Вівторок, 15 грудня 2015 06:00

"Мама лежала паралізована, а Клариса щовечора розказувала їй якусь нову історію"

Автор: ФОТО З САЙТА www.booknik.ru
  Клариса Ліспектор написала дев’ять романів — усі португальською мовою. Видані в більш ніж 30 країнах світу. Досі жоден не перекладений українською. Російською вийшли дві книжки — ”Час зорі” та ”Місто в облозі”. ”Я пишу найекстравагантнішим методом у світі, — казала письменниця. — Працюю, сидячи в кріслі з друкарською машинкою на колінах. Це через моїх синів. Коли вони були маленькі, я не хотіла сидіти в закритій кімнаті, куди вони не могли зайти. Тоді я сиділа на софі й друкувала на машинці, тримаючи її на колінах. Один із синів попросив мене написати для нього історію. Він брав текст і йшов читати на кухню, повертався, сідав і чекав наступного аркуша з текстом”
Клариса Ліспектор написала дев’ять романів — усі португальською мовою. Видані в більш ніж 30 країнах світу. Досі жоден не перекладений українською. Російською вийшли дві книжки — ”Час зорі” та ”Місто в облозі”. ”Я пишу найекстравагантнішим методом у світі, — казала письменниця. — Працюю, сидячи в кріслі з друкарською машинкою на колінах. Це через моїх синів. Коли вони були маленькі, я не хотіла сидіти в закритій кімнаті, куди вони не могли зайти. Тоді я сиділа на софі й друкувала на машинці, тримаючи її на колінах. Один із синів попросив мене написати для нього історію. Він брав текст і йшов читати на кухню, повертався, сідав і чекав наступного аркуша з текстом”

— Яка подія у вашому житті схвилювала вас найбільше? — спитали якось журналісти у бразильської письменниці Клариси Ліспектор.

— Моє народження і пов'язана з цим таємниця, — відповіла вона.

Її справжнє ім'я — Хая. Батьки жили в містечку Теплик на Поділлі, тоді — Російська імперія. Дід був цадиком. Так юдеї називають особливо шанованих представників громади. Мав дев'ятеро синів. Батько — Пінкус Ліспектор — мав крамницю, в якій торгував нитками й тканинами. Одружився з Марієттою Крімґольд. Тітка тієї жила в бразильському місті Масейо. У 1910-х оформила для більшості родичів виклики до себе.

Та Ліспектори на поспішали залишати батьківщину. Мали двох малих доньок — Лію й Таню. 1917-го почалася революція, а з нею — єврейські погроми. Під час одного з нападів Марієтту зґвалтували.

"Мати, зламана і знесилена, надовго злягла, — пише в спога­дах найстарша донька Лія. — Згодом виявили страшний наслідок наруги — тіло матері заразили сифілісом. Знахарки почали навчати: щоб позбутися хвороби, треба народити ще одну дитину".

Марієтта завагітніла — і виразки дійсно зникли. Але умови життя були дуже важкими. Наприкінці 1920 року сім'я вирушила в Бразилію. Пройшли всього 80 км, і в жінки почалися пологи. В містечку Чечельник народилася Хая. Ліспектори попросилися пожити в своїх далеких родичів.

Через два місяці сім'я з трьома дітьми вирушила в Румунію. Марієтта приховала в одязі кілька діамантів. Їх міняли на їжу й ліки для Пінкуса, який захворів на тиф. Ішли пішки або їхали попутними підводами. Для переправи через Дністер найняли човен. Так дісталися до Будапешта, а звідти — до Гамбурга. У трюмі переповненого пароплава рушили через океан. До Масейо прибули на початку березня 1922 року.

"У мами почалося загострення хвороби, — згадує Лія. — Вона лежала паралізована, а Клариса щовечора розказувала їй якусь нову історію. Хотіла підняти їй настрій і покращити самопочуття. Закінчення розповіді було завжди щасливим. Мама дуже любила літературу, навіть пробувала писати вірші. Тому старання доньки її дуже тішили".

Аби розважити матір, Клариса влаштовувала артистичні сценки, в яких зображала вчителів і знайомих. Передавала інтонації й жести незадоволених, яких бачила в чергах до лікарів.

— Коли я навчилася читати, читала багато книжок із різними історіями, — оповідає вона в інтерв'ю. — Думала, що книжка — це така річ, яка народжується. Коли дізналася, що кожну книжку пише жива людина, також захотіла стати автором. Я відсилала свої розповіді в газету "Даріо де Пернабуко", аби їх надрукували на дитячій сторінці. Але нічого не опублікували. Я знаю, чому. Там друкували історії, в яких розповідали про факти. А я описувала враження.

Коли Кларисі було дев'ять років, мати померла. В автобіографічному романі "Катастрофа Софії" письменниця передає те, що пережила після першої втрати. Починається розповідь щасливими ­відчуттями ­дівчинки, яку старша сестра одягла в карнавальний костюм троянди. Але її хворій матері стає погано. Дівчинка мусить бігти до аптеки, пробираючись переповненими вулицями через святкову ходу. Люди кричать і співають, розкидають конфеті.

— Щось у мені померло під час того карнавалу, — каже героїня роману.

Клариса пише в листі до сестри Лії: "Я знаю, батьки пробачили мені те, що я народилася даремно, не виконала свого призначення і не виправдала їхніх сподівань. Але сама собі пробачити цього я не можу. Я дуже сильно вірила в диво — наче своїм народженням могла вилікувати маму".

1920, 10 грудня — Хая Ліспектор народилася у містечку Чечельник — тепер Він­ницька область. З івриту її ім'я перекладається як "життя". Через 1,5 року родина перебралася до Бразилії, в місто Месайо. Там дівчинці дали нове ім'я — Клариса.

1939 — вступила на факультет права університету в Ріо-де-Жанейро. Наступного року почала працювати редактором Національної інформаційної агенції та редактором газети "Ніч".

1943 — вийшла заміж за однокурсника Маурі Валенте. Він був дипломатом, тому сім'я постійно змінювала місце проживання. 1947-го у швейцарському Берні народився син Педро, ще за рік у Вашингтоні — Пауло. Розлучилися 1958-го, відтоді Клариса жила з синами в Ріо-де-Жанейро.

1944 — у Парижі вийшов друком перший її роман — "Біля дикого серця". Написаний португальською мовою. Наступного року за нього отримала премію Бразильської літературної академії. Сучасна письменниця Марія Консуелло Кампос пише: "Бразильська література поділяється на ту, що була до Клариси Ліспектор, і ту, яка після — як світ ділиться на до і після Різдва Христового. Наша література пройшла шлях від класичної розповіді ХІХ століття, через модерн і авангард — до текстів Клариси, в яких предмет розповіді, власне, не є дуже важливим".

1966 — у помешканні письменниці сталася пожежа — недопалок сигарети випав з попільнички. Обпекла руки, впала в депресію. Не могла друкувати тексти на машинці, тому мусила більше відпочивати. Відвідувала зоо­парк і футбольні матчі за участю улюбленої команди "Ботафого" з Ріо-де-Жанейро.

1975 — взяла участь у Всесвітньому конгресі чаклунів. На одному із зібрань прочитала своє філософське оповідання "Яйце і ­курка".

1977, 9 грудня — померла у своєму помешканні в Ріо-де-Жанейро. Заповіла поховати її на католицькому цвинтарі Святого Жао Батіста. Влада заборонила це через походження покійної. Їй відвели місце на єврейському цвинтарі.

Зараз ви читаєте новину «"Мама лежала паралізована, а Клариса щовечора розказувала їй якусь нову історію"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 57
Голосування Хто нині найсильніший український футболіст?
  • 1) Олександр Зінченко
  • 2) Тарас Степаненко
  • 3) Андрій Ярмоленко
  • 4) Роман Яремчук
  • 5) Віктор Циганков
  • 6) Руслан Малиновський
  • 7) Марлос
Переглянути
Погода