Олег Борисов не збирався бути актором. Вступив до Московського інституту сходознавства, на японське відділення. Але товариш складав іспити до Школи-студії МХАТ і попросив підіграти в кількох сценках. До театрального вузу зарахували не його, а Олега.
Навесні 1951-го художній керівник Київського театру ім. Лесі Українки Костянтин Хохлов запросив Борисова до Києва. Мати Надія Андріївна пошила синові синій шевйотовий костюм. І насушила повну валізу сухарів.
У Києві новачок відрекомендувався директорові театру Вікторові Гонтарю, зятеві Хрущова. Поселили хлопця на третьому поверсі театру. Кілька кімнат там облаштували під гуртожиток.
Отримував актор небагато — 900 "старих" рублів на місяць. Тому з Катериною Деревщиковою грав по лікарнях, будинках для літніх людей. За кожен виступ одержували 100 рублів на двох.
Концертували навіть у київській психлікарні. Перші два ряди в залі зайняв медперсонал. Під час виступу один із медиків схопив красуню-акторку за ногу. Його колеги зааплодували, підвелися й стояли до кінця. За їхніми спинами хворі нічого не бачили. Борисов каже, тоді засумнівався, хто насправді божевільний.
У сусідній кімнаті в гуртожитку мешкала акторка Марія Сторожева. Олег зайшов до неї на чай і побачив на столі фотографію білявки в береті.
— Навіть не думай про неї, — заявила Сторожева. — Алла — донька колишнього директора театру.
Минув тиждень. Борисов відсипався після спектаклю, коли забігла Марія й сказала, що дівчина в береті стоїть на ґанку. Олег побіг знайомитися.
Згодом батьки дівчини зажадали, щоб Алла познайомила їх із кавалером. Олег піднявся на третій поверх аристократичного дореволюційного будинку на вул. Пушкінській, 19. У просторій квартирі була навіть балетна зала з дзеркальною стелею.
Мама дівчини кинулася годувати худющого актора. А батько заявив: "Юначе, Алла вам не пара". Попередив: "У мене тут дисципліна, як у війську! Навіть хатні тварини підкоряються". Роман Латинський тримав у квартирі гусей та лисицю.
Молодятам подарували холодильник
Наприкінці 1953-го Олег посватався. Батько нареченої посадив до автівки "побєда" його, дружину й доньку та поїхав до Росії знайомитися з родичами зятя.
На весілля режисерка Ірина Молостова привела весь Театр ім. Лесі Українки. Молодятам подарували холодильник. За два роки в подружжя народився син Юрко. Невдовзі отримали двокімнатну квартиру в центрі Києва, на бульварі Шевченка, 10. Мали лише дзеркало й ліжко. Якось Алла вподобала в магазині дорогий чеський гарнітур за 20 тис. рублів. Такої суми в Борисових не було.
Олег хотів позичити гроші в народного артиста Віктора Халатова. Але той відмовив: "Мимо, Олег! Мимо".
Позичив у письменника Віктора Некрасова. Коли дружина повернулася з відрядження, нові меблі вже стояли в кімнаті.
1955-го Борисов уперше зіграв у кіно. Йому дали маленьку роль лудильника в фільмі "Мати". Славу акторові принесла роль цирульника в кінокомедії "За двома зайцями".
Фільм вийшов на екрани 1961-го. Величезні афіші з портретом Борисова висіли по всьому Києву. Пісенька "Моя мама серце добре має...", яку в фільмі співали Голохвастов із приятелями-шахраями, стала хітом. Її транслювали в радіопрограмах на замовлення слухачів.
32-річний актор став зіркою. Його запросили до московського Малого театру. Пропонували роль Хлестакова, про яку мріяв усе життя. Однак він відмовився.
У Театр ім. Лесі Українки публіка почала ходити "на Борисова". Він став заслуженим артистом УРСР. Колеги заздрили його вдалому шлюбу. Казали, Олега "штовхає" впливовий тесть.
У Москві відкрилася декада української культури. Театр поїхав до столиці Росії без Борисова. Пліткували, що він забив ножем сина, дружину та кицьку Мальвіну. А квартира на нижньому поверсі залита кров"ю.
Актора запросили на декаду радянської культури в Польщу. Він мав представляти комедію "За двома зайцями".
— Ти зайнятий у репертуарі, — заявив директор театру Віктор Мягкий. — Про Варшаву і не мрій.
До гримерки Борисова завітав чиновник із Міністерства культури. Передав акторові наказ першого заступника міністра Куропатенка їхати до Польщі та вручив квиток.
Директор театру скликав збори, на яких запропонував звільнити актора. Зібрав підписи під колективним листом до московської газети "Советская культура" з осудом Борисова. 1975-го на смертному одрі народна артистка Євгенія Опалова зателефонувала Борисову з лікарні й вибачилася за свій підпис.
Повернувшись із Польщі, актор попросив у міністра культури відпустку на рік.
— Разом із Артуром Войтецьким, — казав він, — збираємося знімати "Стёжки-дорожки". А за рік усе якось утрясеться.
Невдовзі Борисов поїхав до Москви. Зупинився в давньої знайомої, в комуналці на Арбаті. Дружину з дитиною залишив у Києві. До театру Моссовєта його не взяли, тому подався до Ленінграда. Там улаштувався у БДТ. Виміняв київське житло на двокімнатну квартиру в колишньому палаці графа Юсупова й забрав до себе сім"ю.
Київське житло виміняв на квартиру в палаці графа Юсупова в Ленінграді
Новий художній керівник Театру ім. Лесі Українки Юрій Лавров — батько Кирила Лаврова — пробував повернути Борисова. Обіцяв роль Хлестакова, але актор відмовився.
Як і раніше, Олег приятелював із футбольними тренерами Валерієм Лобановським і Олегом Базилевичем. Виграш київським "Динамо" європейського Кубка кубків 1975-го святкував у Києві. Пив із футболістами шампанське з кубка.
У Ленінграді хотів передплатити київську "Спортивну газету". На пошті йому відмовили. Тоді Борисов домігся, щоб доставляли газету посилкою.
До ранніх комедійних ролей ставився скептично. Але на творчих вечорах співав пісеньку Голохвастова, бо це подобалося публіці.
1982 року БДТ привіз до Києва спектакль "Кроткая" за Достоєвським. Борисов грав Лихваря. Після вистави його запросили колишні сусіди Білоусови, з будинку тестя.
— Дивився з балкона на нічний Київ, — занотував у щоденнику актор. — Яке місто!.. А нижче був наш балкон, де минула щаслива молодість. Може, треба було мешкати на одному місці, не рухаючись?
Син Борисова Юрій став кінорежисером. У його дебютному фільмі "Мне скучно, бес" Олег Борисов зіграв свою останню роль — Мефістофеля.
Помер актор у Москві 1994-го. 16 років він хворів на лейкемію. Працював як проклятий. Жодного разу не поїхав до санаторію.
За п"ять років скульптор Анатолій Щур поставив у Києві пам"ятник Голохвастову та Проні Прокопівні (її грала Маргарита Криніцина). На відкриття приїхала вдова актора. Вона більше не одружувалася. 2002-го син Юрій видав щоденники батька.
1929, 8 листопада — народився в містечку Приволжськ Іванівської області Росії, в родині директора сільгосптехнікуму та агронома
1951 — закінчив Школу-студію МХАТ у Москві
1951–1962 — грає в Київському театрі ім. Л. Українки
1954, 3 лютого — одружився зі студенткою-журналісткою Аллою Латинською
1961 — зіграв цирульника Свирида Голохвастова в фільмі "За двома зайцями"
1963 — дебютував на Київській кіностудії імені Довженка як режисер
1964–1981 — актор театру БДТ у Ленінграді
1974 — письменник Віктор Некрасов порадив вести щоденник
1978 — народний артист СРСР, лауреат Держпремії СРСР
1985–1994 — грає в театрах Москви (МХАТ, Театр армії) та Ленінграда (Малий драматичний)
1994, 28 квітня — помер у Москві від лейкемії
8 
35413
Коментарі