Пʼятниця, 18 серпня 2017 06:50

"Не добили німці й москалі, доріжуть швейцарці"

Автор: www.ukrlife.org
  Леонід Мо­­сендз народився 20 серпня 1897 року в місті Могилів-Подільський — тепер райцентр на Вінниччині. Закінчив учительську семінарію у Вінниці. Вчителював у містечку Гнівань, нині Тиврівський район на Вінниччині. З 1923 року — в еміграції. 1927‑го почав публікуватися у львівському ”Науково-літературному віснику”. У ньому вийшли друком його оповідання і переклади з німецької мови. Видав збірку поезій, окремими виданнями три поеми і стільки ж книжок новел. Разом із письменником Юрієм Кленом створив серію пародійних віршів. Видавець Дмитро Донцов назвав його найкращим українським новелістом
Леонід Мо­­сендз народився 20 серпня 1897 року в місті Могилів-Подільський — тепер райцентр на Вінниччині. Закінчив учительську семінарію у Вінниці. Вчителював у містечку Гнівань, нині Тиврівський район на Вінниччині. З 1923 року — в еміграції. 1927‑го почав публікуватися у львівському ”Науково-літературному віснику”. У ньому вийшли друком його оповідання і переклади з німецької мови. Видав збірку поезій, окремими виданнями три поеми і стільки ж книжок новел. Разом із письменником Юрієм Кленом створив серію пародійних віршів. Видавець Дмитро Донцов назвав його найкращим українським новелістом

"У повернення в Україну я ще вірю, але персонально туди вже не поїду. Я — романтик, а все те, що було мені миле і любе, там знищено й Україна тепер вже не та, що живе в моїй уяві. А працювати для України можна й не в Україні, — пише письменник Леонід Мосендз в листі до друга інженера Арсена Шумовського 14 червня 1947 року. — Є в мене охота до праці. Може то, як з рослиною, що спішиться чимскоріше відцвісти, поки не засохла. Я вже так був урадувався, що Богомолець винайшов еліксир життя, бо не люблю смерти, а автор сам взяв та помер! От і еліксир! Моїй Марійці лише 3 роки й вона пише таткові та вірить, що він приїде. Боже, яке життя хороше!"

Автор листа вже протягом року живе у Швейцарії — у Женеві та Бльонау. Лікується там від туберкульозу. Дружина Магдалина з донькою Марією — у Братиславі, теперішній столиці Словаччини. З Арсеном Шумовським знайомий із часів більшовицької революції, коли перебували на Поділлі.

"До 1918 року я був російським "патріотом". За один місяць був із мене український націоналіст, — пише в листі до іншого знайомого. — Прочитавши історію Грушевського, доти незнану мені, я захлиснувся від величі того народу, з якого пішли мій дід, моя мати, мій батько, серед якого я жив, виріс і якого доти не смів знати".

З армією УНР прибуває до польського міста Ченстохова. Працює в українській бібліотеці, яку організував Британський комітет допомоги. Вступає на природничий факультет Карлового університету в Празі. Але тамтешній клімат не підходить Мосендзу — загострюється хронічна хвороба легенів. Лікарі радять виїхати. Переводиться на інженерний відділ в Українській господарській академії у Подєбрадах за 50 км від чеської столиці.

"Ходив на виклади в гімнастьорці, у військових черевиках та обмотках на сухих ногах, — пише у статті "Новітній берладник" знайома Мосен­дза під псевдонімом Подєбрадчанка. До її помешкання він часто ходить грати у преферанс з іншими емігрантами. Читає свої новели. — Був дуже рухливий, швидко бігав з однієї авдиторії до другої. Темпераментом він холерик. Через те, а також його худість, ми прозвали його Холерним вібріоном або просто Холерою. Він не ображався. Мав міцне почуття гумору, сипав дотепами, як з рукава. При чому ці його дотепи не завжди були безвинні".

Після академії працює хіміком на цукроварнях у Моравії, лаборантом на винному заводі у Братиславі. Там же підробляє репетитором російської мови. Довго ніде не затримується через погане здоров'я. Зароблене витрачає на лікування у санаторіях.

"Коли мати прийшла додому, то розповіла, що зустріла дуже милу та інтелігентну людину і запросила її до нас. Так Леонід прийшов до нашої хати, — пише у спогадах дружина Леоніда Мосендза Магдалина. — Завжди був акуратно одягнений. По характеру веселий, оптимістичний і товариський. З його мови ніколи не відчувався песимізм чи гіркота. Але моя мати хутко відчула, що грошова ситуація його не є добра. Хотячи допомогти у такій формі, яку би він міг прийняти, вона попрохала Леоніда вчити мене російської мови".

Магдалина Папанкова на 18 років молодша від Леоніда Мосендза. Дарує йому путівку у санаторій у Штернберку, що у східній Чехії. Коли діагностують туберкульоз, допомагає з операцією у державній лікарні в Братиславі. Леонід починає жити у Папанкових.

Влітку їдуть в їхній будинок у Татрах. Він лежить у кріслі під високою ялиною, дихає гірським повітрям, багато їсть, щоб набрати вагу.

— Їж, Леоніде, це найлегша праця, — переконує лікар, бо у хворого немає апетиту.

Леонід і Магдалина одружуються у серпні 1941-го. Через два роки у них народжується донька Марія. Живуть у Брати­славі, згодом у Празі. Із наближенням радянських військ чоловік виїжджає в австрійський Інсбрук.

"Був стільки разів хворий на легені, що туберкульоз немає вже чого гризти й з розпуки залишає мене — принаймні я себе тим потішаю. Він не любить старого м'яса, а шукає молоденької "телятинки", — пише Леонід Мосендз у листі до Арсена Шумовського на початку 1948 року. — Швейцарці погані для нас люде. Увесь той трам-тарарам коло їхнього гуманізму на 75 процентів трам-тарарам лише. Чужинців тут дуже не люблять, а тих, що без грошей — тим паче. Кашляю я менше, маю апетит, але страва зла. Продукти добрі, лише погано варять. Будуть робити операцію. Не добили німці й москалі, доріжуть швейцарці. Дуже часто стається, що вона вдається, але пацієнт ґеґає".

1948-го Мосендз важить 58 кг. Це на 6 кг більше, порівняно з попереднім роком. Організм зміцнився, й лікарі зважуються на операцію на легенях. Вирізають ззаду п'ять ребер.

"Ще мають вирізати спереду два-три ребра, — пише в одному з останніх листів до Шумовського. — Операція була тяжка, й я ледь-ледь вирвався з когтей Тітки. Але вона ще шанси має при другій операції".

Через два місяці, 13 жовтня 1948-го в місті Бльонау у Швейцарії Мосендза оперували вдруге. Серце письменника не витримало. Його поховали на місцевому цвинтарі. На похорон прийшли пацієнти та персонал лікарні.

Планував дослідження, за яке дали Нобелівську премію

"Немає для мене особисто сумніву, що справжнім покликанням Мосендза була наука, — згадував письменник Євген Маланюк. — В нім бо коренився вчений в найтоншім значінні цього, на жаль, так стертого за останній час слова. Ніколи не пригадую собі цю людину ані стомленою, ані спраглою до відпочинку, ані не акуратною чи навіть неохайно одягною. Це був уроджений учений-дослідник, талановитий організатор, бо ширину його заінтересувань і невичерпальну енергію його не можна було обмежити лише лаборато­рією й кабінетом".

Після закінчення академії у Подєбрадах Леонід Мосендз зарахований до Вищої технічної школи у чеському місті Брно. Отримує стипендію. Як науковий працівник проводить дослідження палив і мастил. Хотів дистилювати воду "до кінця".

"За відкриття "важкої води" Юрі (американський хімік Гарольд Юрі (1893–1981). — ГПУ) дістав Нобелівську премію. Я про неї знав перед Юрі. А де було робити? — писав другу Арсену Шумовському. — Були ще речі, наприклад, модерні силікони. Я пропонував професорові ще в 1930 році попрацювати над ними, але ці речі робляться у лабораторії".

В 1931 році захищає докторську дисертацію "Критичний перегляд методів визначення вогкості вугілля". Для отримання посади, що дозволила б продовжити дослідження, потрібне громадянство. Мосендз отримує його через сім років.

"Професор Леонід Мосендз з Поділля працює над поліпшенням та вдосконаленням різних хемічних приладів, — ідеться у статті "Українські емігранти-винахідники", опублікованій 1942 року в газеті "Вінницькі вісті". — Регулююче уладження для лещат-береток, винайдене Мосендзом, настільки виявило себе придатним до вжитку, що фірма "Вайт" у Празі купила у Мосендза на вироблення і продаж цього уладження, а Бернський політехнікум ввів його в свої лабораторії".

Через війну і погіршення здоров'я Леонід Мосендз перестає займатися наукою.

"Зі своїми дипломами, після всіх якнайкраще зроблених іспитів, Леонід мусив би мати відкриту дорогу до наукової діяльності, — вважає дружина Магдалина Мосендз. — Він бажав науково працювати і ввесь час вірив, що буде. Після довгих років, коли в санаторії в Бльонау він почував себе краще, то говорив лікарю, що його сверблять пальці до лабораторії".

Зараз ви читаєте новину «"Не добили німці й москалі, доріжуть швейцарці"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 939
Голосування Яке місце посяде "Шахтар" у груповому турнірі Ліги чемпіонів?
  • 1) перше
  • 2) друге
  • 3) третє
  • 4) четверте
Переглянути