Він був наймолодший у сім"ї. У дитинстві панічно боявся пожеж, корів і коней, гостро переживав страшні казки. Був тим, кого звуть "материна дитина". Коли сестра Мотря щось вишивала — перемальовував візерунки. Батько, грамотій-самоучка, хотів, щоб Іван став художником.
Як підріс, Іван Кожедуб і сам мріяв про Академію мистецтв — ту, де вчився Шевченко. Наймався також до військового оркестру — музиканти носили красиву уніформу. Уже коли вчився в технікумі в Шостці, в СРСР оголосили масовий призов молоді в авіацію. Повсюди виникали аероклуби. Один із таких і закінчив Іван. До кінця навчання боявся признатися про це батькові — мати на той час померла.
Іще в школі вчителі вважали, що міг би бути добрим педагогом. На це звернули увагу й у Чугуївській авіашколі, після навчання в якій Івана залишили інструктором. Молодий лейтенант Кожедуб тоді одержав серед курсантів прізвисько Батько.
Тим часом почалася війна з Гітлером, училище евакуювали в Чимкент. Кожедуб учив воювати інших — сам не бачивши ворожих літаків. Посібників теж не було. Літаки Люфтваффе він вивчав за випадковими вирізками з газет. Уперше побачив справжнього трофейного "мессершмідта" аж 1943 року, в авіашколі в Іванові. Той літак стояв на плацу. Ідучи до їдальні, Кожедуб щоразу вимірював "на око" відстань 100 м і уявно натискав на гашетку. Стріляти він справді навчився добре — з 200–300 м уражав противника з короткої кулеметної черги.
Перший його бій із "мессером" був невдалий, від загибелі врятувала лиш "бронеспинка" в кабіні. Тільки під час свого 40-го бойового вильоту, на Курській дузі, 6 липня 1943 року він збив першого німця. Наступного дня — ще одного. Через два дні — двох.
Менш ніж за рік 24-річний капітан Кожедуб одержав першу Зірку Героя. Та він і далі лишився тим самим сентиментально-сором"язливим хлопцем. Як із живим, вітався зі своїм винищувачем Ла-5. Бувало, крадькома цілував його. Також, будучи Героєм, посоромився підійти до іншого льотчика-героя — Покришкіна, бо вважав його "вищим" за себе.
У фільмі Бикова "У бій ідуть тільки старики" юний льотчик Кузнєчик і його командир Маестро — ніби два полюси, втілення зеленої молодості та драматичної зрілості. На війні час спресований, тож насправді це часто поєднувалося в одній людині. Тобто Кожедуб міг бути прообразом і Кузнєчика, і Маестро.
176-й авіаполк, де з 1944 року служив Кожедуб, також вважали "співучим". Для льотчиків-винищувачів це не було чимось особливим — бо мусила бути розрядка після надмірних психофізичних навантажень під час бою. Тому й у згаданому полку традиційними були концерти. Особливо цінували безголосих співаків, бо так смішніше. Кожедуб соромився співати — зате добре танцював гопака. Хто цього не вмів — придумали танець "три ведмеді, два слони". Була в них і справжня молода ручна ведмедиця Зорька. Вона танцювала з Кожедубом, ходила з льотчиками до їдальні — йшла попереду й відчиняла двері. Іван Микитович у своїх спогадах набагато цікавіше описував оцю Зорьку та своє дитинство, аніж повітряні подвиги.
У Кореї наші льотчики носили китайську уніформу й мали псевдоніми. Жартували, що Іван Микитович звався Ко-Же-Дуб
Він ніколи не записував собі літаків, збитих у групових боях, — вважав, що їх краще віддати молодому льотчику. Отже, не спокушався "приписками", що траплялося на війні. Приміром, до Москви повідомили, що в боях за Будапешт знищено 90 німецьких літаків. А потім узяли в полон німецького генерала, який там командував авіацією, — й виявилося, що в німців у цьому районі загалом було не 90, а вдвічі менше машин.
У боях кілька разів був підбитий. Якось над Дніпром його палаючий літак падав — але полум"я вдалося збити повітряним потоком. За іншою версією — вогонь загасила вода, бо летів на бриючому польоті над річкою. Одначе не збивали Кожедуба жодного разу. Хоча, за непідтвердженими даними, це таки сталося — під час війни в Кореї. Там йому, Тричі Герою, Сталін заборонив літати — тільки командувати дивізією. Та 31-річний комдив не втримався, й американці таки збили його — правда, над китайською територією. За американськими відомостями, Кожедуб збив у Кореї 17 їхніх літаків. Отже, його бойовий рахунок більший за офіційний. У Кореї наші льотчики носили китайську уніформу й мали псевдоніми. Жартували, що Іван Микитович звався Ко-Же-Дуб. Насправді його псевдо було Крилов.
Якось почув по радіо, що за штурвалом літака помер від інфаркту Еріх Гартманн, колишній найзнаменитіший німецький ас, із яким йому так і не вдалося зійтися в бою.
— Гарна смерть — у польоті! — сказав Кожедуб.
Насправді те повідомлення було помилковим — Гартманн пережив Кожедуба на місяць. Іван Микитович помер від інфаркту, що часто трапляється з колишніми льотчиками-винищувачами.
За складними комп"ютерними підрахунками недавно вибудували рейтинг асів Другої світової. Визначили сімку найкращих. У ній Кожедуб має 1760 балів, а німець Гартманн — 1560. Хоча перший збив, офіційно, 62 літаки, а другий — 352. Одначе тут ураховується не лише кількість, а й інші обставини.
Гартманн досяг свого результату у 825 боях, а Кожедуб — в 120. Крім того, ні разу не був збитий, а Гартманн — кілька разів. Береться до уваги й попередній польотний стаж: німці мали 450 год. льотної підготовки, наші — часто вдесятеро менше. Гартманн збив перший літак на 100-му вильоті, Кожедуб — на 40-му. Отже, в тій сімці Кожедуб — на першому місці, Микола Гуляєв — на другому, Гартманн — на третьому, американець Річард Бонґ — на четвертому, німці Марсель і Барнгорн — на п"ятому й шостому, Покришкін — на сьомому.
Аси Люфтваффе, особливо в перший період війни, завдяки технічній перевазі збили багато радянських літаків. Понад 100 пілотів Люфтваффе мали на рахунку більш як сотню жертв. Скажімо, Курт Ланґ збив 180 літаків. Наприкінці війни він літав на реактивному Ме-262 (швидкість 875 км/год.). Покришкін на своєму Ла-7 (швидкість 680 км/год.) зумів збити Ланґа.
1920, 8 червня — Іван Кожедуб народився в селі Ображіївка на Глухівщині (тепер Шосткинський район Сумської області). Мати з багатшої сім"ї, батько з бідної, через те вінчалися таємно. Іван — наймолодший із дітей. Мав іще сестру Мотрю, братів Сашка, Григорія та Якова. Останні двоє загинули під час війни
1934 — закінчив школу, вступив до хіміко-технологічного технікуму в Шостці, одночасно вчився в тамтешньому аероклубі. 1941 року закінчив Чугуївську авіашколу й служив там інструктором. На початку війни заклад евакуювали до Чимкента
1943, березень — потрапив на Воронезький фронт, літав на винищувачі Ла-5. Першого німецького "юнкерса" збив 6 липня того ж року на Курській дузі. У лютому наступного року став Героєм Радянського Союзу (20 збитих літаків). У серпні 1944-го — друга Зірка Героя (48 перемог). У серпні 1945 року став Тричі Героєм (офіційно — 62 перемоги). Мав сім орденів Бойового Червоного прапора, два ордени Леніна й орден Олександра Невського
1948 — опанував реактивний винищувач МіГ-15, наступного року закінчив Військово-повітряну академію
1951–1952 — на війні в Кореї командував 324-ю винищувальною авіадивізією, що збила 217 американських літаків (зокрема 12 "летючих фортець"), утратила 27 літаків і 10 пілотів
1956 — закінчив Академію Генштабу, служив заступником командувача Московського військового округу, у центральному апараті Військово-Повітряних сил, Генеральній інспекції Міноборони, був народним депутатом СРСР. Звання Маршала авіації дістав 1985 року
1991, 8 серпня — помер від інфаркту в Москві, похований на Новодівичому кладовищі
3 
35413
Коментарі
9