У грудні 1922-го шведську столицю Стокгольм засипало снігом. Дорогу до Музичної академії старанно розчищали. Сюди мали прибути король Ґустав-Адольф із принцесою Інґеборґ на церемонію вручення Нобелівської премії. Зокрема, фізикам Нільсові Бору й Альбертові Ейнштейну.

Два роки тому вони познайомилися у Берліні. Бор в Інституті ім. кайзера Вільгельма читав лекцію про квантову механіку. Йому аплодували стримано — багато хто нової теорії не розумів. Наступного дня вченого запросили на вечірку молодих фізиків. Вони хотіли почути від нього відповіді на запитання у неформальній обстановці. На порозі вілли Фріца Габера, директора фізико-хімічного інституту, в передмісті Берліна всіх зустрічав усміхнений Альберт Ейнштейн.

Берлін тоді ще не відійшов після Першої світової. Було голодно — картки, дорожнеча, спекуляція. Але Габер накрив стіл по-королівськи.

Бор вирішив не вдавати авторитета-всезнайку.

— Не відчувалося в ньому й тіні самовдоволення, — згадував один із присутніх. — Він узагалі не був певен, на відміну від нас, що в його побудовах є щось завершене. Часом сидів непорушно, на обличчі — апатія. Очі його ставали порожніми, фігура обм'якала, безвільно повисали руки. Але раптом його щось осявало ізсередини: "Так, тепер я це розумію".

Ейнштейн і Бор уперше опинилися у вузькому товаристві. Усміхаючись, спостерігали один за одним. Потім поверталися до міста вдвох. І сперечалися. Ейнштейн побачив у квантах реальні корпускули — згустки електромагнітної енергії. І за допомогою цієї ідеї пояснив явище фотоефекту: світло вибиває електрони з атомів металу з тією самою закономірністю, з якою град оббивав би зерно з колосся. Град, але не хвилі. А Бор цієї ідеї не сприймав. Він відмовлявся бачити в потоці світла потік частинок: це лише порції електромагнітних хвиль. Їхня дискусія триватиме все життя.

Альберт Ейнштейн запросив Бора в гості. У його кабінеті стіл був захаращений листами з марками різних країн. A в їдальні на столі, крім чаю, — нічого. Розповідь про бенкет у Габера дружина Ейнштейна — Ельза — слухала з недовірою: як гастрономічні фантазії двох професорів напідпитку.

— Убогість, прикрита мішурою, — сказав про свій побут Ейнштейн. — Але я все одно тут веселий зяблик.

Марґарет, Нільсова жінка, чекала на третю дитину. І він поспішив до Копенгагена. Удома все було гаразд, і вчений відчув докори сумління: добре живеться їм у Данії, що в тій війні участі не брала. Розповів Марґарет, у яких злиднях живуть Ейштейни у Берліні.

— А надішлімо їм брусок доброго данського масла, — запропонувала Марґарет.

Так і зробили.

Розвиваючи свою теорію, Бор дійшов висновку, що природа світла подвійна: це і частинки, і хвилі. Але Ейнштейн не погоджувався.

— Ну то зверніться до уряду Німеччини з проханням заборонити фотоелементи, якщо світло – це хвилі, або заборонити дифракційні решітки, якщо світло – частинки, — жартував Нільс.

— Я не вірю, що Господь грає в кості! — у свою чергу обурювався Альберт твердженням, що рух електрона в атомі випадковий.

— Так це не наша печаль – наказувати Богові, як керувати світом! — парирував Бор.

Бор радив розкрити таємницю атомної бомби СРСР

1944 року Нільса Бора з Великої Британії потай доправили до американського містечка Лос-Аламос. Мав там консультувати команду фізиків, що працювала над виготовленням атомної бомби.

Бор розумів, що відкрита фізиками могутня сила атома може обернутися нещастям для людства. Через впливових знайомих він відправляє послання президентові США Рузвельту і прем'єрові Британії Черчиллю. "Тотальність небувалої зброї, — міркував учений, — зробить її тотально непридатною, ледве зникне чиєсь монопольне володіння нею. А монополія неминуче зникне, бо закони природи — надбання всіх. Атомну бомбу зроблять й інші. Радянський Союз — із його першокласними і невичерпними ресурсами — насамперед. Але треба, щоб після цієї жахливої війни світ не повернувся до старих розладів. І перш за все — до взаємної недовіри між Сходом і Заходом. І якщо необхідно створювати А-бомбу таємно від ворога, то чи варто робити її таємно від Радянського Союзу — свого союзника у боротьбі?"

— Нільс Бор — людина надзвичайно благородна, — сказав Рузвельт. — І те, що його пропозиції часто видаються непрактичними, може обернутися насправді мудрістю в далекій перспективі.

Тим часом у Лондоні Вінстон Черчилль, дочитавши доповідну записку про ідеї Бора, написав на ній: "Я не згоден!"

Згодом фельдмаршал Смерс переконував прем'єра прийняти Бора:

— Це все одно що зустрітися із Шекспіром чи Наполеоном.

1885, 7 жовтня — Нільс Бор народився в сім'ї професора фізіології Копенгагенського університету й доньки впливового банкіра

1907 — золота медаль Данської королівської академії за експериментальне дослідження поверхневого натягу рідин. За два роки — магістр наук, через чотири — захищає докторську дисертацію з електронної теорії металів. Працює в лабораторіях. Передбачив відкриття тритію — надважкого ізотопу водню, який за 40 років стане начинкою водневої бомби

1912 — у Копенгагені одружується з Марґарет Норлунд, донькою провінційного аптекаря. У них народилися шестеро синів. Четвертий, Оґе, став лауреатом Нобелівської премії 1975 року. Найстарший Крістіан загинув 19-річним під час катання на яхті з батьком — його хвилею змило в море

1913 — опублікував три статті "Про будову атомів і молекул". Запропонував модель атома водню, в якій електрони обертаються навколо ядра лише по визначених орбітах. Це стало початком створення квантової теорії атома

1922, 11 грудня — Нобелівська премія з фізики за заслуги в дослідженні будови атомів та атомного випромінювання. На отримані 200 тис. шведських крон створив інститут

1934, весна — перша поїздка до СРСР. Читає лекції в Ленінграді й Москві, бере участь у науковій конференції в Харкові. Зустрічається зі своїм учнем Львом Ландау. Дружив з академіком Абрамом Йоффе, листувався з Петром Капіцею. У Союзі бував тричі

1943 — з окупованої німцями Данії тікає з родиною до нейтральної Швеції. Звідти летить бомбардувальником до Великої Британії. За рік його переправляють до США — під прізвищем Бейкер, бо на нього полює німецька контррозвідка

1962, червень — після конференції в Ліндау (ФРН) мав мікроінфаркт. За порадою лікарів відпочивав в італійському Амальфі. Восени повернувся до Копенгагена. 18 листопада, коли Нільс із Марґарет приймали у рідному Карлсберзі гостей, у господаря заболіла голова. Схотілося прилягти. Після того більше не встав

×