Народний комісар внутрішніх справ СРСР Микола Єжов 9 квітня 1938 року отримав листа. Писав Павло Постишев — недавній "незламний більшовик", як називали його в газетах, а тепер уже 2,5 місяця як в'язень Бутирської тюрми в Москві. Зголошувався: "Готовий дати слідчим органам відверті покази про контрреволюційну діяльність проти партії й народу, яку я проводив протягом багатьох років". Майже рік слідства, і висновок: "Постишев був японським шпигуном та створив в Україні право-троцькістську організацію". 75 років тому — 26 лютого 1939-го — його розстріляли.
Останній рік перед арештом Павло Постишев важко переживав службове пониження. Його — другого секретаря ЦК Компартії України, а фактично — головного більшовицького правителя в республіці під час Голодомору й погрому української інтелігенції, у січні 1937-го раптово зняли з посади й направили першим секретарем обкому до російської глибинки — Куйбишева, нинішня Самара. На новому місці він будь-що намагається виправитися. Одразу заявив, що райкоми партії всуціль заповнені ворогами народу й заходився їх "чистити". Запив. Нарад не проводив. У хвилини прояснення займався тим, що любив — далі шукав "ворогів народу". Годинами висиджував з лупою над фотографіями в місцевій газеті. Й от одного разу в обласне управління НКВС від першого секретаря обкому надходить така заява: "На фото товариша Будьонного, розміщеному в газеті "Волзька комуна", п'ятикутна зірка на його рукаві має форму свастики. Вимагаю покарати ворога за неприховану вилазку". Одразу ж арештовано фотографа й цинкографа газети.
Потім із продажу в області вилучили шкільні зошити. Бо Постишев зауважив на них ще одну ворожу витівку: "Портрет товариша Сталіна проткнутий лінією, ніби ножем". Був іще випадок із любительською ковбасою. Постишеву здалося, що в її розрізі проступають контури Лева Троцького — Сталінового недруга. Про цю "вилазку ворогів", як і попередні, Павло Постишев негайно інформує політбюро й особисто Йосипа Сталіна. "Я пропоную прокуратурі й НКВС за таку ковбасу посадити осіб із 200 колишніх торгових працівників, а 20 з них судити й розстріляти", — рапортує. Загалом за рік його керування справи завели проти 35 тис. жителів Куйбишевської обл. 5 тис. із них розстріляли. Обкоми й райкоми партії були фактично розгромлені. "Батько народів" вирішив, що Постишев, який перед тим кілька років громив Україну, цього разу перегнув палицю без його дозволу. Наказує його заарештувати.
Ще кілька років тому, у січні 1933-го, Сталін сам послав Павла Постишева другим секретарем ЦК КП(б) України. І дав йому більші повноваження, ніж мали тодішні керівники республіки — перший секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор і голова Раднародкому Влас Чубар. В Україні вже лютував штучний голод, та їх все одно в Москві вважають недостатньо жорсткими. Надто мало викачують хліба для потреб сталінської індустріалізації. "Чубарю і Косіору керувати не під силу, — пише Сталін. — Своєю гнилою дипломатією вони остаточно втратять Україну". Її фактичним господарем стає Постишев й одразу береться наводити порядок залізною рукою.
— Куркулі мають бути проведені через горнило розкуркулення й відчути на собі вістря нашої каральної політики, — виголошує з трибуни Постишев.
Невдовзі він пройде через те горнило і відчує на собі те вістря. А поки що він керує конаючою з голоду Україною. І влада його майже безмежна. Селяни, рятуючись від голодної смерті, намагаються втекти з України. Політбюро ЦК КП(б)У за ініціативи Постишева забороняє випускати їх за межі республіки. Їх контролюють червоноармійські частини. Водночас "другий перший секретар", як поза очі називають Постишева, зачищає партійну верхівку республіки від "українських націоналістів". Перший під удар потрапляє нарком освіти Микола Скрипник — головний ідеолог більшовицької українізації. Звинувачення: викривлення партійної лінії "на фронті мовознавства". Загнаний у кут, той застрелився в липні 1933-го. Перед тим, у травні, у розпал арештів українських письменників, кулю в лоба пустив собі Микола Хвильовий.
Водночас другий секретар ЦК КП(б)У творив образ турботливого господаря. У Харкові, що до 1934-го був столицею Української СРР, він налагодив роботу міського транспорту, відновив ботанічний сад, не соромився обідати в робітничих їдальнях.
— Додому на обід дядько брав секретаря, — згадувала племінниця Постишева. — Саджав його за свій стіл. Їжа була без делікатесів — картопля й редька із квасом. Секретар читав листи трудящих. Дядько роздавав вказівки. Пригадую, як писав хлопчик: "Дядьку Павле, ми живемо в підвалі. Мати хвора туберкульозом, мені немає в чому ходити до школи. Поможіть". Дядько тут же розпорядився відправити матір на курорт і дати квартиру.
У той же час в українських селах мільйони дітей далі пухнули й умирали з голоду. А в школах та інститутах тривав погром усього українського. "Було вигнано понад дві тисячі осіб націоналістичних елементів із системи Наркомату освіти. Наступного дня ми вибили з центральних установ понад 200 осіб націоналістів і білогвардійців", — звітує Постишев до Москви після смерті Скрипника. Сам же він до кінця життя у графі "освіта" писатиме: "незакінчена початкова" — мав за спиною один клас ремісничого училища в рідному Іваново. Загалом в обласних управліннях народної освіти репресовано 100% керівництва, у районних — 90%. 4 тис. вчителів були звільнені як "класово-ворожі елементи". Не міг зупинитися Постишев і в Києві, куди уряд радянської України переїхав у червні 1934-го. За його ініціативи в місті руйнують десятки храмів. Зокрема Михайлівський Золотоверхий собор. І далі всюди шукає ворогів.
— А ви ні на кого не написали заяву в органи? — таким запитанням часто завершує зустрічі.
Далі він замахується на Лазаря Кагановича — пише донос і розвінчує його як "ворога народу". Та цей сталінський фаворит виявився йому не по зубах. Результат: у березні 1937 року Павло Постишев назавжди залишає Україну й вирушає до провінційного Куйбишева. Там у вишукуванні "ворогів народу" скочується до параної. У ніч на 22 лютого 1938-го його разом із дружиною арештовують. Першим здає Станіслава Косіора, з яким, як із Кагановичем, разом морили голодом Україну. Слідчі навіть під тортурами не можуть вибити з Косіора визнання своєї провини. Тоді Єжов наказує привести на допит 16-річну доньку арештанта. На очах у батька дівчину зґвалтували кілька міліціонерів. Косіор не витримує й визнає себе винним. Його доньку відпустили. Дорогою додому та кинулася під потяг. Косіора розстріляють в один день із Постишевим — 26 лютого 1939 року.
10 років позбавлення волі отримав брат Павла Постишева Іван. Згодом він повісився в таборі. Дружину Постишева Тетяну Постоловську розстріляли. Синів — Володимира й Леоніда відправили в табори. Коли 1956 року вони зустрілися в кабінеті Микити Хрущова — не впізнали один одного.
Хрущов реабілітував винуватця Голодомору
В останні дні грудня 1935 року на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) у Москві обговорювали святкування Нового року. Ялинки тоді не визнавали — як попівського пережитку. Ув'язнювали за релігійну агітацію та пропаганду. Несподівано Павло Постишев згадав, як 1918-го поїхав із Леніним та Крупською до сиротинця у підмосковних Сокольниках.
— Ілліч був задоволений. Радянські діти із заздрістю дивилися на ялинку, адже за царя вона була доступною лише дітям багатіїв.
— По-моєму, це хороша ідея, — сказав Сталін. — Треба повернути ялинку нашим дітям. Але ставити її не на Різдво, а на Новий рік.
І вже 31 грудня 1935-го по всьому СРСР з'явилися новорічні ялинки. Газети рясніли заголовками: "Спасибі товаришу Постишеву за новорічну ялинку!".
В УСРР Павло Постишев створив свій "культ особи". Українське радіо починало передачі словами: "Говорить радіостанція імені Постишева". Його портрети на вулицях українських міст висіли поряд із портретами Сталіна. Місто Червоноармійськ Донецької обл. 1935–1938 рр. називалося Постишев. Після ХХ з'їзду КПРС Микита Хрущов дозволив реабілітувати колишнього другого секретаря ЦК КП(б)У. У доповіді, де розвінчував культ особи Сталіна, назвав його "чесним, принциповим більшовиком". "Постишев загалом був доброю людиною, але під час спалахів гніву вдавався до крайньої жорстокості", — виправдовував 1956-го Микита Хрущов винуватця Голодомору в Україні.
Вулиці імені Постишева знову з'являються в українських містах. Вони й досі є в Кривому Розі, Харцизьку, Донецьку й Харкові. Тамтешній палац піонерів довго носив його ім'я.
4 
1
Коментарі