Корній Чуковський сам поклав у труну свою доньку

 

Письменник Корній Чуковський із дружиною Марією та трьома дітьми влітку

1916-го повертався потягом із дачі з фінського містечка Куоккала до Петербурга. Дорогою занедужав син — 12-річний Микола. Піднялася температура. Він вередував, плакав, стогнав.

Щоб якось заспокоїти дитину, батько почав розповідати йому казку, яку зімпровізував під ритм гуркоту коліс:

"Жил да был

Крокодил.

Он по улицам ходил,

Папиросы курил.

По-турецки говорил —

Крокодил, Крокодил Крокодилович!"

Хлопець заспокоївся, заусміхався. Казкою захопилися 9-річна Ліда та 6-річний Борис. Діти сміялися, плескали в долоні й просили розповісти ще про пригоди сміливого хлопчика Вані Васильчикова, який переміг Крокодила.

Корній Чуковський доти нічого не писав для дітей. Був журналістом, писав літературно-критичні статті, досліджував творчість Миколи Некрасова та поетів Срібного віку. Але після "Крокодила" діти вимагали нових і нових казок. Одна за другою з'являються "Тарганисько", "Мийдодір", "Муха-Цокотуха", "Чудо-дерево", "Бармалей", "Телефон", "Федорине горе", "Айболить".

— Мені завжди було прикро через це, — говорив Корній Іванович. — Я написав 12 книжок, і ніхто не звернув на них жодної уваги. А "Крокодил", якого я створив жартома, зробив мене знаменитим письменником. Боюся, на моєму пам'ятнику, коли помру, напишуть "Автор "Крокодила".

Казки Чуковського в перші роки більшовицької влади видавали багатотисячними накладами й миттю розкуповували. Магазини прохали видавництва друкувати додаткові тиражі. Однак ніхто не знав, яких нервів вартувало Чуковському публікувати свої казки. Партійні редактори чіплялися до кожного слова, знаходили в дитячих віршиках політичні натяки. Змушували автора багато чого замінювати й переробляти. 1928-го в газеті "Правда" казку "Крокодил" розкритикувала вдова Володимира Леніна, головний педагог Радянського Союзу Надія Крупська. "Что вся эта чепуха обозначает? — писала вона. — Какой политический смысл имеет? Какой-то явно имеет. Но он так заботливо замаскирован, что угадать его довольно трудновато. Я думаю, что "Крокодила" нашим ребятам давать не надо не потому, что это сказка, а потому, что это буржуазная муть".

Після цієї статті Чуковського почали критикувати на всі заставки. 1929-го загальні збори батьків кремлівського дитсадка затаврували "Муху-Цокотуху" як "восхваляющую мещанство и кулацкое накопление". "Плутанину" звинувачували в тому, що вона свідомо задурює дітям голови. А через рядки " Рыбы по полю гуляют, жабы по небу летают " у малюків виникає спотворене уявлення про світобудову. Наприкінці 1929-го книжки Корнія Чуковського почали вилучати з бібліотек, а нові — заборонили видавати. Перестали друкувати й інші його твори.

Безробітний, доведений цькуваннями й злиднями до розпачу письменник друкує в "Литературной газете" публічне зречення своїх книжок: "Я писав погані казки. Визнаю, що вони не годяться для будівництва соціалістичного ладу. Тепер я не можу писати ні про яких "крокодилів", натомість хочу розробляти нові теми. Серед книжок, які я намітив для своєї "п'ятирічки", перше місце посідає тепер "Весела колгоспія". Вона так і не з'явилася.

— Я вчинив так підло, що не міг більше писати щось для дітей, — говорив автор.

У цей час на кістковий туберкульоз занедужала його менша донька — 11-річна Марія. Хвороба стрімко прогресувала. Корній Чуковський казав, що це йому покарання за те, що зрікся своїх віршів. Переконував себе, що дівчинка незабаром одужає. Розважав її, як міг, читав книжки, писав для неї казки. Восени 1930-го Чуковські повезли Марію лікуватися до Криму до дитячого кістково-туберкульозного санаторію. Через рік у серпні Марії, здавалося, полегшало, і батьки перевезли її з санаторію до орендованої квартири. Та у вересні дівчинці знову стало зле. "Намагається бути веселою — але надії на одужання вже немає жодної", — занотував Чуковський у щоденнику. Марія бачила, що батько тішиться, коли вона всміхається. Тож просила його знову й знову читати вірші. Уночі 11 листопада 1931-го Чуковський чергував біля доньчиного ліжка.

— Полежав би. Ти ж стомився, — прошепотіла дівчинка.

Вона почала було розповідати батькові сон, але так і не закінчила. "Лежить рівненька, серйозна й дуже чужа, — записав. — Але руки витончені, шляхетні, одухотворені. Ніколи ні в кого не бачив таких". Марії зробили кипарисову труну. Батько сам поклав туди доньку.

Він переживе смерть іще двох своїх дітей. 1941-го син Борис пішов добровольцем на фронт і загинув під Можайськом. 1955-го померла дружина. 1965-го раптово відійшов старший син Микола, письменник і перекладач. Чуковського рятувала робота. За хрущовської "відлиги" його казки знову почали видавати. Він стає всенародним улюбленцем, головним казкарем Радянського Союзу. На своїй дачі в Передєлкіному під Москвою письменник влаштовує зустрічі із сусідськими дітьми, читає вірші, запрошує відомих людей. Відрізав шмат землі від своєї дачної ділянки й побудував там дитячу бібліотеку — бо дійшов висновку, що діти замало читають. Мав іще один план: "Хочу до кінця життя побудувати ще дитсадок". Але — не встиг.

×