Малий Сашко Богомолець стояв посеред порожньої кімнати і тремтів від холоду. За стіною, вмираючи від сухот, стогнала його мати. 1881-го за зв'язок із революціонерами-народниками вона отримала 10 років каторги в Сибіру.
— Софіє, кохана, ти обов'язково одужаєш! — почув він голос батька.
— Ти ж лікар. Знаєш, що мене нічого не врятує. Хіба що диво станеться.
Сашко засунув руку до кишені. Там лежала ампула із цілющою вакциною.
— Мамо, я тебе врятую! — закричав. — У мене є ліки.
Силоміць смикнув на себе двері, та побачив перед собою лише безмежну снігову пустелю. Ампула впала на землю й розбилася. Сашко відчув, що мороз поволі сковує його тіло. Від страху й холоду він знепритомнів.
Академік Олександр Богомолець прокинувся від нападу задушливого кашлю. "Знову цей кошмар", — промайнуло у голові. Побачив, що заснув із книжкою. То був Шевченків "Кобзар", який подарувала йому мати перед смертю. На старій мішковині, якою була обгорнута палітурка, вишила три сині волошки. Богомолець хотів покликати дружину Ольгу, щоб принесла ліки. Та згадав, що лежить у номері московського готелю. 60-річного академіка запросили до столиці СРСР для вручення найвищої нагороди країни — ордена Леніна. Це була неділя, 22 червня 1941-го. Того дня він збирався їхати додому.
Випив ліки, одягнувся, подивився на годинник. "Чомусь радіо мовчить", — подумав. І тут пролунав голос диктора:
— Сегодня, в 4 утра, без объявления войны германские войска напали на нашу страну и подвергли бомбежке со своих самолетов наши города — Житомир, Киев, Севастополь, Каунас…
Схвильований Олександр Богомолець зателефонував у Київ.
— Постраждав Дарницький залізничний вузол, — повідомив син Олег. — Академічне господарство, на щастя, вціліло. Швидше приїзди!
Академію наук України евакуювали на схід, у тил. Олександр Богомолець з дружиною Ольгою, сином Олегом, невісткою Зоєю й онукою Катериною вирушив в Уфу, столицю Башкирії. Туди вивезли науково-дослідні інститути. Академік організував станції для переливання крові, налагодив у госпіталях застосування вакцини АЦС, яку винайшов 1929-го. Про значення цього свого винаходу згодом розповів усьому світові у радіопромові англійською:
— Я мріяв продовжити людське життя. Війна перервала цю роботу, призначену для всього людства, досліди не завершені. В евакуації я повернувся до роботи над сироваткою, тепер для загоєння вогнепальних ран, тяжких переломів, для боротьби з інфекціями.
Сироватка Олександра Богомольця врятувала сотні тисяч солдатських життів. Після війни її закуповували в СРСР майже всі країни Європи.
В евакуації в Олександра Богомольця загострився туберкульоз, яким заразився у дитинстві від матері.
— Ти зовсім себе не бережеш, — казала дружина Ольга. — Весь час говориш про спасіння світу, а себе занедбав.
— Нехай і в далекому майбутньому, але все-таки настане золотий вік людини, — пригорнув жінку й усміхнувся. — Там не буде місця стражданням. Сама смерть стане химерою і перетвориться на жахливий сон.
Вони прожили разом 37 років. Познайомилися 1909-го. Він працював тоді асистентом в університеті в Одесі й готувався до захисту докторської дисертації. Гімназистка Ольга Тихоцька нещодавно поховала матір. Олександр Богомолець спочатку допомагав їй, а невдовзі закохався. Через траур нареченої обвінчалися скромно. 1911-го подружжя поїхало у Париж. Там Олександр кілька місяців стажувався у Сорбонні й Інституті Луї Пастера. Того року Ольга народила сина Олега. Вона вивчилася на лікаря і стала допомагати чоловікові. 1930-го родина перебралася у Київ, де Олександр Богомолець очолив Академію наук Української СРР. За допомогою своєї вакцини сподівався призупинити процес старіння організму і мріяв продовжити життя людини до 120 й більше років.
1943-го Богомольці разом з Академією наук виїхали з Уфи у Москву. Спочатку жили в готелі. Потім отримали 5-кімнатну квартиру. До Києва Олександр Богомолець із працівниками академії прибув, коли німці були в Дарниці. Відступаючи, вони замінували головний корпус Інституту фізіології. Будівлю врятувала від вибуху прибиральниця — перерізала дроти, які вели до чотирьох сейфів із мінами.
Будинок №12 на вул. Виноградній (тепер — Богомольця), де академік із родиною мешкав до війни, уцілів. У квартирі №17 під час окупації облаштувалися німецькі офіцери. Олександр Богомолець передусім попрямував до кабінету — перевірити, що з його бібліотекою. При вході до кімнати зірвав німецьку табличку "Офіцерська їдальня". Більшість книжок були на своїх місцях. Раптом пролунав пронизливий свист, схопився за серце: неподалік пролетіла німецька куля. Богомольці потім довго не зашпаровували сліду від неї біля вікна.
Хвороба прогресувала, та він продовжував працювати. Учені самі розчищали території, ремонтували приміщення, установлювали лабораторне устаткування. Під керівництвом академіка звели кілька нових лабораторій та обсерваторій. Він пам'ятав ім'я, прізвище й по батькові всіх працівників Академії наук. Клопотався, щоб кожен одержав нормальне житло, матеріальну допомогу й ліки. Біля Інституту фізіології заклав великий парк. Незадовго до смерті посадив там грушу.
— Під цим деревом, будь ласка, мене й поховаєте, — сказав рідним. — З одного боку буде будинок, де живуть мої близькі, рідні й учні, а з другого — інститут.
Там і спочив улітку 1946-го.
1881, 25 травня — Олександр Богомолець народився в Києві у Лук'янівській в'язниці, де сиділа під час слідства його мати Софія. Спочатку виховувався в родині матері на Полтавщині, згодом — у Ніжині, Кишиневі й Києві — у родині батька — лікаря Олександра Богомольця-старшого
1900 — по закінченні гімназії вступає на юридичний факультет Київського університету. Переводиться на медичний. Навчається на кафедрі загальної патології під керівництвом професора Валер'яна Підвисоцького. Наступного року із ним переїжджає в Одесу. Там продовжує навчання в місцевому університеті. 1902-го публікує першу наукову працю, 1909-го — захищає докторську дисертацію про дію специфічних сироваток на надниркову залозу
1911 — затверджений професором на кафедрі загальної патології й бактеріології Миколаївського університету в Саратові. У роки громадянської війни створює перші у країні залізничну клініко-діагностичну лабораторію й пересувну протималярійну лабораторію. Успішно боровся із холерою, тифом, малярією, сифілісом. 1925-го запрошений у Москву на кафедру патофізіології медичного факультету Другого Московського університету
1929 — винайшов вакцину АЦС (сироватку Богомольця), яку із 1940-го почали використовувати у боротьбі зі злоякісними пухлинами, для загоєння ран і переломів, активізації імунітету при інфекційних захворюваннях
1930 — обраний президентом Академії наук Української СРР. Організовує у Києві Інститут експериментальної біології й патології та Інститут клінічної фізіології (тепер об'єднані в Інститут фізіології ім. Богомольця НАН України)
1941 — створює диспансер боротьби з передчасним старінням, на базі якого заснували Інститут геронтології Академії медичних наук СРСР у Києві, — один з перших у світі. На початку 1944-го удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці за заслуги в науці, створення препаратів для лікування ран і переломів кісток
1946, 19 липня — помер у Києві. Похований у парку теперішнього Інституту фізіології НАН України
6 
1
Коментарі
6