Ексклюзиви
Четвер, 11 червня 2009 18:52

"Із відчаю академік Сахаров запропонував всесоюзний страйк"

Доктора економічних наук Володимира Черняка, якому нині 67 років, навесні 1989-го обрали народним депутатом СРСР. Він переміг у Києві серед 33 кандидатів — на перших та останніх демократичних виборах у Радянському Союзі. Потім брав участь у з"їздах народних депутатів СРСР.

— Я ніколи не був членом КПРС. Хоча "не членство" мені заважало в кар"єрі, — розповідає Черняк. Говорить емоційно, перекрикує дзюрчання води у фонтані в ресторані біля Золотих воріт. — Кілька років мене не затверджували завідувачем відділу в Інституті економіки Академії наук — був виконувачем обов"язків. Отож я не є апологетом комуністів. Але треба зробити жирний наголос: вважаю, що рівень демократії в СРСР 1989 року — уже при пізніх комуністах, при Горбачові — був вищий, ніж зараз в Україні. Я став народним депутатом СРСР, не маючи практично ніякої фінансової підтримки, окрім своєї зарплати і того невеличкого фонду, який тоді виділяли на вибори. І все. Бувало, що їздив на зустрічі з виборцями на метро, бо не мав машини. А таких зустрічей траплялося по три-чотири на день. Перемігши, я сказав: "Сталося неможливе, але неминуче". Тоді був суспільний попит на нових людей, які вийшли з окопів, пішли в атаку і більше не залягали.

Сьогодні ж, коли ми кажемо про демократичні вибори в Україні, то це брехня. Бо реальних партій нема — лише фан-клуби, фінансово-партійні холдинги, де домінують голови партій та олігархи. Вони формують угруповання, в яких депутат під час голосування перетворюється на кнопкодава. Фактично це не вибори, а призначення. Ми маємо справу з відкатом виборчої демократії. Нині я не був би обраний.

У травні–липні 1989-го перший з"їзд транслювали у прямому ефірі — тоді це був великий прорив. Уся країна стежила за тими шаленими дебатами. Хто з ким боровся? Адже всі ніби були за демократію, гласність...

Депутати демократичних поглядів об"єдналися в Міжрегіональну депутатську групу (МДГ) — я був її членом. До неї входило близько 250 осіб із 2250 делегатів з"їзду. Співголовами МДГ були Андрій Сахаров, Борис Єльцин, Юрій Афанасьєв, Гавриїл Попов і Віктор Пальм. Ми запропонували альтернативний порядок денний, з яким виступив Сахаров. За нього проголосував тільки 171 депутат. Тож ми ніяк не впливали на рішення з"їзду. Адже більшість депутатів були призначені від КПРС, комсомолу і громадських організацій, контрольованих комуністами. Нас ігнорували. Тоді з відчаю академік Сахаров запропонував оголосити всесоюзний страйк. Це був той рідкісний випадок, коли МДГ не підтримала його. "За" проголосували лише 12 осіб, у тім числі і я.

Коли відбувалося голосування, Горбачов щоразу казав: "Подавляющее большинство "за". Я підійшов до поета Євгена Євтушенка, теж народного депутата, і запропонував написати вірш "Подавляющее большинство". Не в тому розумінні, що переважна більшість, а в тому, що вона "подавляє" — утискає, розчавлює. І він написав:

Подавляющее большинство,

Пахнешь ты, как навозная роза,

И всегда подавляешь того,

Кто высовывается из навоза.

Удивляющее меньшинство,

Сколько раз тебя брали на вилы?

Подавляющее большинство,

Сколько гениев ты раздавило!

Самі під вплив "подавляющего большинства" не підпадали?

— Був знаменитий випадок, коли депутат Червонописький звинуватив Сахарова в брехні й майже весь зал підвівся на ноги, скандуючи "Родина! Партия! Коммунизм!". Тоді я відчув силу натовпу, силу "подавляющего большинства", і як легко може загубитися індивідуальність у натовпі. Я буквально вчепився у крісло двома руками, щоб не підвестися разом з усіма в єдиному пориві.

Тиск більшості втомлював. Сахаров був уже в літах. Якось я став свідком його діалогу з дружиною — Оленою Боннер. Він каже: "Я втомився. Я не піду на засідання МДГ". А вона: "Ти мусиш!" Він підвівся і пішов. Але на людях Сахаров не показував своєї втоми, тримався молодцем.

Тобто Михайло Горбачов не був аж таким демократом, як здавався? Але саме при ньому було скасовано злопам"ятну шосту статтю конституції, яка гарантувала КПРС керівну і спрямовуючу роль, іншими словами — місце біля корита.

— Якось бачу: Горбачов ніби мені киває і подає якісь знаки. Це було під час дебатів на засіданні Верховної Ради СРСР якраз навколо скасування шостої статті. Я здивувався — що це він від мене хоче? Насправді він кивав апаратникові ЦК, який сидів просто за мною. Той підскочив, як пружина, і — на трибуну. Почав лякати, що без цієї статті буде хаос, безлад і так далі.

Тож Горбачов досить довго був проти скасування керівної ролі КПРС. Але врешті-решт провів колосальну роботу серед свого оточення. Переконав, що скасувати шосту статтю необхідно для збереження влади у своїх руках. Вирішили: краще зробити так, аніж чекати, коли це станеться якимось насильницьким шляхом. Він змінив свою позицію, бо суспільство вимагало такої зміни. Йому подобалися ідеї нового мислення та світових змін. Це було в нього щиро.

І таки прислухався до громадської думки?

— Політики зазвичай плюють на громадську думку, а Горбачов був  чутливий до неї — як усередині країни, так і на Заході. Він прагнув лаврів реформатора.

А ще діяв суб"єктивний фактор — конкуренція з Борисом Єльциним. Горбачов мусив виглядати більшим демократом. І це позитивно впливало. Та він не витримав рівня й почав вдаватися до побутової дріб"язковості в критиці Єльцина. Борис Миколайович десь загуляв, будучи напідпитку, упав з якогось мостика у воду. Горбачов у подробицях переповів це прилюдно.

Якось бачу: Горбачов ніби мені киває і подає якісь знаки

Гадаю, що суб"єктивний фактор мав значення і під час підписання в Біловезькій Пущі угоди про денонсацію Радянського Союзу. Єльцин, який був уже президентом Російської Федерації, погодився на це, зокрема, і тому, що це був єдиний законний спосіб усунути Горбачова з посади президента СРСР.

Як ваші колеги з МДГ сприйняли проголошення незалежності України у серпні  1991-го?

— Демократ і антикомуніст Анатолій Собчак того дня бере слово на засіданні Верховної Ради СРСР. Це той самий, який потім був мером Санкт-Петербурга і домігся, щоб Ленінграду повернули колишню назву. Словом, виходить він на трибуну і каже: "Про що ми тут балакаємо? Про якісь дрібниці! Тим часом ми втрачаємо Україну! Треба летіти до Києва і рятувати Україну". Сформували делегацію і полетіли до Києва. Собчак виступив перед людьми біля Верховної Ради. Говорив: "Для чого вам незалежність? Будемо жити разом!". Його засвистали.

Тоді ж до мене підходить іще один демократ — економіст Олексій Ємельянов. Видатна людина, професор. Студентом я учився на його роботах. Каже: "Це ви всерйоз? Для чого вам ця незалежність? Може, вистачить добротної автономії?" — "Олексію Михайловичу, це всерйоз і надовго", — відповідаю. — "Це назавжди". Мушу визнати: демократичність російських демократів завжди закінчується на Хуторі Михайлівському (де починається Україна. — "ГПУ"). Лише деякі росіяни-демократи не були проти нашої незалежності. Наприклад, Юрій Афанасьєв і Олена Боннер.

Чому з"їзд народних депутатів не вплинув на реформування СРСР, наприклад, перетворення його в щось на зразок нинішнього Європейського Союзу? Чи Горбачов таки хотів розвалити СРСР, як йому приписав Борис Олійник у своїй книжці?

— Горбачов не хотів розвалу СРСР. Він хотів його реформувати й модернізувати. Я б так сформулював: "Від державного союзу — до союзу держав". Він прагнув соціалізму з людським обличчям, як 1968-го в Чехословаччині Олександр Дубчек, але тому завадили радянські танки. Гадаю, Горбачов хотів іще довго володарювати, але в іншій країні. Країні, яку світ поважав би, а не боявся. Якби не ці дурні з ГКЧП, то, можливо, йому вдалося би зберегти Радянський Союз у вигляді федерації чи конфедерації.

Але от я зараз це сказав — і сам сумніваюся. Бо настав був момент розпаду багатонаціональних структур. Приклад — Югославія і Чехословаччина. У цьому була своя внутрішня об"єктивна історична логіка.

20 років тому розпочав роботу Перший з"їзд народних депутатів СРСР

Перший з"їзд народних депутатів СРСР відкрився 25 травня й тривав до 9 липня 1989-го. Із 2250 народних депутатів 2/3 обрано було в територіальних і національно-територіальних округах. Третину — 750 — керівними органами КПРС і ВЛКСМ, а також всесоюзних громадських організацій. З"їзд ухвалював закони та постанови більшістю голосів. У перервах між з"їздами — упродовж 1989–1991-го їх відбулося п"ять — діяла Верховна Рада СРСР. Останній з"їзд народних депутатів СРСР тривав лише чотири дні — 2–5 вересня 1991-го. Це вже було після поразки ГКЧП, коли радянські республіки почали проголошувати незалежність. Радянський Союз тріщав по швах.

Зараз ви читаєте новину «"Із відчаю академік Сахаров запропонував всесоюзний страйк"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 18
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода