Під час заручин свого родича із гессенською принцесою російський царевич Микола у свиті нареченої помітив її сестру руду красуню Алісу. І закохався з першого погляду. Знайомство закінчилося тим, що закохані поклялися одне одному у вірності й надряпали дорогоцінними перснями свої імена на віконній рамі. Йому тоді було 16, їй — 12.
До сніданку юний царевич займається на турніку. На вихідних із батьком, імператором Олександром III, ходить на полювання чи риболовлю. Гасає на велосипеді в парках Царського Села й Гатчини під Петербургом, перетворивши їх на суцільний велотрек. У 17 майбутній імператор закінчує гімназійний курс. Він опанував географію, математику, фізику. Особливо любив історію. Вільно розмовляє і пише французькою, німецькою, англійською, читає церковнослов"янською, латиною і грецькою. Протягом наступних п"яти років отримує військову, юридичну й економічну освіту.
1889-го вже 17-річна Аліса, або Алікс, як про себе її називав царевич, провідує в Росії свою сестру. Микола просить у батька дозволу на одруження.
— Твоя дружина — Росія, а жінку завжди знайти зможеш, — навіть не слухає той.
Аліса не вразила імператорський двір. Про неї казали: дерев"яна, холодна і тримається, ніби аршин проковтнула. Після другого розставання Микола вклеїв її фото на першу сторінку щоденника і записав: "Моя мрія — коли-небудь одружитися з Алікс".
Далі була служба у Преображенському та Гусарському гвардійських полках. Царевич командує ротою та ескадроном. За два роки від найнижчого звання унтер-офіцера доходить до полковника. Казармене життя у гвардії чергувалося з вечірками, пиятиками, циганськими танцями. "Учора випили 125 пляшок, а наступного дня виступили на параді", — записує спадкоємець престолу влітку 1891 року. Водночас був дуже побожним, ніколи не пропускав церковних служб.
Миколі йшов 26-й рік. Він не погоджується на заручини ні з ким, окрім Аліси. І через 5 років Олександр III здався: 6 квітня 1894 року імператор окремим указом дає дозвіл на шлюб сина з гессенською принцесою. Алікс приїхала до Росії. "Вона стала тільки гарнішою, — нотує царевич у своєму щоденнику. — Нас залишили удвох, і тоді почалася між нами та розмова, якої я дуже давно бажав. Говорили до опівночі". Незадовго до вінчання майбутня імператриця прийняла православ"я й отримала ім"я Олександри Федорівни.
Тим часом в Олександра III загострюється хвороба нирок. Його відправляють у Крим на лікування. 20 жовтня він там помирає. Через два місяці Микола у становому зібранні в Петербурзі, сховавши у фуражці шпаргалку, тремтячим голосом виголошує першу промову. Він поринає у державні справи: відвідує засідання Державної ради і Комітету Міністрів. Особисто перечитує звіти, проекти указів, на кожному робить олівцем помітки. Працює до пізньої ночі, сам, без помічників.
Закохані надряпали свої імена на віконній рамі
Олександра Федорівна народжує йому чотирьох доньок. І нарешті 12 серпня 1904 року — сина Олексія — спадкоємця престолу. Згодом лікарі помітили, що навіть маленька подряпина у хлопчика призводить до сильної кровотечі. Це була хвороба незгортання крові — гемофілія. Медицина тоді ще не мала засобів для її подолання. Імператор звертається до "народних цілителів".
Улітку 1914 року почалася Перша світова війна. За три роки в ній загинуло 1,8 млн жителів Російської імперії. У військах почався бунт, і монарха, який утратив підтримку навіть серед генералів, 2 березня 1917 року змушують зректися престолу. "В ім"я порятунку країни й утримання армії в спокої, треба було зважитися на цей крок", — пише він у своєму щоденнику. Цар Микола II стає громадянином Миколою Романовим.
За наказом Тимчасового уряду 14 квітня колишнього імператора з сім"єю під охороною 343 солдатів і офіцерів відправляють до Сибіру, у місто Тобольськ, подалі від політичних пристрастей столиці. Романових поселили в будинку губернатора. Фактично Микола II з родиною перебувають під домашнім арештом. Покидати палац дозволено лише в неділю на богослужіння у церкві неподалік. Більшовики, що прийшли до влади 7 листопада 1917 року, планували влаштувати показовий суд над царем. А доти переселили його до уральського міста Єкатеринбург, ближче до Петербурга. Тримають полонеників у двоповерховому будинку інженера Миколи Іпатьєва.
Коли влітку 1918-го до міста підійшли "білі" генерала Колчака, царську родину вирішено знищити. 12 липня розстріл санкціонувала Уральська військова рада більшовиків. Згоду на це дав соратник Леніна Яків Свердлов.
У ніч на 17 липня 1918 року, близько опівночі, лікаря Романових Євгена Боткіна попросили розбудити царську родину. Відповідальний за охорону колишнього імператора Яків Юровський пояснив Миколі II, що армія "білих" наступає на Єкатеринбург. Тому для захисту від артобстрілу необхідно сховатись у підвалі. Микола Романов із сім"єю, а також лікар, покоївка та вихователь дітей, спускаються туди й чекають подальших вказівок. 13-річного сина Олексія цар тримає на руках.
До кімнати зайшли десять солдатів із Юровським.
— Микола Олександрович! — звернувся Юровський до Миколи II. — Ваші родичі хотіли вас врятувати, але цього їм не вдалося. Ми змушені вас розстріляти.
Микола стояв задуманий і прослухав коменданта.
— Що? Що? — перепитав.
Коли солдати підняли револьвери й відкрили вогонь, цариця лиш встигла перехреститися. Микола II загинув першим, від одного пострілу. В інших висадили по три-чотири кулі. Кати підійшли ближче: Олексій був живий. У нього висадили ще кілька набоїв. Коли принесли носилки, помітили, що царівни все ще живі. Набої закінчились, їх докололи багнетами.
Офіційна коронація Миколи II відбулася 30 травня 1896 року. У Москві на Ходинському полі, розміром із 14 теперішніх майданів Незалежності в Києві, влаштували гуляння. Напередодні оголосили, що там роздаватимуть пироги, хліб, ковбаси й чашки із портретом нового імператора. Уже вдосвіта царських гостинців чекало півмільйона охочих. Коли ж почалася роздача, серед народу пішов поголос, що на всіх не вистачить. Натовп накинувся на сувенірні ларки, почалася тиснява за пряником чи палицею ковбаси. Коли ж усе закінчилося, на полі лежало 1389 трупів. Імператор покарав обер-поліцмейстера, який мав слідкувати за порядком, а сім"ям постраждалих виділив по 1000 рублів. (Тяглова кобила тоді коштувала 23–25 рублів, а корова — 14.) Та все одно відтоді в народі отримав титул "царя Ходинського".
Романових перепоховали через 80 років
Одразу після розстрілу царської сім"ї трупи поскладали на вантажівку та вози й повезли до золотоносної шахти за 5 км від Єкатеринбурга. Там їх роздягнули. В одежі було сховано понад 8 кг дорогоцінностей. На понівечених тілах імператриці і її доньок залишилися лиш нашийні ікони. Яму з тілами закидали гранатами, аби їх пошматувати. Та наступного дня Юровський вирішив, що поховання легко можна відшукати, й наказав знищити останки. 18 липня мотузками їх витягли із шахти й облили сірчаною кислотою, а те, що залишилося від трупів, спалили у багатті. Кістки порубали, перемішали з попелом і закопали.
Через тиждень "білі" вибили "червоних" із Єкатеринбурга. Слідчі генерала Колчака встановили місце розстрілу та шахту, але останків не знайшли. Лиш у кінці 1970-х поховання Романових виявив письменник Гелій Рябов. Та місцева влада йому наказала зарити їх назад. Розкопки відновили після розвалу СРСР 1991 року. Численні експертизи ДНК останків довели, що ті належать саме родині останнього імператора Росії. 17 липня 1998-го — через 80 років після розстрілу — останки царської сім"ї перепоховали в родовій усипальниці Романових у Петропавлівському соборі в Петербурзі.
2 
1
Коментарі