На Юрія господарі качаються по своєму полі

 

6 травня християни східного обряду відзначають День пам'яті святого великомученика Юрія чи Георгія Змієборця. За церковними переказами, він жив наприкінці ІІІ — на початку ІV ст. на території сучасної Туреччини.

Походив із грецької християнської родини. Його батько був заможний і обіймав високу посаду у війську Римської імперії. Тут державною релі­гією­­ було багатобожжя. Під час загострення гонінь на християн батька Юрія стратили. Вдова із сином переїхала до маєтку в палестинському місті Лідда.

Юрій виріс і пішов на військову службу до римлян. Завдяки здібностям, розуму, мужності в боях отримав звання військового трибуна. У лютому 303-го в Нікомедії, сучасне турецьке місто Ізміт, імператор Діоклетіан зібрав нараду щодо вирішення долі християн. Юрій виступив на їхній захист і відмовився приносити клятву язичницьким богам. Його кинули до в'язниці й катували впродовж семи років.

Сікли спину батогами, змушували ходити у пробитих гвіздками чоботах, обсипали тіло негашеним вапном. Християнин мужньо переносив тортури й не відмовився від своїх переконань. Діоклетіан наказав колесувати Юрія. Його прив'язали до великого колеса, яке при обертанні гострими шипами рвало тіло. Потім відсікли мечем голову.

Тіло Юрія поховали в ­Лідді. Християни назвали його мучеником. Голову відвезли до Риму, де зберігали в окремому храмі. Біля мощей ставалися дива. З'явився культ святого. У V ст. його шанували як зразкового мужнього воїна та покровителя візантійських імператорів. У Х ст. Юрія канонізували.

Великий князь Ярослав Муд­рий при хрещенні отримав ім'я на честь святого Юрія-змієборця. У пам'ять про свого покровителя князь спорудив перед головною брамою Софії Київської церкву й заснував чоловічий монастир. 1054 року храм освятив перший київський митрополит Іларіон. Святоюріївську церкву знищили монголи 1240-го.

В українських народних легендах й переказах святий Юрій був прикладом духовної чистоти й боронителем християнських заповідей. Розповідали, що якось у Києві кум і кума, повертаючись із хрестин згрішили. Бог покарав їх, і вони провалилися під землю. На місці їхнього гріха утворилося озеро, яке на­звали Куминим.

У водоймі оселився страшний змій. Нападав і спустошував місто, вимагав від киян приносити йому в жертву дітей. Довго терпіли люди лихо й звернулися по допомогу до святого Юрія. Той з'явився серед київських ковалів і попросив викувати великого залізного плуга.

Сам пішов битися зі змієм. Перемігши, запряг у плуг й почав орати. Земляні вали, які повивертав плуг стали називати Змієвими. Тоді ж святий Юрій заповів всім кумам ніколи не грішити. Ні змія, ні святого воїна ніхто більше не бачив, але твердо трималися заповіді. Змієві Вали навколо Києва є досі.

Дослідники старослов'янської міфології припускають, що збіги коренів "юр" і "яр" спричинили перенесення на святого Юрія багатьох функцій Ярила — персонажа язичницької міфології, пов'язаного із весняним пробудженням природи й водночас із військовими змаганнями. Не дарма слово "ярий" означає молодий, весняний, яскравий, світлий, а також надмірно гнівний і лютий.

Юрія шанували на Запорозькій Січі. Він був для козаків зразком лицарської честі й мужності, відданості християнській вірі. Легенда про перемогу над змієм для козаків символізувала боротьбу добра зі злом, світла з темрявою. Святого оспівували як покровителя воїнів у піснях:

"Нам поможе святий Юр,

Ще й Пречиста Мати,

Лихо звоювати.

Ой, чи пан, чи пропав

Двічі не вмирати,

Гей, нумо хлопці до зброї!"

Українці вірили, що на Юрія остаточно весна сходить на землю. Святий цього дня золотим ключем відкриває землю і випускає тепло, а вночі з неба падає благодатна роса.

В одній із волинських веснянок співали:

"Та святий Юрій матку кличе:

— Та подай, мати, ключі відімкнути небо.

Відімкнути небо — випустити росу,

Випустити росу — дівочу красу".

Гуцули на світанку водою оббризкували з дійниць корів, із відер — овець та примовляли: "Який гість, такий колач! Аби було стільки молока, скільки води ріка. Як у річці навесні прибуває води, так і ти, маржинко, прибудь манни з трави".

До сходу сонця збирали росу та промивали нею хворі очі. Дівчата вмивали обличчя — на красу. Старші люди збирали юріївську росу й вживали, щоб голова не боліла. Аби мати міцне здоров'я, годилося босоніж пройтися по росяній траві, тоді протягом року не хворітимеш.

Власники корів вранці на Юрія обов'язково виганяли тварин на росу. Вірили, тоді вони будуть гарно доїтися й плодитися. Підганяли худобу свяченою вербою і примовляли: "Святий Юрій, Святий Спас, запаси худобочку для нас!"

У воротах розкладали вогонь, через який переганяли корів, щоб гарно паслися й не хворіли. Подекуди підкочували під ноги корові посвячені великодні яйця, які мали захистити від будь-якої напасті. Цього дня на шию худобі чи на роги чіпляли червоні нитки або чоловічий пояс як оберіг.

На Рівненщині на Юрія на перехресті вулиць встановлювали оброчного хреста — "фігуру". Її виготовляли чоловіки за один день із дуба. Жінки пряли й вишивали рушник. До сходу сонця його вішали на "фігуру". Це мало берегти худобу від нападу хижаків і зурочень.

Юрія вважали покровителем тварин. За народними віруваннями, вовки — Юрієві собаки. І цього дня святий кожному вовку визначав здобич. Щоб хижаки не напали на худоби, намагалися засвідчити своє шанування Юрієві й утримувалися від роботи.

День проводили біля засіяних полів, влаштовували святкові обіди, пекли яєшню, варили кашу. Шкаралупки й кістки закопували на чотирьох кінцях ниви. Припускають, що цей звичай залишився з язичницьких часів і є залишком жертвопринощення божеству плодючості.

Після святкової вечері хазяїн із хазяйкою качалися по молодих сходах на полі. У давнину це вважалося магічним актом, який мав посприяти гарному врожаю.

Переміг дракона і звільнив царівну

У збірнику ХІІІ ст. "Золота легенда" описані посмертні чудеса святого Юрія-Георгія. За одним із переказів, у трясовині біля міста Бейрут — нині столиця Лівану на Близькому Сході, оселився дракон. Він нападав на торговельні каравани. Для задобрення потвори жителі міста регулярно віддавали йому в жертву молодих людей.

Врешті жереб випав на царську дочку. Коли чудовисько наблизилося до царівни, з'явився юнак на білому коні. Переміг дракона та звільнив царівну. Святий Юрій накинув налигач на потвору й привів до міста.

Дізнавшись про упокорення воїном-християнином дракона, мусульмани Бейрута прийняли християнство. Затоку біля міста назвали Георгіївською.

Святого Георгія зображали на іконах прекрасним воїном на білому коні. Він вражав списом змія, а кінь топтав чудовисько копитами. Спис прикрашали хрестом, який називали Юріївським або Георгіївським.

"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×