Паризька богема в суботу ввечері 6 жовтня 1889-го обговорювала найсвіжішу новину. 50-річний Жозеф Оллер, підприємець та головний організатор розваг у французькій столиці запрошував гостей на відкриття кабаре "Мулен Руж" — "червоний млин" французькою — в центрі паризького району Монмартр. Разом з компаньйоном Шарлем Зідлером він задумав поєднати в новому закладі ресторан і музичний театр. Публіку збиралися приманювати танцями й доброю випивкою. А декоративний червоний млин на даху будівлі мав натякати гостям на сусідній квартал червоних ліхтарів, де на них чекали дівчата легкої поведінки.
Перші кабаре з'явилися на Монмартрі у 1860-х, коли імператор Луї Наполеон заборонив паризьким музикантам виступати у громадських місцях. Ті перемістилися до шинків, таверн і кав'ярень. Кабаре французькою — шинок, кав'ярня. Почали ставити там танцювальні номери, одноактні п'єси й скетчі, об'єднані виступами конферансьє, виконували шансон. Жозеф Оллер вважав, що їхній проект буде найуспішніший. У ці дні в Парижі якраз відкривали Всесвітню виставку й завершували будівництво Ейфелевої вежі.
— Ти тільки подивися, як розходяться квитки! — казав Оллер Зідлеру. — Ми втремо носи всім конкурентам. Я певен, що невдовзі наш "Мулен Руж" стане візитною карткою Монмартру.
До нового кабаре потягнулася паризька богема. "Аристократи, люди мистецтва, літератори заповнювали величезну, високу, прикрашену прапорами залу, що яскраво освічували вогні рамп, люстри та скляні кулі. Одна стіна була дзеркальною, і від цього зала здавалася більшою", — згадував свій перший візит до "Мулен Руж" французький письменник Анрі Перрюшо.
Родзинкою програми стала кадриль, що невдовзі охрестили "французьким канканом". Цей запальний танець, що в перекладі з французької означає шум або гамір, був поширений у 1820-1830-х. Танцювали його жінки у робітничих кварталах. З появою на Монмартрі перших кабаре танець відродився. Темп і рухи в ньому щораз ускладнювали, з'явилися нові фігури, зокрема ефектний шпагат та енергійні махи ногами. "Канкан — це божевілля ніг, — згадувала танцівниця Маргарита Ріґольбош. — Коли я танцюю, то забуваю про все. Музика стискується в моїх грудях, б'є в голову, як випари шампанського. Мої руки і ноги божеволіють. Мені потрібні рух, шум, содом! Усе хвилюється навколо мене — декорації, меблі, свічки. Я люблю аплодисменти. Я хотіла б, коли танцюю, щоб гримів грім, валилися будинки!".
Пообіцявши добрий заробіток і славу, Зідлер переманив до "Мулен Руж" усіх зірок із сусідніх кабаре. Щовечора він сидів біля сцени та спостерігав за кадриллю, час від часу покрикуючи на дівчат: "Луїзо, ти губиш панталони!", "Полетто, припини підморгувати гальорці!". На сцені танцюристки підкидали ніжки, верещали й задирали спідниці перед гостями. Кожна мала артистичний псевдонім: Ґрій д'Еґу — Решітка Каналізації, Ніні Патзанлер — Лапки Доверху, Мом Фромаж — Сирок, Рейон д'Ор — Золотий Промінець. Та справжньою примадонною "Мулен Руж" стала 16-річна Луїза Вебер, яка виступала під псевдонімом Ла Ґулю. Вона так шалено витанцьовувала канкан, що під час її виступів глядачам здавалося, ніби десь стріляють з гармат.
Красуню з пишними формами гості охрестили Ненажерою — дівчина любила випити і добре попоїсти за рахунок клієнтів. Траплялося, що й допивала рештки вина з чужих келихів. Груба та вульгарна в житті, Ла Ґулю на сцені повністю перевтілювалася й талановито імпровізувала. Вона придумала свій варіант канкану — обертаючись у танці, відводила ногу вбік, брала її за стопу і піднімала над головою, а потім з вереском падала на шпагат. "Справжня вакханка, одержима демоном ритму, вона біснувалася, не звертаючи жодної уваги на чоловіків, які задихалися від хвилювання, — згадував Анрі Перрюшо. — Ла Ґулю закінчує танцювати й самовпевнена, горда, навіть не поклонившись публіці, зникає, і її проводжають голодні очі сотень чоловіків".
Перші артистки "Мулен Руж" танцювали вдягнуті. Лише зрідка глядачі могли побачити частинку оголеного тіла — смужку між панчохою і панталонами. Та 9 лютого 1893-го в кабаре вибухнув скандал — там уперше показали стриптиз.
Того дня в Парижі відбувався бал мистецтв, який щороку влаштовували студенти-художники. Родзинкою свята був парад натурниць — їх несли під гуркіт барабанів у паланкінах, кошиках з квітами й на щитах. Одні зображували олімпійських богинь, другі — покірних рабинь, треті — східних принцес. Королевою балу була Клеопатра. На ній замість одягу красувався пасок з монет. По закінченні процесії святкувати продовжили в "Мулен Руж".
Після шаленого канкану до компанії приєдналися двоє танцівниць Манон Лавіль і Сара Браун, які й самі часто позували художникам оголеними. Перебравши шампанського, вони вискочили на стіл та під бурхливі оплески почали роздягатися під музику, доки не залишилися в чому мати народила. Деякі з присутніх у залі не були готові до такого відвертого шоу й викликали поліцію. За непристойну поведінку дівчат арештували. Справа дійшла до суду, і артисток оштрафували на 100 франків — $513 на сьогоднішні гроші.
"Цей процес змахував на фарс, — згадував Анрі Перрюшо. — Але закінчився сумно. 1 липня студенти школи образотворчих мистецтв улаштували демонстрацію проти обвинувачів. Жандармерія почала стрілянину. І під час сутички вбили людину, яка мирно сиділа на терасі кафе "Аркур" на площі Сорбонни. Демонстрація набула загрозливих розмірів. Латинський квартал заповнили барикади. Це вже походило на повстання. Уряд спішно викликав війська з провінції. Порядок установили лише 6 липня".
145 євро коштує в середньому найдешевший квиток на виставу кабаре в"Мулен Руж". Зараз щовечора там у залі збираються до 850 гостей. Після Другої світової війни сцена "Мулен Руж" стала одним з найпрестижніших арт-майданчиків Парижа. На ній вважали за честь виступати шансоньє Едіт Піаф, Ів Монтан і Шарль Азнавур, Елла Фіцджеральд, Лайза Мінеллі й Френк Сінатра.
Перша зірка "Мулен Руж" померла у злиднях
Перших зірок "Мулен Руж" знають насамперед з плакатів художника Анрі Тулуз-Лотрека. Він приходив сюди щовечора, дивився на танцівниць і робив замальовки, з яких потім малював свої картини та рекламні афіші для "Мулен Руж". Однією з його муз стала танцюристка Жанна Бодон, яка виступала під псевдонімом Джейн Авріль. Лотрек зобразив її на рекламному плакаті в характерній позі із задертою ногою в чорній панчосі, у піні нижніх спідниць з британських мережив. Позашлюбна донька італійського аристократа і французької кокотки Авріль почала кар'єру в 16 років.
У дитинстві мати-алкоголічка жорстоко била її. Джейн опинилася у божевільні. Після цього дівчину повернули матері, яка спонукала її до проституції. У 17 років вона знову втекла й не повернулася. У неї були покровителі, але вона не продавала себе і мала романи лише з тими, хто їй подобався.
Авріль була самоучкою, ніколи не брала уроків танцю. У день відкриття "Мулен Руж" вона виступила з номером соло і разом з Ла Ґулю стала головною зіркою кабаре. За надмірну хворобливість та вразливість товаришки називали її Божевільна Джейн. "У Ла Ґулю танець був проявом чуттєвості, звіриних інстинктів, які виражалися у ритмі, що й створило їй порочну славу, — писав Анрі Перрюшо. — Танець Джейн Авріль був наповнений думкою. Це була мова, якою вона розмовляла зі світом". Востаннє вона танцювала на сцені 1935-го. Потім вийшла заміж за німецького художника. Шлюб виявився невдалим. Доживала віку в злиднях у богадільні.
3 
1
Коментарі