13 грудня вшановують апостола Андрія Первозваного. Це період найкоротших днів і найдовших ночей. У багатьох народів світу його вважають небезпечним і чарівним. Вірили, нібито в цей час помирає "старе сонце". А щоб підтримати його силу, вдавалися до магічних дій. На Поліссі з таких дохристиянських звичаїв найдовше побутував звичай кусання калити — круглого коржа — під час андріївських вечорниць.
— І як іде та Калета, дак радієють усіє! І бієгають! І дієвкі готуются, бо треба і стуола накріть, і калету спієкті, — згадує молодість 73-річна Марія Сапура з села Куповате Іванківського району Київської області.
Круглого коржа спеціально пекли "на твердо".
— Це шоб кусать було невдобно, — пояснює Марія Олексіївна. — Із мукі без дрожжів, без соди спечуть там таке, шо як би врізав, так і вбив би людину! А пієклі по-старовінному: на черені й абязатєльно на капустяному або дубовому листі.
Андріївський корж робили в складчину — борошно приносила кожна дівчина. Тісто замішували при повному мовчанні водою з трьох, семи чи дев"яти криниць. Вважалося, що вогонь у печі треба розвести дровами, потихеньку взятими в сусідів. Після того як калиту витягнуть із печі, прикрашали її калиною, сухоцвітами, цукерками, родзинками, горіхами, маком або підсолоджували медом.
Потім калиту перев"язували червоного кольору шворкою або поясом і перекидали через сволок чи привішували до гвіздка, вбитого у трамок. Біля калити садовили хлопця, здібного до жартів і витівок, якого називали "писарем" або "паном Калетинським". Він мав обов"язково розсмішити інших учасників гри, що по черзі під"їжджали до калити верхи на кочерзі, рогачі чи коцюбі.
— Отам бере один ту кочергу поміж ноги, а другий сідає на плечі, — розповідає 80-річна Настя Кислинська із села Бобер Поліського району Київської області. — А туй стоїть, умочив такого квача здоровенного в сажу і каже:
— Куди їдеш?
— У млин.
— А що привйоз?
— Мєх.
— А що в мєху?
— Смєх.
— Ну кусай, нє смєйсь.
Як він вкусить да не сміється — його не вмажуть. Но єслі вкусить да зарегоче, то вже обмажуть із ног до голови. Регочут, така гульня страшенна.
Бере один кочергу поміж ноги, а другий сідає на плечі
Хапати калиту руками було заборонено. Пан Калетинський підсмикував її за шворку аж під сволок і намагався навмисно розсмішити пана Коцюбинського.
— А у нас дієдом хлопєц убірається, а дівка — бабою, — згадує Софія Ющенко, 69 років, із села Роз"їжджа Чорнобильського району Київської області. — Одіваються, шоб пострашнєй, обмажуться добре. Стають біля того коржа, смікають його за веровку і так нас розмієшують!
Після гри влаштовували загальну вечерю. Калиту ділили на всіх порівну. Дівчата готували вареники з горохом, квасолею, гречаною кашею, картоплею чи капустою. Примічали: який хлопець візьме приготовлений дівкою вареник, той і є її суджений.
Один вареник робили із сіллю або клоччям. Ще один, великий, із грушами, дівчата ліпили у вигляді бугая. Із сирої картоплі йому робили ріжки та хвостик, очі з квасолі, а з тіста — качалочку-налигача. Прикрашали калиною і ховали від хлопців.
— Як ми вже заховалі того "бугая", то вже тиє хлопці попошукають його, — сміється 87-річна Ганна Корж із села Копачі Чорнобильського району на Київщині. — А ми вже його возьмем — да в торбу, да у комин, у пєч підвєсім ото там. Дак хлопци шукають по хаті, кругом хати і пуд піч лазять. А не найдуть — могорич ставляють.
У ніч проти Андрія хлопці бешкетували й розігрувати односельців. Зав"язували мотузками двері, закривали склом димарі, затягували на дахи хат або хлівів вози чи сани, перегороджували вулицю.
— Ну знають то, шо, дапустім, парень стрічаєтса з дівчиною, — розповідає Парасковія Юречко, 73 роки, із села Оташів Іванківського району Київської області. — Покі вани гулялі, мі, мєньшиє, пуодлєтки, ага, давай щас ад Василя і да Наталки запрагаємос у плуг і тягнем глибше і глибше. Такую гарну розору зробим. Од кавалєра і до нєвєсти. А патом пуйдемо висипаємо туди попелу. Ну вобщем так, для смєху робили. А ранком усіє в селі вже знают.
Там, де були дівчата, парубки знімали ворота, хвіртки і ховали їх у копицях, виносили за село. Повертали за викуп. Хазяї ставилися до всього поблажливо, бо це був єдиний день у році, коли молодь могла собі таке дозволити.
5 
1
Коментарі