"Ті росіяни, з якими я була знайома, жили в якомусь іншому, незвичному для нас темпі, — пише в автобіографії "Муза, що мовчить" данська актриса Аста Нільсен (1881–1972). — Ми любили їх, захоплювалися, але нерідко нас лякали примхи їхнього темпераменту. Часто бувало важко їх зрозуміти, важко прийняти серйозно через достоєвщину і толстовство. Нам здавалося, що вони зовсім неправильно слідують цим вченням. Але вони по-справжньому, від душі вміли прощати. Їхня доброта і любов до ближнього доходила до безмежного самозречення. У них була дивовижна любов до мистецтва, до прекрасного. Щодо мене, то я майже всіх їх любила".

Дослідники творчості актриси вважають, що під росіянами мала на увазі одного чоловіка — на п'ять років молодшого Григорія Хмару, уродженця Полтави.

Вони познайомилися 1922 року на домашній вечірці в Берліні. Асті представили кількох присутніх незнайомців — росіян. У центрі уваги був граф Олексій Толстой. Але Нільсен звернула увагу на іншого — брюнета в сорочці з широким коміром і засуканими рукавами. Він сидів у куточку, грав на гітарі й співав якийсь російський романс.

— Це Григорій Хмара, актор московського театру Станіславського, — пояснили господарі.

У Радянському Союзі його називали "великим". У виставі "Потоп" грав головну роль. Коли постановку побачив Володимир Ленін, захотів піти в театр ще раз наступного дня. Два роки тому Хмара приїхав до Берліна на гастролі. Вирішив залишитися тут. Знявся в німій стрічці "Раскольніков". Німецька преса називала його "геніальним і ексцентричним".

Аста — розлучена, має доньку. За нею слава найкращої драматичної актриси світового кіно. Може дозволити собі зніматися, де хоче. Навіть сценарій "Гамлета" для неї переписують — головного героя роблять жінкою. Та популярність приносить і дискомфорт. Своє життя Нільсен називає "земним пеклом". У Берліні через увагу прихильників не може з'явитися на вулиці. Навіть у театрі змушена сидіти в ложі зі щільно затягнутими шторами й дивитися виставу крізь щілину.

"Вона — все! — так пише про Асту Нільсен французький поет Ґійом Аполлінер. — Вона — видиво п'яниці та мрія самотнього. Вона сміється, немов юна дівчина, так безтурботно і щасливо, а в її очах бачиться щось, що ніколи не знайде вираження в словах, що злетіли з її губ. Коли в її очах виблискує ненависть, ми стискаємо кулаки, коли вона відкриває їх, нам здається, що це зірки світять".

Хмара закохується у скандинавку. Винаймає кімнату в готелі "Асторія", де мешкає Аста. Проте Нільсен ігнорує українця. Квіти, прикраси — нічого не діє. Одного разу знайомить актрису з другом з України — режисером Олександром Довженком. Той приїхав у Німеччину на кілька тижнів. Зав'язується роман. Перед від'їздом Довженко обіцяє, що скоро повернеться.

Якось на вечірці Григорій так сильно приревнував кохану до якогось актора, що від гніву привселюдно зламав свою гітару об коліно. Потім схопив Асту з такою силою, що розірвав її сукню разом із білизною. Це спрацювало. Коли Довженко наступного разу приїхав у Берлін, застав кохану заміжньою.

"Саме з Григорієм я сповна пізнала той шквал почуттів, який раніше передавала на екрані", — пише Аста. Вони прожили у шлюбі сім років. Знялися разом у семи фільмах. Наприклад, у стрічці 1923-го "Ісус із Назарету, цар Іудейський" Григорій зіграв Ісуса Христа, а його дружина — Марію Магдалину.

Вони розлучаються на початку 1930-х. Тоді ж розпочинається ера звукового кіно. Для колишнього подружжя це — крах акторської кар'єри. Хмарі заважає його сильний акцент. Він хоче повернутися до СРСР — не дозволяють.

Долю Нільсен ламає скандал. 1933-го її запросили на званий вечір для берлінських артистів. Про відмову не могло бути й мови. Асту як зірку посадили за одним столом із фюрером — Адольфом Гітлером. Міністр культури Йозеф Гебельс висловив пропозицію створити для неї особливу кіностудію. Жінка відмовилася — бо розуміла, що більшість фільмів будуть пропагандистські. Наступного ж дня мусила залишити Німеччину. Повернулася в Данію. А там кіно просто ще не існувало.

1893, 23 липня — Григорій Хмара народився в Полтаві.

1910 — почав працювати в Московському художньому театрі, яким керував Костянтин Станіславський. Через п'ять років — перша роль у кіно, у фільмі "Великий Магараз". Загалом знявся у 52 стрічках.

1920 — разом із театром гастролював Німеччиною. Вирішив не повертатися на батьківщину. У Полтаві залишив першу дружину — актрису Фаїну Шевченко. Через чотири роки одружився з німецькою актрисою данського походження Астою Нільсен. Разом прожили сім років.

1933 — оселився в Парижі. Його новою подругою стала на 25 років молодша актриса російського походження Ліля Кедрова. Разом виступали в кабаре. Ставили екзотичні номери. Наприклад, під час виконання пісні "Дві гітари" Хмара раптом хапав Лілю за волосся, вона виривалась і починала танцювати. "Я вважала Хмару безумцем, але актором він був, хоч би що там казали, чудовим", — пише про нього співачка Людмила Лопато.

1970, 3 лютого — помер у Парижі. Доживав віку з журналісткою російського походження Вірою Вольман.

×