м. На цьому місці планують викопати кар'єр для видобування марганцевої руди.
Середа запрошує позаштатного співробітника Інституту археології Бориса Мозолевського та його асистента Павла Загребельного. Також за роботами стежить відомий скіфолог Євген Черненко. Директор селить дослідників у відомчому готелі. Виділяє техніку й загін шахтарів-прохідників.
Протягом двох тижнів Мозолевський щодня прокидається о 5:30. Працює по 16 год. на добу, без відпочинку й вихідних. Спершу досліджують центральну частину кургану. Знімають 9 м ґрунту і закопуються на 5 м углиб. Так знаходять поховання царя завширшки 4,5 м. Воно розграбоване ще в давнину. Але кілька золотих виробів збереглися.
Провалюється під землю техніка, що розкопувала східну частину кургану. Внизу є чотири могили. Основні — гробниця царівни та її дитини. Поруч поховані служниця, воїн і конюх. Сюди грабіжники не дісталися. Дослідники знаходять близько 600 золотих виробів. Це оздоблення на броню воїна, високий головний убір царівни, масивні сережки із зображенням богині на троні, золота гривна з фігурками семи левів, що переслідують коня. На її руках — три браслети й 11 перснів. У маленькому саркофазі біля цариці лежить її дитина, яка померла пізніше. З нею поклали золотий браслет, перстень, гривну й сережки. А у дромосі — проході від камери цариці до царя — лежить найцінніша знахідка.
"Річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками, — описує Мозолевський. — На хвилю я заціпенів. Потім тихо, щоб не зчиняти галасу, покликав Черненка. З двох боків ми швидко розгребли глину, і Євген перший промовив те слово, що згодом стало найпопулярнішим у пресі: пектораль. Пальці я, виявляється, подряпав об гострий козячий ріг. Уже було видно, що річ заповнюють скульптурні зображення. Проте роздивитись деталі заважала глина, а піднімати витвір до того, як буде розчищене все дно могили, не дозволяла методика досліджень".
Скіфи жили в IV–ІІІ ст. до нашої ери на території сучасного півдня України. Були кочівниками. Це була перша держава на території нашої країни. Поблизу міста Орджонікідзе Мозолевський нарахував 23 кургани. Тут ховали царів, їхніх родичів та оточення.
Археолог одразу повіз знахідку до Києва. Там отримав роботу молодшого співробітника в Інституті археології НАНУ з окладом 400 крб на місяць. Йому дали трикімнатну квартиру в столиці. З 1980 року очолював сектор скіфської археології. Після Товстої Могили дослідив ще дев'ять курганів.
У рослинному орнаменті зашифровано рецепт цілющого бальзаму
— Знахідки у Товстій Могилі можна порівняти з коштовностями гробниці Тутанхамона, — говорить археолог із відділу найдавнішої історії Національного музею історії України Марина Стрельник, 54 роки. — Пектораль збереглася такою, як була дві тисячі років тому. За однією з версій, її виготовили грецькі майстри на замовлення скіфського царя. За другою — це робота місцевих умільців.
Скіфи вважали золото ознакою влади й добробуту. Що більше його було — то краще. Цар носив пектораль на шиї поверх одягу. Скіфи полюбляли вбрання червоного і синього кольорів, всипане золотими бляшками й пластинами. Коштовність вдало доповнювала образ володаря.
Прикраса має три яруси зображень, з'єднані між собою скрученими ланцюжками золотих трубочок. На кінцях — литі голови левів, що тримають у пащах кільця для шнурка.
У нижньому ярусі зібрані сцени двобою фантастичних тварин — так звані шматування. Зображення тварин і міфічних істот у характерних позах були популярні в скіфському мистецтві. У центрі розташовані три сцени боротьби коня з двома грифонами. Далі — поєдинок дикого кабана й оленя з леопардом і левом. За ними бачимо гонитву собаки за зайцем.
Середній ярус — це рослинний орнамент. Припускають, що тут зашифровано рецепт цілющого бальзаму з коренів і квітів.
Верхній ярус — люди за роботою. По центру розташовані дві чоловічі фігури. Припускають, що це древні скіфські царі Haп і Пал. Тримають у руках овечу шкуру. Праворуч — кобила з лошам, корова з телям, вівця, коза з козеням і злітаючий птах. Хлопець доїть вівцю. З іншого боку — ті самі тварини. Скіф подоїв вівцю, затикає амфору з молоком зірваною травою. Так зберігали молоко від скисання.
3 
1
Коментарі