19 березня 1918 року на пошарпаний київський вокзал прибув вагон із 27 трунами. У них були тіла студентів, яких за півтора місяця до того розстріляли червоногвардійці полковника Михайла Муравйова на залізничній станції Крути, між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині. Хлопці мали потрощені черепи, виколоті очі, вибиті зуби. Декотрих родичі впізнали лише за одягом.

Після відправи заупокійної, з вокзалу рушила жалобна процесія. Попереду вози з домовинами — по дві на кожному. Дорогою зробили зупинку біля будинку Центральної Ради на Володимирській, 57 (нині — Будинок учителя). Жалобне слово виголосив її голова професор Михайло Грушевський.

Студентів поховали на Аскольдовій могилі. 1934-го це кладовище на схилах Дніпра зрівняли із землею, а на його місці розбили парк.

Із середини грудня 1917 року — відколи петроградський більшовицький уряд розпочав тиху війну з Українською Народною Республікою — північно-східний кордон держави охороняли юнкери 1-ї Української юнацької військової школи ім. Б. Хмельницького. У 20-х числах січня від них прислали гінців із проханням про підмогу: по лінії Курськ—Бахмач на Київ насувається більшовицьке військо на чолі з полковником Михайлом Муравйовим. Достеменно невідомо, хто віддав наказ відправити київських студентів. Але 28 січня на підмогу прибула саме сотня Студентського куреня січових стрільців — 118 осіб на чолі із сотником Омельченком. Із юнкерами об"єдналися біля невеликої вузлової станції Крути за 120 км від Києва.

Курені січових стрільців студенти київського Університету Святого Володимира (нині імені Шевченка) та новоствореного Українського народного університету сформували на початку січня 1918 року — коли агресія більшовиків була вже неприхованою. До них долучилися учні гімназій. Загалом зібралося до 200 чоловік. Тренувалися на базі Костянтинівської військової школи на Печерську. Військовий вишкіл тривав усього днів зо п"ять, хоча більшість хлопців зброю до рук узяли вперше в житті.

Увесь день 28 січня юнкери та студенти рили окопи обабіч залізничної колії. На станції Крути зібралося 250 юнкерів, 118 студентів та 60 офіцерів і добровольців з місцевого Вільного козацтва. Командувач юнкерів сотник Аверкій Гончаренко поділив студентів на чотири чоти (взводи) по 28–30 чоловік і доручив їм безпечніший лівий фланг. Наймолодших і тих, хто не вмів стріляти, залишили в резерві. Гончаренко згадував, що напередодні зі станцією зв"язався сам Муравйов: "Приготовиться к встрече победоносной Красной армии, приготовить обед. Заблуждения юнкеров прощаю, а офицеров все равно расстреляю". Гончаренко відповів, що до зустрічі все готове.

Уранці 29 січня показався більшовицький ешелон. Перед станцією московські та петроградські червоногвардійці, а також загін балтійських матросів — за різними даними від 2,5 до 5,5 тис. чоловік — висипали з бронепоїзда. "Виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивніші засоби безпеки, — згадував Гончаренко. — Передні частини червоних, ідучи в зімкнутих колонах, очевидно, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но червоні зблизились на віддаль стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів". Окрім того, в оборонців станції була гармата на саморобній залізничній платформі.

Червоногвардійці почали займати бойовий порядок, розтягнувшись у лінію до 5 км. Бій тривав майже весь день 29 січня. У юнкерів і студентів закінчувалися набої, червоногвардійці чекали підкріплення. Сутінками загони Муравйова почали обходити юнкерів і студентів, намагаючись їх оточити. Гончаренко дав наказ відступати до ешелону, що стояв за кілька кілометрів від станції.

У темряві один студентський взвод заблукав і вийшов на вогні вже зайнятої військами Муравйова станції Крути. Розлючені втратами — до 300 чоловік — червоноармійці довго знущалися з полонених, кололи багнетами, а потім розстріляли коло станційної водокачки. Селяни розповідали, що один — як припускають, учень 7-го класу гімназії Григорій Пипський — перед розстрілом затягнув "Ще не вмерла Україна". Пісню підхопили решта. Ще одного хлопця, якому вдалося втекти, упіймали в сусідньому селі, босоніж пригнали назад і теж убили. Місцеві жителі згодом поховали всіх в одній могилі. Коли в березні родичі зайнялися перепохованням хлопців, там виявили 27 тіл.

30 січня о 1.45 Муравйов телеграфував своєму командуванню: "После двухдневного боя 1-я революционная армия Егорова при поддержке 2-й армии Берзина у ст. Круты разбила контрреволюционные войска Рады, предводимые самим Петлюрой. Петроградская Красная гвардия, выборгская и московская гвардия вынесли почти одни весь бой на своих плечах". Насправді Симон Петлюра в цей час був у Києві. До нього й приєдналися юнкери та студенти, що відступили з-під Крутів. Про Муравйова майбутній радянський маршал Михайло Тухачевський згадував, що той, "аби завоювати любов червоноармійців, дозволяв їм безкарно  грабувати, використовував безсоромну демагогію. Був надзвичайно жорстоким. Його здібності значно поступалися його амбіціям".

За останніми дослідженнями, загальні втрати під Крутами з українського боку становили приблизно 70 осіб: 40 студентів, 15 юнкерів і 15 козаків. Хоч і ці цифри не можна вважати остаточними.

Україну визнали в день падіння Києва

Центральна Рада проголосила незалежність Української Народної Республіки, коли більшість міст Сходу та Півдня України вже перебували під контролем більшовиків. Тепер вони прямували на Київ, аби на міжнародних переговорах у Бресті (теперішня Білорусь), що тривали в цей час, при розмежуванні територій могли пред"явити права на Україну. Центральна Рада намагалася втриматися у столиці якомога довше, щоб довести іноземним державам, що саме вона є справжнім представником України, а не керовані Москвою більшовики.

Під Крутами наступ Муравйова затримався на два дні, і Київ він захопив 9 лютого. Того ж дня у Бресті УНР уклала договір з Німеччиною та її союзниками. Вони домовилися обмінятися полоненими та відмовилися від взаємних претензій. Крім того, Україна обіцяла поставити Німеччині й Австро-Угорщині провіант — 60 млн пудів хліба, 2,7 тис. пудів м"яса, іншу сільгосппродукцію та сировину. Насправді цей документ означав міжнародне визнання УНР, більшовицькою Росією — теж.

Наймолодшим полеглим було по 16

З усіх загиблих під Крутами студентів зі спогадів та документів встановили прізвища 21, часто без імен:

студенти Українського народного університету:

штабс-капітан (сотник) Омельченко, Володимир Наумович, Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сірик;

студенти Університету Святого Володимира:

Володимир Шульгин, Олександр Попович, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андріїв;

гімназисти 2-ї Української

Кирило-Мефодіївської гімназії:

6-й клас, 16-річні:

Андрій Соколовський, Євген Тарнавський, Володимир Гнаткевич

7-й клас, 17-річні:

Григорій Пипський, Іван Сорокевич

8-й клас, 18-річні:

прапорщик Павло Кольченко, Микола Ганкевич.

дані: Ярослав Тинченко, milua.org

×