28 травня 1738 року на головну площу французького міста Сент, на узбережжі Атлантичного океану, зібралася ледь не половина населення. Люди зійшлися подивитися, як колесуватимуть убивцю.

Кат прив"язав злочинця до колеса, яке при обертанні ламало кістки рук та ніг. Аж до околиць було чути крики засудженого. За стратою спостерігав і місцевий адвокат Ґільйотен із вагітною дружиною. Від видовища в неї почалися передчасні пологи. Дитину врятував кат, який серед місцевих мав славу першокласного хірурга. Новонародженого назвали Жозефом Іґнасом.

Батько бажав, щоб єдиний син обрав професію юриста. Однак малого Ґільйотена не цікавило нудне копирсання в паперах у задушливій конторі. Ще в єзуїтській школі він почав "оперувати" жаб і мишей, яких приносив із сусіднього ставка чи поля. Так почалася його "практика" хірурга. Тож коли настала пора обирати фах, Жозеф вступив на медичний факультет університету в Реймсі. Навчання закінчив у Парижі. У 30 років став доктором медицини.

У столиці Франції він потоваришував із місцевим катом Шарлем Сансоном. У ті часи засуджених до страти злочинців зазвичай вішали, четвертували, забивали камінням, спалювали на вогнищі чи відтинали голову мечем. Кати мали вміти досконало позбавляти життя всіма цими способами. Тому їхня професія була високооплачуваною й передавалася від батька до сина. Хлопчиків починали вчити ремесла із 13 років. При народженні дівчинки катом мав стати її майбутній чоловік. Кожне велике місто зазвичай мало свою династію катів.

Сансон розповів Ґільйотенові про хитрощі, до яких вдавався, щоб прискорити смерть жертв. Під час зведення засудженого на багаття встромляв спис у солому навпроти серця смертника, а під час колесування встигав непомітно дати отруту.

Французька революція 1789-го змінила державний устрій країни. Виконавча влада залишалася за королем, а законодавча перейшла до парламенту. До нього обрали й лікаря Ґільйотена. Той поринає у вир парламентських диспутів про рівність станів — від короля до селянина. Тепер він міг добиватися гуманного способу страти, задум якого у нього виник, мабуть, після розмов із катом Сансоном.  10 жовтня 1789 року лікар виступає перед парламентарями:

— Відрубати голову можна тільки за трьох умов: гостроти леза, спритності виконавця й цілковитого спокою засудженого, — переконував він. — Коли страчують кількох людей поспіль, меч потрібно щоразу гострити. Засуджені не витримують цього звуку і падають у калюжі крові, а кат змушений працювати, мов м"ясник на бійні.

Ґільйотен запропонував побудувати "найнадійніший, найшвидший і найменш варварський" апарат, що вирішить одразу всю проблему. Це мав бути важкий округлий ніж, що вільно рухається вздовж вертикальних дерев"яних рам. Лезо мало підніматися за мотузку на висоту людського тіла. Відпустивши мотузок, ніж падав і відтинав голову. Жертва гинула б безболісно, відчуваючи легкий холод біля шиї.

Члени засідання ухвалили докладно вивчити й удосконалити механізм Ґільйотена. До доопрацювання, окрім лікаря, залучили також королівського медика Антуана Луї, інженера й майстра із клавесину Тобіаса Шмідта та ката Шарля Анрі Сансона. На початку 1792-го вони накреслили остаточний проект.

Та будь-який закон ще мав затверджувати король. Тож у квітні Ґільйотен, Луї та Сансон приїхали у Версальський палац до Людовіка XVI. Оглянувши креслення, король Франції зробив зауваження щодо форми ножа. Він присів і власноруч намалював скошене лезо замість округлого й погодився прийняти відрубування голови машиною як основний вид страти.

Спочатку її випробовували на собаках і людських трупах і тільки тоді представили публіці. "Прем"єра" відбулася 25 квітня 1792 року на Ґревській площі Парижа. Першою жертвою став розбійник Ніколя Пелетьє. Подивитися на нову екзекуцію зібралися тисячі людей. Більшість залишилися незадоволеними надто швидкою смертю злочинця. Спершу гільйотину називали "Луїзон", за ім"ям одного з конструкторів, згодом у народі поширилася назва "Гільйотина" або простіша — "Вдова". Винахід став модним: у формі гільйотинок виготовляли брошки і ґудзики, пекли торти, на поштових штампах ставили її зображення. А на честь лікаря Ґільйотена створили парфуми.

У формі гільйотинок виготовляли брошки і ґудзики, пекли торти

Через три роки від початку Великої французької революції у країні почався хаос. Людовіка XVI усунули від влади, за яку тепер боролися угруповання всередині нового парламенту — Законодавчих зборів, а згодом Національного конвенту. Найвпливовішою групою депутатів були радикальні противники монархії. Щоб попрощатися зі "старим ладом", вони вимагали стратити короля. 715 із 748 парламентарів на початку 1793 року проголосували за ухвалення монархові смертного вироку. 21 січня Людовік XVI приїхав на страту до площі перед своїм палацом у розкішній кареті — останній привілей, який йому залишили.

— Я помираю за щастя Франції, — промовив король, і сконструйоване ним же лезо впало йому на шию.

По смерті короля антимонархісти-якобинці запровадили у Франції диктатуру. Розпочався Великий терор — масові гільйотинування "ворогів революції". У країні розмістили близько 50 машини Ґільйотена, через які пройшли понад 20 тис. засуджених. Щоденно натовпи викриками вимагали крові десятків "ненадійних" громадян. У жахливу "м"ясорубку" потрапляли адвокати, торговці, вчені, аристократи. Коли гинув хтось відомий, говорили: "Сьогодні поголили голову тому-то" або "Такий-то познайомився з "удовою" Ґільйотена". Смерть у Франції стала чимось буденним.

Вражений наслідками свого законопроекту, доктор Ґільйотен цілком відходить від політики й усамітнюється вдома. Його також заарештували й навіть планували стратити. Врятувало Ґільйотена повалення диктатури після державного перевороту 28 липня 1794 року. Настала черга йти під ніж учорашнім катам: за перші три дні без голів лишилися 105 якобинців.

Життя в Парижі для Ґільйотена стає нестерпним. Він постійно остерігається помсти від родичів страчених його машиною. Тому один із найкращих хірургів тогочасної Франції повертається до рідного містечка Сент. Там він зникає з поля зору як друзів, так і ворогів. Але й у Сенті місцеві часто запитували, чи він, бува, не той Ґільйотен, що створив "Удову". Жозеф Іґнас не раз звертався до влади із проханням про зміну прізвища. Йому щоразу відмовляли. Але родичам по батькові таки дозволили відмовитися від "знеславленого" прізвища. У Сенті Жозеф Іґнас Ґільйотен займався лікарською практикою, а вільний час віддавав молитвам. Доживав віку на самоті. На 76-му році життя він помер у муках від зараження крові.

Гільйотина не стала "гуманним" знаряддям страти злочинців. Відрубану голову за волосся піднімали перед публікою, і вона протягом кількох секунд іще виражала емоції. Наприклад, голова дружини короля Людовіка XVI Марії Антуанетти раптово відкрила очі, а обличчя почало тіпатися в агонії.

Майже без змін у конструкції гільйотиною у Франції страчували особливо небезпечних злочинців до другої половини XX ст. Останньою жертвою "Удови" став туніський емігрант. Йому відтяли голову 10 вересня 1977-го за жорстоке вбивство. За чотири роки у Франції скасували смертну кару.

1738, 28 травня — Жозеф Іґнас Ґільйотен народився у французькому місті Сент у сім"ї адвоката
1750-ті — навчається в єзуїтській католицькій школі
1758–1768 — студіює медицину в університетах Реймса й Парижа
1768–1789 — викладає в Паризькій медичній академії, надає лікарські послуги найзнатнішим сім"ям Франції
1770-ті — стає особистим лікарем графа Провансальського — брата французького короля Людовіка XVI
1789, 10 жовтня — пропонує парламенту запровадити гуманну смертну кару
1816, 26 березня — Жозеф Іґнас Ґільйотен помирає

×