— Дівчинко, колись ти володітимеш серцем короля, — ворожка розклала карти перед 9-річною Жанною Пуассон.
Чи могло це насправді світити доньці колишнього лакея, а тепер постачальника провіанту до королівського двору? Жанна зміркувала: а чому би й ні. І вона не заспокоїться, доки не досягне свого.
Через два роки Жанниного батька спіймали на крадіжці й засудили до повішання. Аби уникнути кари, він утік до Німеччини. Дівчинкою почав опікуватися генерал Ленорман де Турнем, який упадав за її матір'ю. Говорили, що Жанна є його донькою. Опікун подбав, щоб вона дістала добру монастирську освіту, потім запрошував учителів додому. Коли дівчині було 19, генерал видав її заміж за свого багатого племінника — дворянина Ленормана д'Етіоля.
— Я буду тобі вірною? — пообіцяла Жанна чоловікові. — Хіба що не встою перед королем.
Прихильності Людовика XV, розпещеного жіночою увагою, вона добивалася чотири роки. Окрім дружини, як було заведено у французьких монархів, він мав фаворитку — герцогиню де Шатору. Цей офіційний статус король надавав улюбленій зі своїх коханок. Вона отримувала право втручатися в політичні справи, життя королівського двору й навіть у сімейні стосунки монаршої родини. Герцогиня пильно стежила, щоб такі, як Крихітка д'Етіоль, не потрапляли Людовикові на очі — навіщо їй конкурентки. Жанна знайшла вихід: унадилася до лісу, де полював король. З'являлася ефектно: то у блакитній сукні, сидячи в рожевому фаетоні, то навпаки, у кареті небесного кольору й рожевому платті. Полонити короля не встигла, зате зацікавила його фаворитку.
— Щоб я не бачила вас там, де полює король, — перестріла її герцогиня.
Та невдовзі вона зненацька померла від запалення легень. Жанна повернулася до своїх планів. 28 лютого 1745 року під час балу-маскараду Людовик звернув увагу на жінку в масці. Та дражнила його, кокетувала, але обличчя показувати не хотіла. Зрештою Жанна зронила хустинку. Король підняв її — так починалися любовні зв'язки в ті часи. Згодом у театрі пані д'Етіоль з'явилася в сусідній із королем ложі. Після вистави він запросив її повечеряти до свого кабінету. Там жінка йому віддалася.
Під час наступної зустрічі Жанна розіграла виставу перед Людовиком. Вона, доброчесна пані, ділилася з монархом своїми страхами: мовляв, чоловік усе знає і мститиметься їй за зраду.
— О сір, дозвольте залишитися мені у Версалі, — благала Людовика.
Зворушений король послухав спокусницю, а її чоловіка вирядив у провінцію, вигадавши для нього якусь посаду. Придворні аристократи вважали не гідним монарха роман із простолюдинкою за походженням, дівоче прізвище якої перекладалося як "риба". Жанна випросила в Людовика XV дворянство. І невдовзі стала маркізою де Помпадур — отримала титул і прізвище старовинного згаслого роду. На подив усім, королева прийняла її дуже доброзичливо. Та мало хто знав, що Жанна все спланувала. На відміну від попередніх фавориток, які до дружини короля Марії Лещинської ставилися зверхньо, вона виявляла до неї якнайбільше поваги. І ще й усіляко сприяла, щоби монарх частіше бачився зі своїми сімома дітьми.
— Якщо у короля має бути фаворитка, то мадам Помпадур підходить на цю роль найкраще, — сказала королева.
Однак Жанна розуміла: самою лише сексуальністю біля себе монарха довго не втримати. Маркіза старалася, щоб лінивий і вибагливий король ніколи з нею не нудьгував. Тож чого тільки не вигадувала. Приміром, вбиралася як пастушка і співала йому селянських пісень. Коли якийсь міністр набридав Людовикові доповідями, виганяла доповідача.
— Пане, у вашій присутності король просто жовтіє. Прощавайте!
Вона супроводжувала правителя на полюванні, за гральним столом. Улаштовувала йому вистави, в яких і сама грала. Запросила до двору філософів і поетів. Король довіряв їй у всьому, адже маркіза для нього стала єдиним справжнім другом. З легкої руки Жанни вийшла енциклопедія Дені Дідро, з'явилася військова школа для синів дворян і ветеранів війни, яку згодом закінчив Наполеон Бонапарт. Вона дружила з Вольтером, зробила його академіком, головним істориком Франції.
Завдяки своєму особливому статусу маркіза купалася в розкошах. Володіла такою кількістю нерухомості, якої не було у жодної фаворитки ні до, ні після неї. Назводила палаців, резиденцій. Скарбниця французького королівства порожніла швидко як ніколи. За роки панування маркізи де Помпадур при дворі на її забаганки пішло 36 млн франків — 11,5 т золота. Утримання армії обходилося куди дешевше.
Коханкою короля маркіза де Помпадур пробула п'ять років. Помітивши, що Людовик охолов до неї як до жінки, вона фактично стала його сутенеркою. Заснувала пансіонат "Оленячий парк" — закритий навчальний заклад типу інституту шляхетних дівчат. Насправді ж там виховувала нових пасій для Людовика XV. 9-12-річних дворянських доньок відбирала сама — вродливих, але дурненьких, щоб не стали згодом конкурентками. Король грався з ними, як нянька, одягав, читав молитви, а також купав у ванній. А коли вони досягали 15-річного віку, починав спати з ними. За кілька років дівчина обридала, і їй шукали заміну. А вихованку парку віддавали заміж, надавши їй солідний посаг. Тому французькі дворяни залюбки везли своїх дочок до "Оленячого парку".
Маркіза де Помпадур тим часом, як і раніше, приймала у себе міністрів та послів. Вона заміняла короля на засіданнях і прийомах. Майже два десятиліття була біля французького трону "королевою без корони". Оточена ворогами, зі слабким здоров'ям — іще з юності страждала на туберкульоз легень, потім мала два викидні, — вона трималась як могла. "За винятком щастя перебувати з королем, решта мого життя — лише переплетення злоби й ницості, що властиво людям загалом, — писала фаворитка братові. — Ви обов'язково знайдете у них фальшивість і будь-які можливі вади. Жити на самоті було б занадто нудно, тому доводиться приймати їх такими, якими вони є, і удавати, ніби не помічаєш цього".
15 квітня 1764 року в королівській хроніці з'явився запис: "Маркіза де Помпадур, придворна дама королеви, померла у покоях короля у віці 42 років". Людовик ХV пережив маркізу на 10 років. Заразився віспою від дівчини з "Оленячого парку", яку прислала йому нова фаворитка.
1721, 29 грудня — в Парижі в родині буржуа народилася Жанна-Антуанетта Пуассон — майбутня маркіза де Помпадур
1740 — вийшла заміж за дворянина Ленормана д'Етіоля, старшого на п'ять років. За рік народився син Шарль, який прожив лише кілька місяців
1744 — знайомство з королем Франції Людовиком XV, старшим на 11 років
1745, 15 червня — розлучилася з чоловіком, 15 вересня того ж року представлена до королівського двору як офіційна фаворитка. Нею залишиться до кінця життя. 1754-го померла єдина донька Александріна — чи то від перитоніту, чи то від отруєння
1764, 15 квітня — померла у Версалі. Відправу зробили в соборі Паризької Богоматері за участі сотні священиків. Останки покояться в монастирі капуцинів у Парижі
Коментарі
5