— На Маланку на стіл ставлять багато страв. Що більше, то краще. Така є прикмета — якщо на Щедрий вечір багатий стіл, то не буде він порожній увесь рік. Скільки гостям, щедрувальникам, маланкарям, посипальникам дав, — удвічі більше тобі повернеться, — каже 66-річна Ольга Гогулинська із села Ясенове Любашівського району на Одещині. — Обов'язково має бути ковбаса, холодець і бігус — тушкована з м'ясом кисла капуста.
13 січня православні й греко-католики вшановують преподобну Меланію Римлянку, яка жила в IV–V ст. Володіла великою кількістю землі, але відійшла від справ і усамітнилась для молитов у печері. На тому місці виник монастир. Наступного дня згадують архієпископа Василя Великого (329–379). Він був аскетом і написав кодекс чернечого життя. За юліанським календарем у ніч на Василя настає Новий рік. У народі відзначають Щедрий вечір або Багату кутю. Святкувати годиться за щедро накритим столом, обдаровувати гостей — аби "щедрилося велося" протягом року.
Вважають, цієї ночі можна почути, про що розмовляє між собою домашня худоба й птиця. Їх пригощали стравами зі святкового столу, щоб гарно росли й плодилися.
За народними віруваннями, цю ніч святкують душі померлих, дикі тварини та природні стихії. На початку ХХ ст. у багатьох регіонах України до столу запрошували вітер, бурю, вовка, ведмедя, градівника й відьмаків. Вірили, що так їх можна задобрити, забезпечити мир і рівновагу світобудови. Після вечері примовляли: "Ми вас запрошували на Щедру вечерю, а якщо ви не прийшли, то й цілий рік до нас не йдіть".
На Щедрий вечір українці готують кутю. В Ясеновому й сусідніх селах їдять ту, що готували на Різдво 7 січня. Її зберігають на холоді. Багато "крутять" великих і малих калачів, бубликів. Ними обдаровують щедрувальників, які обходять двори з привітаннями. Також їм дають ритуальне печиво у вигляді коників, вершників, ляльок, "панночок". Пригощають печеними "голубами".
— Щедрувальники вибирали за старосту найстаршого й найсильнішого з хлопців. Через плече перев'язували мотузкою. На неї насиляли бублики з калачами, що люди їм давали. В торбу кидали інші гостинці — сало, ковбасу й цукерки, — каже 43-річна Віра Мельниченко із села Гвоздавка Любашівського району.
У сусідніх із Любашівським Савранському, Кодимському й Балтському районах нанизують калачі на велику палицю. Її носять хлопці, взявшись за два кінці.
Віра Мельниченко розповідає, що до 1990-х влада забороняла щедрувати й маланкувати. Тому традиції поступово забувалися.
— Нас цього вчили дідусі й бабусі, бо батьки через заборону не знали. Наряджалися в Маланку — перевдягнутий на молодицю хлопець, відьму, цигана, козу, чорта. Малювалися, що не можна було впізнати, — каже. — Це була цікава розвага. Тішилися й старші люди, які жили цим у дитинстві. У них аж сльози на очах були. Вони знову могли почути щедрівки. Як зайдуть хлопці та такими дзвінкими голосами: "Ставте калачі з ярої пшениці — рік новий народився", то аж мурашки по тілу.
У Гвоздавці гурти з Маланкою ходять з обіду до глибокої ночі. Обдаровують маланкарів переважно грошима. Дорослі збирають їх на ремонт підлоги в клубі й на церковні потреби. Гурти підлітків надають перевагу сучасним маскам вурдалаків й упирів. Їх пригощають солодощами і теж дають гроші.
В Ясеновому з Маланкою ходять діди — хлопці в саморобних масках із клоччя. В руках у них батоги, якими хльоскають і залякують усіх. Водять "коня" — двоє хлопців, один із них згинається і тримається руками за пояс іншого. Зверху накидають кожух. Зайшовши до хати, "кінь" хвицає ногами, ірже й намагається що-небудь зачепити або перевернути.
Маланкарі пропонують хазяїну напоїти "тварину", нагодувати й підкувати: "Ми прийшли, щоб ви коня підкували, щоб сала й ковбаси дали". Господарі молотками б'ють по підошвах. Іще діди ловлять дівчат і намагаються "підкувати", тягнуть за ноги. Ті вириваються. Щоб відчепилися, потрібно дати викуп.
Новорічна гра "В коня" відома в багатьох регіонах України. 100 років тому на середньому Подніпров'ї й Поділлі маланкарі заводили до хати живого коня, що було доброю прикметою.
Вважають, що бешкетування й витівки маланкарів у давнину позначали хаос. Виникає у проміжок, коли старий рік ще не відійшов, а новий — не народився. Ватаги маланкарів можуть зняти ворота і хвіртки господарям, які їх відмовляються прийняти.
— Шкоду роблять, ще й добряче. У мене була машина "Запорожець". На Маланки нас дома не було. Винесли її на вулицю і там залишили посередині. Попелу насипали, на поріг затягнули величезне бревно і поїхали далі, — розповідає Ольга Гогулинська. — А одному дідові козу висадили на кришу й до комина прив'язали. То йому було не до свята.
Дізнаються, яка буде погода наступного року
— Цих 12 днів показують погоду на увесь год. На Васілія чотирнадцятого январа дивляться, як надворі — такий і буде цей місяць. Наступний день показує погоду на февраль, третій — на март, і так далі. І от я кожен год устаю рано, дивлюся і вже прикидаю собі, що краще садити, коли сіяти, коли збирати, — розповідає 86-річна Тамара Бакач із села Ясенове Любашівського району на Одещині.
На Щедрий вечір 13 січня звертали увагу, з якого боку віє вітер. Якщо зі сходу — чекали на гарний урожай озимини, з півночі — ярини. Щоб захистити город від шкідників, а сад — від гусені, Тамара Бакач радить оббігти навколо них босоніж.
— На Василя пробуджуються дерева, казала моя мати. Була в нас така старенька грушка, що не родила. Взяла мати сокиру, легенько постукала по дереву і каже три рази: "Не будеш родити, буду тебе рубати", — говорить 57-річна Галина Лебедєва із села Петрівка Любашівського району. — Та грушка наверно 40 років не родила, а тоді почала. Отак вона її "розбудила". І тепер стіко плодів на собі має кожен рік.
4 
35413
Коментарі