У натовпі Оскар Вайльд на голову вивищувався над перехожими. Та увагу привернув би й так. Одягався незвично: то короткі штани із шовковими панчохами, то розшитий квітами жилет, то лимонні рукавички у поєднанні з пишним мереживним жабо. І неодмінно гвоздика в петлиці, пофарбована в зелене. І перстень у формі жука-скарабея. Модних тоді бакенбардів не носив. Довге волосся спадало на широкі, як у вантажника, плечі.
У королівській школі, куди віддали його заможні батьки-ірландці, хлопчика прозвали вундеркіндом. За півгодини він міг перегорнути тритомний роман і переказати сюжет. У 16 Вайльд здобуває премію за знання Нового Заповіту грецькою. Пише вірші, малює, вигадує фасони вбрання, колекціонує порцеляну.
Блискуче закінчує коледж Вайльд і вступає до Оксфордського університету вивчати мистецтво. Лекції здебільшого прогулює, бо "те, що справді треба знати, не розтлумачить ніхто". Пише поему "Ровента", отримує за неї найвищу оксфордську нагороду.
Після Оксфорда Вайльд оселяється у британській столиці, в будинку з видом на Темзу. Вузьку кімнату вимощує східними килимами. Замість шарфа носить на шиї змію. Відвідуючи знайомих, просить опустити штори, бо надвечірнє сонце вульгарне. І змінити сервірування, бо малюнок на тарілках не гармоніює зі шпалерами. Назавтра весь Лондон повторює його слова.
Вайльд стає модним у Британії. 1882-го він їде до Америки й Канади читати лекції з естетики. На американському березі до нього підходить митник із декларацією.
— Мені нічого в неї внести, окрім свого генія, — заявляє Вайльд.
1884-го він одружується із адвокатською донькою, 25-річною Констанцією Ллойд.
За рік у Вайльдів народжується син Сіріл. Наступного року знову поповнення — хлопчик Вівіан.
У юності Вайльд часто ходив до повій. Від них іще в Оксфорді підхопив сифіліс. Перед тим як освідчитися майбутній дружині, пройшов медичне обстеження. Лікарі запевнили, що він цілком здоровий. Хоч у ті часи цього бути не могло — сифіліс лікували втиранням ртутної мазі. Після народження синів хвороба прогресує.
Його перший і єдиний роман — "Портрет Доріана Ґрея" — виходить 1891-го. У передмові автор пише: "Немає книжок моральних або аморальних. Є книжки добре написані й погано написані. Ото й усе". На негативні рецензії спершу відповідає публічно, а тоді ставить крапку: "Прошу зробити мені ласку передати цю книгу вічності, якій вона належить". Із Вайльдом знайомиться один із його шанувальників — 21-річний лорд Альфред Дуґлас. Стверджує, що прочитав роман дев"ять разів. 37-річний письменник захоплюється молодим лордом. Спалахує роман.
Вайльд покірно виконує забаганки Дуґласа — Бозі, як його називає. Дозволяє коханцеві обібрати себе, віддаляється від сім"ї. Дружина пориває з ним. До кінця життя він так і не побачить синів. Один із приятелів Дуґласа викрадає кілька листів Вайльда до коханого. Шантажує письменника. Той змушений їх викупляти. Деякі з листів потрапляють до рук Дуґласового батька. Той обзиває літератора збоченцем. Вайльд подає до суду. Але аристократ, окрім листів, має на руках і свідчення 12 молодих чоловіків. Ті готові підтвердити, що Вайльд чіплявся до них. Друзі закликають Оскара втекти за кордон, але він лишається в Англії. На суді 1895 року заявляє:
— Тут прокурором буду я.
У залі ніде яблуку впасти.
— Бувало, що ви безтямно захоплювалися молодим чоловіком? — запитує обвинувач.
— Безтямно — ніколи. Я волію кохати — це більш високе почуття.
Та в Англії вже 10 років закон карає збоченців. Вайльдові дають максимум — два роки ув"язнення. Він банкрутіє: його книги перестають продавати, театри вилучають із репертуарів його п"єси. Сини з дружиною виїжджають у глуху провінцію, змінюють прізвище. За ґратами письменник дізнається, що померла його мати. Більшість друзів відвернулися. Альфред Дуґлас жодного разу не провідав його, не написав. Вайльд пише "Баладу Редінґтонської в"язниці". У ній звертається до Дуґласа: "Найстрашніше не те, що життя розбиває серце, а те, що воно обертає серце на камінь".
Сини з дружиною виїжджають у глуху провінцію, змінюють прізвище
Із в"язниці виходить зломленим. Друзі допомагають йому виїхати до Франції під вигаданим ім"ям. Дописує "Баладу...". Намагаючись боротися з потягом до хлопців, якось іде до повій-жінок.
— Уперше за останні 10 років. Схоже на холодну баранину, — ділиться з приятелем враженнями від того візиту.
30 листопада 1900 року Оскар Вайльд помер від менінгіту, який спричинила інфекція вуха. Йому було 46. За кілька хвилин до смерті глянув на стіни готельного номера й поскаржився на жахливі шпалери:
— Вони мене вбивають. Комусь із нас доведеться піти.
2007-го англійська газета The Telegraph визнала Оскара Вайльда найдотепнішою людиною Великої Британії. Він обійшов Вільяма Шекспіра й Вінстона Черчилля. Деякі з висловів письменника:
Коли зі мною одразу погоджуються, відчуваю, що я не правий.
Ніколи не слід робити того, про що не можна потеревинити з людьми після обіду.
Я завжди дивую сам себе. Це єдине, заради чого варто жити.
Будь собою, решта ролей зайняті.
Світ поділяється на два класи — одні вірять у неймовірне, другі здійснюють неможливе.
Громадська думка перемагає там, де думка дрімає.
Чоловік, який читає мораль, зазвичай лицемір, а жінка, яка читає мораль, неодмінно страшненька.
У Росії можливе все, окрім реформ.
1854, 16 жовтня — Оскар Вайльд народився в столиці Ірландії Дубліні в родині хірурга й поетеси. Згодом часто скидав собі два роки. Приміром, у його свідоцтві про шлюб зазначено, що народився 1856-го
1881 — вийшла перша збірка поезій. Після народження синів пише для них дві збірки казок — "Щасливий принц" і "Гранатовий будиночок". Друкує есе, лекції з естетики
1892–1895 — світову славу Вайльдові приносять п"єси "Як важливо бути серйозним", "Віяло леді Віндермір", "Жінка, не варта уваги", "Ідеальний чоловік"
1895 — після суду над письменником на дошці пошани в коледжі затерли його прізвище, написане золотом. Нині напис відновлено
1900, 30 листопада — помер у Парижі. Похований на цвинтарі Пер-Лашез. Надгробок у вигляді летючого сфінкса обписаний освідченнями в коханні
4 
35413
Коментарі