"Її фігура ззаду була ідеалом граціозності. Чепчик мило сидів на маленькій голівці. Все в ній здавалося вишуканим. Я нахабно витріщався. Знав, що вона заклопотана іншим і не побачить мене", — пише в авто­біографічному нарисі "Поезія та правда" 1811-го німецький письменник і вчений Йоганн Вольфганг ­фон Ґете.

14-річним у рідному Франкфурті знайомиться з компа­нією хлопців, які хочуть розіграти друга і просять Йоганна написати тому вірші нібито від дів­чини. Згодом запрошують випити вина в одного з нових знайомих. Компанія швидко набридає Ґете. Він збирається йти додому, але із сусідньої кімнати виходить дівчина.

— Гретхен, у нас закінчилося вино. Принеси ще, — просять хлопці.

Та бере дві порожні пляшки і виходить надвір. Йоганн кидається, щоб провести дівчину до трактиру. Хлопці сміються, бо заклад розташований у сусідньому будинку.

"З того вечора її образ повсюди переслідував мене. Я видивлявся її навіть у церкві, — писав пізніше. — Хотів познайомитися ближче. Але змушений писати для хлопців листи. Вони зробили мене своїм секретарем".

Хлопці просять дописати чужого листа. Кажуть, що це допоможе заробити.

— Через це в тебе можуть бути неприємності. Краще відмовся, — шепоче Гретхен Йоганну.

Хлопець погоджується і вирішує подарувати вірша їй. Гретхен приймає його. На радощах хоче обійняти її, але дівчина не дається.

Йоганн продовжує проводити час із тією ж компанією заради неї. Хлопці планують створити агентство й писати промови для весіль і похоронів. Ґете відводять у ній провідну роль.

Він увесь час думає лише про прогулянки з Гретхен. Якось вона заводить до свого знайомого. Потім переконує в його порядності та просить порекомендувати дідові Йоганна, який працює в міській раді. Хлопець погоджується і йде до нього.

— Якщо ти знаєш його як дійсно хорошу людину, то я можу його прилаштувати, — каже дід. За кілька днів знаходить чоловіку роботу.

Онук задоволений і переконаний, що цим завоює серце дівчини, яку кохає.

За кілька тижнів у місті проводять вибори нового правителя Німеччини. Вулиці прикрашають ліхтарями. Людей безкоштовно частують хлібом, м'ясом та вином. Йоганн і Гретхен гуляють допізна. Коли проводжає її до будинку, дівчина вперше цілує його.

— Вставай! Ти втягнув нас у неприємності! Для чого тобі було зв'язуватися з якимись покидьками, не було чим зайнятися, — вранці до кімнати Йоганна вривається мати.

За нею батьків знайомий — юрист із магістрату.

— Мені шкода. Не вкладається в голові. Ти ж освічений хлопець. Як тебе могли обманути злодії? — бідкається гість.

— Я не вчиняв ніякого злочину. Які покидьки? — дивується Йоганн.

Тоді чиновник питає, чи радив хлопець своєму дідові взяти на роботу знайомого. Він пов'язаний зі злочинною групою, що підробляла заповіти, векселі та боргові розписки. Шахраї представляються довіреними особами власників цінних паперів і видурюють гроші. Гість показує карту, на якій позначені будинки. В одному з них живе Гретхен.

Тоді Йоганну стає все зрозуміло. Його охоплює жах від думки, що кохану дівчину арештують, будуть допитувати й покарають. Він розказує про історію з віршами. Його вислуховують і замикають у кімнаті.

За кілька годин у домі чути голос батька: "Добре, що все владнали і тепер він не має жодного стосунку до цієї справи". До сина не заходить. Протягом кількох днів хлопця тримають у кімнаті, навідуються лише мати й молодша сестра. Потім кажуть, що батько пробачає й дозволяє вийти. Хоче, щоб син подивився на останній день святкувань, пропонує разом прогулятися.

— Не хочу нічого знати ні про імперію, ні про весь світ. Мені нічого не треба, доки не розкажете, чим усе закінчилося для Гретхен, — відмовляє Йоганн.

Розповідають, що її судили та вислали з міста. Переповідають сказане нею про хлопця під час засідання: "Я не можу заперечувати, що бачила його часто та отримувала задоволення від спілкування. Але завжди ставилася до нього, як до дитини".

"Я не міг змиритися з думкою, що дівчина, старша на якихось два роки, вважала мене дитиною. Я здавався собі спритним дорослим чоловіком. Тому прийняв рішення забути Гретхен", — згадував Ґете.

Та образ Гретхен не полишає його до кінця життя. Описує її в Маргариті у трагедії ­"Фауст".

×