Радянські букварі 40 років тому друкували в Німеччині

До 1969-го батьки могли віддати дитину до першого класу й у вісім років. Тепер — тільки в сім. У СРСР того року відбулася велика шкільна реформа.

"Учительница первая моя" опікувалася молодшокласниками лише три роки, а не чотири, як доти. Із четвертого класу школярі переходили на "кабінетну систему". Замість однієї вчительки з"являлося багато викладачів-предметників у різних кабінетах.

Першокласники сіли за парти з новим букварем. Попередній мав кавову обкладинку з гуртком школярів у формі старого зразка. Мишачого кольору костюм, ремінь із бляхою, кашкет із козирком. На новому, з синьою палітуркою, великими кольоровими літерами написано: "Буквар". "Синій" значно ліпший, ніж "жовтий": старий друкували в СРСР, а новий — у Східній Німеччині.

Змінилися й правила чистописання. Раніше школяра навчали писати чорнильною ручкою. Виводячи літеру, він мусив дотримувати таких вимог: лінія вгору — тонка, а вниз — трохи товща, "с нажимом". За новою каліграфією, всі лінії мали бути однакові. Писати можна спрощеними літерами, без "завитушек" і "точек-засечек", не відриваючи пера. Почерк, що існував півтора століття, — з гоголівських часів, відійшов у минуле.

Ще одна новина: скасовано спеціальні зошити з чистописання, в яких першокласникові "ставили руку" і доводили до сліз. Тепер із першого класу дозволено писати й автоматичними ручками. Радянського виробництва часто протікали, залишали плями в зошиті й на пальцях. Надійніші закордонні — із країн соціалістичного табору — треба було ще вміти "дістати".

"Увесь вересень діти і вчителі ходили на льон"

90-річна Домна Мартинюк із села Осикове Макарівського району на Київщині півстоліття працювала вчителькою молодших класів. Дворічні вчительські курси закінчила у 19.

— Своїх вчителів до війни в селі майже не було, — згадує. — Учительку української мови і літератури Євдокію Іванівну пам"ятаю. Приїжджала до нас із Києва, розмовляла з нами українською. Я так хотіла бути на неї схожою — рішила теж стати вчителькою. І от 1 вересня 1939 року мій перший урок. Страшно, серце ледь не вискочить.

І до війни, і після діти ходили до школи босі до приморозків. Ніякої форми не було — доношували старі речі старших. Зошити робили з обгорткового паперу, аркуші посередині зшивали ниткою. Аби дістати чорнило, стругали грифелі "хімічних" олівців. Розводили їх водою і наливали в пляшечки або чорнильниці-"невиливайки". Сталеве "вічне перо" вічно капало.

— Щоб не лишати в зошитах клякси, перо час від часу витирали "перочисткою". Її робили з кружечків шкіри, повсті або товстої тканини, прошитих суровою ниткою, — продовжує Домна Мартинюк. — От зараз батьки складаються на ремонт. Щось купити треба — теж складаються. А ми, учителі, до 1 вересня все самі робили. Вікна фарбували, підлогу, стіни, парти збивали. Батькам у колгоспі було не до того. Сьогодні он репетиторів за гроші наймають. А тоді з відстаючими самі після уроків занімалися. Нікому і в голову не прийшло б за це платити.

Учителі — і чоловіки, і жінки — один костюм носили роками. Міняли тільки сорочки або блузки.

Це називалося "трудові десанти"

— Увесь вересень діти, а з ними і вчителі ходили на льон — його в колгоспі вирощували, — згадує далі. — Розстеляли його з дітьми на берегах. Потім він вилежувався. Діти його піднімали, а жінки-колгоспниці зв"язували, бо дітки ж не зв"яжуть до путя. Всю осінь то кукурудзу ламать, то на картоплю, то буряки убирать — вчителі з дітьми. Це називалося "трудові десанти". І за це нам ніхто нічого не платив. А зараз от землю ділили на паї, дак кажуть, що вчителям і лікарям "не положено".

Олена ЧЕБАНЮК

У підручнику Пьоришкіна були "Очепатки"

Киянка Валентина Чуприна, 77 років, восени 1943-го пішла до школи не 1 вересня, а наприкінці листопада. Заняття розпочалися за кілька тижнів після звільнення Києва від німців.

— На весь клас був один підручник, — розповідає. — Типографії спішно випустили підручники для середніх шкіл. У них було море друкарських помилок. Підручник із фізики для шостого та сьомого класів Олександра Пьоришкіна вкінці містив цілий їх список. Мав заголовок "Очепатки", — сміється. — Там були ще й "очепатки" до цих "очепатків".

×