Пʼятниця, 29 листопада 2019 06:50

"Люблю жінок неписьменних, і коли вони підмивають задок немовлят"

Автор: gramho.com
  Французький художник Огюст Ренуар вважав, що у світі багато нудних речей, і не хотів збільшувати їх кількість своїми картинами. Квіти й жінки на його полотнах відтворені в теплих, сонячних, радісних тонах. За це його пізніше назвуть ”художником щастя”
Французький художник Огюст Ренуар вважав, що у світі багато нудних речей, і не хотів збільшувати їх кількість своїми картинами. Квіти й жінки на його полотнах відтворені в теплих, сонячних, радісних тонах. За це його пізніше назвуть ”художником щастя”

— Що, набридла телятина? Захотілося гусячого паштету? Ні гроша за душею, а вимагає паштету! — каже художнику П'єру Оґюсту Ренуару під час обіду мадам Шарго — мати його цивільної дружини Алін.

Митець уподобав жінку в кафе, куди обоє прийшли по­обідати і замовили брі — "короля сирів". Вона на 19 років молодша, повнотіла, але з легкою ходою.

— Хочеться погладити її по спинці і почухати за вушками! — каже він друзям і йде знайомитись.

Умовляє позувати. Вони стають коханцями. Алін практично оселяється в майстерні. Та картини продаються погано, і їм завжди не вистачає грошей. Жінка пропонує переїхати до її рідні в село, але Ренуар бачить у цьому спробу "захомутати" його. Панікує і втікає у мандри. Він і раніше уникав шлюбу, хоч і обожнював жінок. "Я ще не навчився ходити, а вже любив жінок", — каже про себе.

Алін випадково заводить розмову з актрисою Жанною Самарі. Її портрети малював Ренуар. Говорять про нього.

— Він не створений для шлюбу, — зауважує Жанна. — Поєднується шлюбом з усіма жінками, яких пише, — через дотик свого пензля.

Алін не сподівається побачити коханого. Та він повертається і просить зустріти на вокзалі. Привозить "Біляву купальницю" — портрет Алін. Пропонує жити в Парижі і навіть забрати матір до себе.

Відтоді мешкають утрьох. Майбутня теща любить підійти до картин і розчаровано протягнути: "І цим ви заробляєте на життя?"

Ренуар ледве зводить кінці з кінцями. Роботи не продаються і замовлень майже не має. Крім пензлів, фарб і мольберта, нажив тільки три костюми та дві пари черевиків. При народженні первістка П'єра не має чим заплатити лікарю. Розписує квітами карниз над квартирою медика.

Огюст та Алін укладають шлюб через 10 років після знайомства. У них народжуються троє синів. Теща відселяється. Справи художника налагоджуються, парижани завалюють замовленнями. Він наймає куховарку, служницю і няню. Інколи просить їх позувати.

У домі художника — "жіноче царство". Буває, обзиває їх дурепами чи індичками. Але частіше робить компліменти і не може стриматися, щоб не щипнути котрусь за сідницю. Синів настановлює: "Якщо надумаєте одружитися, пам'ятайте, справжня професія дружини — чоловік і діти. Тримай її в будинку! Я люблю жінок неписьменних, і коли вони підмивають задок немовлят. Жінка має бути такою, як ваша мати: завжди поруч, і при цьому не заважати".

Любить оголену натуру. Каже, що готовий стояти навколішки перед жінками, бо в них є груди. Якось модель відмовляється розстебнути кофтинку, він розлютився і закричав: "Це злочин!".

На полотні "Суд Паріса" навіть фігуру пастуха пише з няні. "Чоловіки дуже напружені й надто багато думають", — пояснює. На підтвердження цього, питає дівчину, яка йому позує, про що вона думає. "Чи не пригорить на плиті горошок", — відповідає та.

Алін постійно біля чоловіка. Чистить палітру і миє пензлі. 1907-го купують садибу в передмісті. Жінка розводить курей, порається на городі і в саду. Та починає хворіти на цукровий діабет, але приховує це. 27 червня 1915-го у неї починається агонія.

— Коли я зустрів її, мені було майже 40, — плаче біля її ліжка художник. — Думав, що життя моє закінчилося, а воно тільки почалося. Ми народили трьох синів. Вона ніколи нічого мені не забороняла. Хіба я думав, що переживу її. Їй же лише 56!

Цілує дружину і просить відвезти його в майстерню.

— Робота допомагає мені перемагати моральні страждання, — каже.

Пізніше закохується в рудоволосу 16-річну Деде. Її раніше привела позувати Алін, яка не ревнувала чоловіка до натурниць. Вважала, що художникам властиво захоплюватися своїми моделями, і це лише на користь мистецтву.

"Деде обожнювала мого батька, який платив їй тією ж монетою, — згадував син Жак. — Вранці влітала в майстерню, де він уже чекав її. Готуючись до позування, вона голосно співала якусь вуличну пісеньку. Це захоплювало Ренуара, який вважав, що будинок без пісень — могила. "Поглянь, які груди, — казав він. — Мої моделі — найвищі творіння Бога. Я продо­вжую працювати, доки мені не захочеться вщипнути полотно".

78,1 мільйона доларів заплатили 2002-го на аукціоні "Сотбі" за картину "Бал в Мулен де ля Ґалетт". Це найдорожче полотно Ренуара. Написав приблизно 6 тис. полотен. Бувало, вранці починав портрет, а ввечері брався за наступний. Його виставки відбувалися в Парижі, Лондоні та Нью-Йорку.

"Я відмовляюся від ходьби"

1841, 25 лютого — П'єр Оґюст Ренуар народився у французькому Ліможі. Був шостою дитиною в родині кравця. 1844-го сім'я переїжджає в Париж. Там іде співати в церковному хорі. Його хочуть віддати й далі вчитися музики, але в 13 років помічають дар художника. Стає помічником майстра з розпису порцелянових тарілок.

1862 — складає іспити до Школи витончених мистецтв, за два роки його картину відбирають для Салону державної художньої виставки. 1874-го влаштовує з друзями першу виставку імпресіоністів. Пізніше синові Жаку сказав: "Єдине, що ми витягли з цієї виставки, — цей ярлик "імпресіонізм", який я терпіти не міг!"

1890 — одружується з молодшою на 19 років Алін Шарго. Вже мають 5-річного сина П'єра. 1894-го в них народжується Жан, через п'ять років — Клод.

1897 — падає з велосипеда і ламає праву руку. Навчається малювати лівою. "По-моєму, я дуже доречно зламав руку. Це допомагає мені вдосконалюватися", — каже. Травма загострює ревматизм, від якого художник страждає до кінця життя.

1912 — починає пересуватися за допомогою інвалідного візка, але продовжує працювати. Найкращий ревматолог обіцяє поставити на ноги. Ренуар виконує усі приписи. Нарешті лікар каже хворому спробувати пройтися. Той робить крок, другий, обходить навколо мольберта.

"Месьє Готьє, ви — світило, — ­сідає і каже полегшено. — Але я відмовляюся від ходьби. Вона вимагає такої напруги, що на живопис уже сил не залишиться. Я продовжу писати картини".

1919, 3 грудня — помирає від запалення легень. Встигає сказати: "Сьогодні я дізнався щось нове".

Зараз ви читаєте новину «"Люблю жінок неписьменних, і коли вони підмивають задок немовлят"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода