Грицька Чупринку вчителі боялися викликати до дошки

 

"Жив він правдивим бурлакою, — писав про поета Григорія Чупринку історик Володимир Дорошенко, який зустрічався з ним у Києві в 1907–1914 роках. — Мешкав у якихось "сумісних" квартирах, де займав один із кутів. Водив компанію здебільшого з "бувшими людьми" по різних чайних та глухих куточках на Деміївці або на Подолі. Мав там серед злодіїв та проституток знайомих і приятелів, що любили його і називали нашим поетом. Відкидаючи з огидою облудний і фарисейський світ "приличных людей" за його неправду і низькопоклонство, почував себе Чупринка добре лише "на дні".

14-річний Грицько 1893-го оселився в тій же квартирі на Подолі в Києві, де мешкав із товаришами гімназист Микола Ґалаґан, майбутній член Центральної Ради Української Народної Республіки. Вони потоваришували. Тим паче що були земляками — із сусідніх сіл Оглаве і Требухів Остерського повіту Чернігівської губернії. "Грицько зразу в наше життя вніс дух непокори, протесту, бунтарства, навіть анархічності й бурлацтва, — згадував Ґалаґан. — Став верховодити на квартирі та в гімназії, де був організатором різних акцій проти начальства й протестів проти суворих правил. Учителі просто боялися викликати його до дошки — щоб не потрапити в якусь неприємну історію з "отчаянним сорвіґоловой".

Чупринка на різні випади вмів відповідати віршованими каламбурами чи сатиричними віршами. Надто коли хтось із гімназистів дозволяв собі насмішку над його батьком Оврамом, який у жупані приїхав із села провідати сина. Грицько тоді, пише Ґалаґан, "з усією своєю нестриманістю й безоглядністю" морально нищив свого противника. І гордо заявляв, що і батько, й він сам є козаками з діда-прадіда.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Я хочу быть погребенным там, где меня убьют"

Через 10 років доля звела Чупринку ще раз із Миколою Ґалаґаном. Він увійшов до Революційної української партії й намагався залучити до підпільної роботи Григорія. Але той переживав час "страшного пияцтва-буянства", "вічно мав конфлікти з поліцією, робив усякі "вибрики", а до систематичної революційної роботи не був здібний". Щоправда, під час революції 1905 року пристав до Оглавівського гуртка Української соціал-демократичної спілки, яка входила до більшовицької РСДРП. Навіть провів сільський сход, на якому проголосували не платити податків, землю розділити порівну, уряд і царя не визнавати. Тоді Григорія вперше заарештували. Сидів у Лук'янівській в'язниці в Києві. Спілкуючись там із іншими політв'язнями, поволі перетворювався з бунтаря на революціонера.

Вийшовши на волю, Чупринка присвятив себе поезії. 1906-го, у розпал післяреволюційної реакції, пише:

Міцно і солодко, кров'ю упившись,

Сплять вороги уночі...

Тихо з повіток плуги витягайте,

Куйте в проваллях мечі.

Щороку видавав збірку, а то й дві. Поет, вірші якого сповнені мотивів "безутішної самоти" і котрий називав себе в поезіях "творцем свавільних передзвонів", "братом сонця", став відомий у літературних колах. Був одним із засновників модерністського журналу "Українська хата". Літературознавець Сергій Єфремов писав, що Чупринка здатний творити поезії "великої сили, краси і щирості", бо "має дар легкого і граціозного віршування". Його називали українським Блоком. У вірші "Поет" (1910) таким бачить завдання митця:

О ні, Поет — не гладіатор,

Що бавить натовп цирковий!

Поет — пророк, Поет — новатор

І вільний мучень життьовий.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Марко Вовчок "літературних негрів" наймала

Після Лютневої революції 1917-го 37-річний Григорій Чупринка вступає козаком до Першого українського козацького полку ім. Богдана Хмельницького. При цьому відмовляється від пропозиції ад'ютанта командира полку Миколи Ґалаґана працювати в полковій канцелярії. Іде служити у сотню, бо "канцелярським письменником" себе не уявляв. "Разом із полком Чупринка вирушив на фронт, — пише Володимир Дорошенко, — держався дуже добре, був пильний до своїх обов'язків і мав великий вплив на козаків, які його любили і поважали. Давніших, передвоєнних "бешкетів" немов не бувало". Та все ж армійські порядки і дисципліна виявилися надто важкими для богемного та невгамовного козака Чупринки. Тож невдовзі він попросив Ґалаґана відпустити його з війська, бо він там як "приший кобилі хвіст".

Та повоювати йому таки довелося. У липні 1919 року за дорученням Повстанського комітету в Києві Чупринка організовує повстання на Чернігівщині для дезорганізації більшовицького запілля.

Ім'я поета між селянством було таке популярне, що йому не треба було проводити ніякої пропаганди. Коли люди чули, що "Григорій Оврамович отаманом став", самі йшли до нього.

Повстання зазнало поразки. Газета "Київський комуніст" відзвітувала про "ліквідацію банди Чупринки". Отаман-поет опинився в Київському губернському ЧК. Клопотання українських письменників зберегти життя Чупринці до голови Всеукраїнського ЧК Віліса Лаціса підтримав тодішній нарком освіти радянської України — Олександр Шумський. Просив звернути увагу "на величезні заслуги Чупринки як поета". Справді — його твори були навіть у тодішній шкільній програмі. Це допомогло: Чупринку не розстріляли, а відправили до Кожухівського концентраційного табору під Москвою. Там він пробув рік.

У січні 1921-го його заарештували вдруге — за антирадянську агітацію. Сидів три тижні й знову засуджений до заслання в Москву. Але не виїхав, бо ЧК не мало коштів на етапування засуджених. Чупринку відпустили. Він пристав до підпільного Всеукраїнського повстанського комітету, який готував антибільшовицький виступ. Мав представляти комітет на з'їзді отаманів Холодного Яру в червні того року. Та доки повстанці чекали вказівок із-за кордону від Симона Петлюри, більшовики розпочали арешти. Протягом тижня затримали 132 осіб, серед них і Чупринку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Для мене найкращим концертом був шелест його книжок"

У його справі лише чотири аркуші. Головне звинувачення — вступ до підпільної організації, яка ставила собі за мету повалення радянської влади і відновлення Української Народної Республіки. 28 серпня 1921 року на засіданні колегії Київського губернського ЧК постановили: "Звинувачення, пред'явлені громадянину Чупринці Григорію Абрамовичу, вважати доведеними і засудити його до вищої міри покарання — розстрілу". Того ж дня вирок виконали.

За 10 років до смерті, 1911-го, Григорій Чупринка написав:

Останній звук моєї ліри

Не буде криком безпорадним,

Не буде стогоном зневіри,

А гімном радісно-принадним

Того співця, що лине в ирій

Перед морозом повновладним.

×