Подільський поміщик граф Ігнацій Сцибор-Мархоцький першим у Східній Європі скасував кріпацтво. У своїх володіннях із центром у містечку Миньківці, нині Дунаєвецького р-ну на Хмельниччині, запровадив конституційну монархію.
Син заможного землевласника, Мархоцький рано осиротів. Ним заопікувався бездітний дядько. Спрямовував небожа до духовного сану, але племінник збунтувався. Дядько віддав непослуха військовій команді, яка набирала рекрутів до прусської армії.
У війську Ігнацій опанував німецьку й французьку мови, античну літературу, римське право, захопився просвітницькими ідеями Вольтера й Руссо. За чотири роки повернувся додому. Але вжитися з дядьком далі не зміг. Тож подався до Варшави. Став майором королівського полку. Мав такий вплив, що на його прохання польський король Станіслав Август IV Понятовський нагородив дядька Мархоцького орденом св. Станіслава. Зворушений родич покликав племінника в Миньківці.
Ігнацій покинув військову кар"єру й повернувся додому. Але не сам, а з молодою дружиною Євою Руффі, донькою королівського цукерника. Дядько обурився — він підшукував племінникові наречену зі шляхтянок. Погрожував позбавити небожа спадку — містечка Миньківці та 18 околишніх сіл у теперішніх Дунаєвецькому та Новоушицькому районах на Хмельниччині. Та невдовзі дядько помер. Мархоцький силою захопив маєток. Владнавши майнові суперечки з родичами, 1790-го він остаточно оселився в Миньківцях. А наступного року проголосив на своїх землях незалежну Миньковецьку державу зі столицею в Миньківцях. Себе назвав "господарем і батьком народу", а підданих — громадянами. Пригрозив судом кожному, хто назве хлібороба холопом або мужиком.
29 грудня 1791 року ухвалив "Права міста Миньківці", надрукував їх у власній друкарні й роздав кожному миньківчанину. Цим документом граф запровадив міське самоврядування, зрівняв у правах людей усіх віровизнань, надав широкі права євреям, скасував панщину. Кріпак став фермером, який орендував у Мархоцького землю із правом успадкування. Звільнені селяни почали жити заможніше, старанніше господарювати. Надлишок зерна продавали Мархоцькому, а той реалізовував за кордон.
1793-го Польщу розділили Російська та Австрійська імперії. Поділля відійшло до першої. Володіння Мархоцького опинилося якраз коло нового кордону. Він встановив на межах своїх східних земель прикордонні стовпи з написами "Границя держави Миньковецької від держави Російської", а на межах західних земель — "Границя держави Миньковецької від держави Австрійської". На дивацтва поміщика урядовці дивилися крізь пальці, бо з Петербурга була вказівка: поляки мають жити в Російській імперії краще, ніж перед цим у Речі Посполитій.
Мархоцький створив у своїй державі двопалатний парламент. Нижню палату призначав одноосібно, проте верхню, наділену правом "вирішального голосу", обирали всі дорослі громадяни. Народних депутатів обирали на рік. Суддів так само обирало населення і теж на рік.
Граф заснував два суконні підприємства та фабрику байкової тканини, майстерню з виготовлення карет, лакову та селітрову мануфактури, цегельний завод і виробництво вапна, нові млини, фабрику анисової олії, шовкопрядний розсадник. У Миньківцях з"явилися аптека й шпиталь. Для дітей, батьки яких померли від хвороб, Мархоцький облаштував сиротинець. Побудував школу, відкрив музичну академію.
1816-го за наклепом сусідів-поміщиків його кинули на півтора року до губернської тюрми. Місцеві українці, поляки та євреї спільно написали листа до імператора Олександра І на захист. І монарх помилував графа-вільнодумця.
Ігнацій Мархоцький помер у вересні 1827 року. Справу батька збирався продовжити син Карл, але за участь у Польському повстанні 1831 року вивезений до Курська, а звідти до Сибіру. Маєток 1836 року конфіскували. Миньковецькій державі настав кінець.
Колісницю тягнули восьмеро волів із визолоченими рогами
Граф Мархоцький розробив для своїх підданих новий шлюбний ритуал — не в церкві чи костьолі, а в амфітеатрі посеред поля. Заснував цвинтарне братство й запровадив нову церемонію поховання. У ній і сам брав участь. Граф ішов на чолі процесії у довгій тозі, із жезлом у руці. Брама кладовища була зачинена. Мархоцький підходив, стукав тричі в браму. Між ним і братчиками, які стояли по той бік, починався діалог із символічних запитань і відповідей. Нарешті братчики оголошували, що приймають у свою обитель покійного — і браму відчиняли.
Граф наказав будувати храми, присвячені римським богам. Особливо шанувалася Церера, покровителька плодючості. Недільні проповіді виголошував сам Мархоцький — здебільшого довгі й нудні. Єпископ Мацкевич листовно звернувся до подільського архієпископа Іоаникія з проханням покласти край отим язичницьким ритуалам. Однієї неділі в Миньківці прибув загін барабанщиків. Хлопці мали вдарити в барабани, щойно Ігнацій зійде на амвон. Оратор дізнався про це заздалегідь. Барабанщиків гостинно зустріли й запропонували щедре частування. Ще до початку проповіді вони повпивалися і розповзлися хто куди...
Жнива в Миньковецькій державі закінчувалися святом Церери. Тріумфальну колісницю з троном на помості тягнули восьмеро чорних волів із визолоченими рогами. На троні сидів Мархоцький у пурпуровій римській тозі й зі скіпетром у руці. Він обсипав свій народ золотими монетами. Процесія зупинялася на полі поміж селами. Граф кропив водою збіжжя й женців. Урочисто зжавши останній сніп, пускали 200 плугів — прокладали першу борозну для наступного врожаю. Затим люди сідали за спільний стіл. Гуляли з феєрверками до світанку. У святі брали участь до 4 тис. підданих Миньковецької держави.
3 
1
Коментарі