"Якби не було Івонн, не було б нашого президента!" — скаже на початку 1960-х економка Єлисейського палацу — резиденції глави французької держави.
Із молодим офіцером Шарлем де Ґоллем Івонн познайомилася в салоні спільних друзів за 40 років до того. Він запросив її на бал. Та оскільки танцювати не вмів, розважав дівчину розмовами про воєнну науку. Після кількох побачень вона заявила батькам:
— Або він, або ніхто.
На 30-річчя жениха вона, донька кондитера, спекла 30 тістечок, на кожному з яких була літера. Шарлю треба було лише скласти з них освідчення в коханні. Йому такий ребус видався неважким. У дитинстві де Ґолль навчився розмовляти словами навпаки. "Я кохаю її. Я купаюся в її любові. Заради неї я готовий на все", — писав він матері про Івонн.
До початку Другої світової де Ґолль мав звання полковника. Його призначили командувачем танкових військ.
— На мою долю випало грати роль у жахливій містифікації, — казав тоді. — Кількадесят легких танків, якими я командую, — це лише порошинка. Ми програємо війну, якщо не будемо діяти.
1940 року збулися його найпохмуріші прогнози. Німеччина миттєво зламала оборону Франції. Країна капітулювала. Де Ґолль — уже генерал і заступник військового міністра — на відміну від уряду країни, не визнав поразки. Й сам продовжив війну проти Німеччини. Зміг вилетіти з практично повністю захопленої німцями Франції до Лондона й звернувся по радіо Бі-Бі-Сі до свого народу:
— Франція програла битву, але не програла війну! Настане день, коли ми повернемо собі свободу і велич. Ось чому я закликаю всіх французів об'єднатися довкола мене заради дії, самопожертви й надії.
На одному з останніх пароплавів до Лондона прибула Івонн із дітьми. А от мати Шарля залишилася у Франції. Вона помирала, та ще встигла почути синів заклик. Сказала:
— Я пишаюся ним. Завжди пишалася.
Жанну де Ґолль ховали під чужим ім'ям, бо колабораціоністська влада заборонила згадувати прізвище бунтівного генерала. Але вся Франція знала, кого ховають. Навіть жандарми вишикувалися почесною вартою біля труни матері людини, на яку сподівалася вся країна.
Лояльний до Гітлера французький уряд маршала Петена засудив де Ґолля до смертної кари з конфіскацією майна. Під командуванням генерала перебували два французькі батальйони і три невеликі військові кораблі. Свій патріотичний рух він називав "Вільна Франція".
З усіх лідерів держав антигітлерівської коаліції де Ґолля підтримав лише Сталін. Черчилля і Рузвельта генерал дратував. Рузвельт називав його "примхливою нареченою" і запропонував Черчиллю відправити де Ґолля "губернатором на Мадагаскар". Англійський прем'єр поділяв неприязнь американського президента до "зарозумілого француза", називав його "марнославною особою, що бачить себе рятівником Франції". Але обом довелося рахуватися з ним і вести переговори.
— Черчилль думає, що я вважаю себе Жанною д'Арк, — вихопилось якось у генерала. — Але він помиляється. Я сприймаю себе тільки за генерала де Ґолля.
Іншого разу казав про себе:
— Людина дії мусить мати неабияку частку егоїзму, пихи, жорстокості та хитрості. Але все це їй прощають. Більш того, вона вище підноситься, якщо використовує ці риси для великих справ.
26 серпня 1944-го генерал де Ґолль пройде Єлисейськими Полями визволеного Парижа. А через 14 років стане президентом Франції.
"Французи втомилися від мене, та і я втомився від них"
15 травня 1958 року інформаційні агентства поширили заклик Шарля де Ґолля, який із 1946-го жив поза політикою:
— Уже 12 років Франція намагається здолати проблеми, непосильні для режиму партій, і наближається до катастрофи. Колись у тяжку годину країна довірилася мені, щоб я повів її до спасіння. Сьогодні, коли нас очікують нові випробування, я готовий узяти на себе всі повноваження Республіки.
Його затверджують головою ради міністрів Франції. Де Ґолль висуває свою кандидатуру на вибори. На вмовляння прихильників виступити по телебаченню відповідає:
— Що мені сказати? Мене звуть Шарль де Ґолль, мені 70 років!
У грудні 1958-го він перемагає на виборах і стає президентом Франції. На цій посаді відбуває два терміни поспіль.
Жоден президент не зазнавав стількох замахів на своє життя, як Шарль де Ґолль. Їх було понад 30. Перший — 1961-го, коли неподалік Парижа в його автомобіль кинули бомбу. У травні наступного року поліція виявила снайпера, який мав убити главу держави під час зустрічі з населенням.
Найгучніший замах стався в серпні 1962-го. Авто з генералом, його дружиною і зятем виїхало з Єлисейського палацу. В одному з передмість Парижа була влаштована засідка із 15 бойовиків, озброєних автоматами, ручними гранатами і пристроями з запалювальною сумішшю — "коктейлем Молотова". Обережний начальник охорони президента наказав збільшити швидкість автомобіля на повороті. Доки терористи піднімали зброю і готували гранати, автомобіль проскочив повз них. У результаті безладної стрілянини лише пробили передню шину і заднє скло. Де Ґоллеві зачепило палець.
Його обурив не так замах, як те, що ватажок змовників, відставний офіцер його армії, не вмів стріляти. Президент сам підписав йому смертний вирок.
1968 року спалахують студентські виступи. Де Ґолль відмовляється йти назустріч вимогам бунтівників. На вулиці виходять профспілки — вимагають підвищення зарплатні працівникам. Над колонами маніфестантів майорять гасла: "Де Ґолля — в архів!", "Прощавай, де Ґолль", "Тобі вже час, Шарлю!" Страйкують 10 млн людей. Економіка країни паралізована.
— Французи втомилися від мене, та і я втомився від них, — сказав генерал синові. І подав у відставку.
1890, 22 листопада — Шарль Андре Жозеф Марі де Ґолль народився у французькому місті Ліллі в родині викладача історії й філософії
1909 — закінчує військове училище
1916 — під час бою у Першій світовій війні поранений. Потрапляє на три роки у полон, із якого робить п'ять спроб утекти. За цей час уряд Франції нагородив його орденом Почесного легіону посмертно
1921 — одружується з Івонн Ванду, через рік народжується син Філіпп, ще за два роки — донька Елізабет
1928 — на світ із синдромом Дауна з'являється донька Анна. Вона проживе 20 років
1944 — де Ґолль відвідує з восьмиденним візитом СРСР, де підписує зі Сталіним договір "Про союз і військову допомогу". 1946-го іде у відставку з посади прем'єр-міністра Франції
1958–1969 — президент країни
1970, 9 листопада — генерал сидів у кріслі в бібліотеці, коли у нього стався розрив нижньої аорти. Він знепритомнів. Лікар поспішив на допомогу. Але було запізно. Де Ґолль помер, не доживши до 80-річчя 13 днів. Похорон, за його бажанням, був скромним. На цвинтарі були присутні лише рідні. Новий президент Жорж Помпіду сказав у промові: "Франція овдовіла"
3 
1
Коментарі