Ексклюзиви
Четвер, 10 січня 2008 17:08

Гнат Юра був нащадком наполеонівського солдата

  Родина Юрів: стоять — Гнат Юра, його дружина Ольга Рубчаківна, брати Терентій Юра й Олександр Юра-Юрський. Сидять — сестра Тетяна Юріївна, мати Меланія Григорівна, дружина Терешка Феодосія Барвінська, посередині — їхній син Толя, Анастасія Шведенко — друж
Родина Юрів: стоять — Гнат Юра, його дружина Ольга Рубчаківна, брати Терентій Юра й Олександр Юра-Юрський. Сидять — сестра Тетяна Юріївна, мати Меланія Григорівна, дружина Терешка Феодосія Барвінська, посередині — їхній син Толя, Анастасія Шведенко — друж

На долю артиста іноді дивовижно впливають його ролі. В юності Гнат Юра грав на сцені такого собі єврейського винахідника Бенціона, який змайстрував вічний двигун, а ретрогради-одноплемінники ту машину поламали. Згодом Гнат Юра створив театр імені Франка. Це й був його вічний двигун, не раз пошкоджений співвітчизниками, але й досі діючий.

Акторську кар"єру Юра розпочав 1907 року. Грав багато, навіть під час армійської служби в містечку Олександрії, на тодішній Херсонщині. Потім подався в Галичину. Там познайомився з Курбасом. Коли той створив у Києві легендарний Молодий театр, Юра теж там грав. А згодом, у січні 1920-го, заснував у Вінниці український театр імені Франка — нинішній знаменитий столичний. А тоді це був приватний театр на колесах, що показував спектаклі на цукроварнях Черкащини й Поділля. Був голод. З артистами розраховувалися цукром. Навіть із Бучмою, майбутнім великим актором.

У тому театрі Юрів-артистів було троє. Окрім Гната — ще старший брат Терешко й молодший Сашко (виступав як Юра-Юрський). Сестра, Тетяна — теж артистка. Та найпопулярніший у сім"ї — старший брат. Навіть їхній папуга знав його ім"я: "Те-ре-шко!". Із синами мандрувала і мати Меланія Григорівна, варила їсти (як було що) на всю братію. Померла на гастролях у Вінниці, де й похована.

Прізвище Юра — нібито з Франції — там є Юрські гори. Предком роду вважався наполеонівський солдат, який не повернувся додому й осів на Херсонщині. Гнат Юра чудово грав роль Фігаро — знавці казали, що такий французький темперамент серед слов"янських артистів — рідкість.

Радянська влада помітила мандрівний колектив. Нарком освіти Микола Скрипник послав артистів обслуговувати шахти Донбасу. Донецьк тоді ще звався Юзівкою. Афіші франківців там читали так: "Гастролі французів". Але невдовзі артисти здобули там авторитет: донеччани приходили зі своїми стільцями і вимагали продати квитки, бо місця в них уже є.

Гастролі справили таке враження на владу, що вона зробила театр державним і перевела до тодішньої столиці України — Харкова. Спершу їх оселили в малому театрі над Лопанню, де кумкали жаби. У Харкові були потужні російські театральні традиції. У головному театрі міста працювала трупа Аксаріна, який казав: "Малороссы в столице — это позор!". Скрипник вигнав Аксаріна, а театр віддали франківцям.

Лишалося завоювати симпатії харків"ян. Юра зробив це швидко — коли поставив "97", знамениту п"єсу Миколи Куліша про голод 1921 року. Той голод ще був пам"ятний публіці. У другому акті дехто непритомнів від шоку, й о 10-й вечора біля театру чергувала карета "швидкої". Юра грав у тій виставі незаможника Мусія Копистку. Портрет Юри-Копистки висів у кабінеті Петровського, голови ВУЦВК.

О 10-й вечора біля театру чергувала карета "швидкої"

1926-го франківці гастролювали в Москві, збиралися до Парижа. Але коли театр повернувся до Харкова, стало відомо, що його переводять до Києва, а столичним стає "Березіль", очолюваний колишнім соратником Лесем Курбасом. Мовляв, Курбас — прогресивніший. Влада зіштовхнула лобами двох майстрів, заславши одного з них у провінцію. Бо Київ тоді здавався провінційним. Поруч із театром — де нині пам"ятник Іванові Франку — стояла хата, за тином росли соняхи й паслися кози.

Уже за рік Юра мав прихильність киян, які рідко кого люблять, окрім гастролерів. Амвросій Бучма казав так: на світі лише два геніальні режисери — Курбас та Ейзенштейн, і лиш один режисер делікатний — Юра. Гнат Петрович справді був людиною м"якого серця, що в театральній професії (та ще за тих похмурих часів) вимагало чималої мужності.

Здається, для Юри театр був поняттям сімейним. І це він цінував навіть вище за мистецтво. У театрі, окрім двох братів, працювали ще й їхні дружини-актриси, і сестра Тетяна, і її чоловік-актор. Вони разом з іншими пройшли весь шлях від заснування театру, і гріх було звинувачувати Юру в "клановості". Тим більше, що він "по-сімейному" ставився не лише до родичів-акторів. Коли 1933-го хмари скупчилися над Курбасом, Юра забув усі кривди й запропонував йому перейти до франківців. Той не пішов.

Та декого Юра таки врятував. Скажімо, актрису Катерину Осмяловську та її чоловіка Леся Липківського — сина першого митрополита Української автокефальної православної церкви Василя Липківського. Вони працювали в Одесі, де комсомольці змушували їх зректися батька. Юра взяв обох до себе й заборонив їх цькувати.

Траплялися речі й зовсім, як на той час, дивовижні. Артист Віктор Добровольський 10 місяців сидів під слідством у київській тюрмі НКВД. А як вийшов звідти, Юра одразу призначив його на роль Михайла в "Украденому щасті" Франка. У цьому вершинному спектаклі франківців усі троє головних виконавців знали, що таке насправді украдене щастя: Бучма чекав арешту після того, як забрали його друга Курбаса. А перший чоловік Наталії Ужвій, поет Михайль Семенко, був розстріляний.

"Украдене щастя" повезли до Москви. Сталін не хотів дивитися драму, а щось веселіше. Йому показали "В степах України". Це було за тиждень до війни.

1954 року франківці знову були в Москві. І повторилася ситуація перших гастролей: раптом прийшов наказ — Гната Юру з посади головного режисера зняти (нібито — за власним бажанням). А натомість прислали з Харкова Мар"яна Крушельницького, актора-курбасівця. Юра став рядовим артистом і режисером у своєму театрі. Через рік влада спохватилася: Юру зробили "художнім керівником", а Крушельницького — "головним режисером". Їм пояснили в ЦК партії:

— Тепер керуватимете вдвох, як ото у МХАТі Станіславський і Немирович!

— А хто з нас буде Станіславським? — незворушно спитав Юра.

Фраза прозвучала вбивчо, адже він був геніально-печальним коміком.

Досі по телевізору показують фільм-виставу "Мартин Боруля" з Гнатом Юрою в головній ролі. Ця комічна печаль не старіє. Можна уявити, яким артистом він був для сучасників. Рекорд: вистава "Суєта" трималася на сцені з 1920-го до кінця 1950-х, і Юра незмінно грав там Терешка Сурму ("Катай, Матюшо, гуси!"). А ще він грав бравого солдата Швейка — на межі веселої непристойності.

Останні п"ять літ пенсіонер Юра сидів на балконі будинку на Ольгинській, 2 і дивився на театр, що йому не належав. А механізм, створений ним, продовжував працювати.

Кілька місяців тому франківці знову випустили "Весілля Фігаро" в перекладі Гната Юри. В головній ролі — Остап Ступка. Йде в театрі й "Швейк". Роль, якою колись славився Юра, грає Богдан Бенюк.




У домі на Ольгинській берегли передсмертну записку Леся Курбаса


Лесь Курбас у юності стрілявся через нещасну любов до актриси Катерини Рубчакової, старшої за нього. Він лишив їй записку: "Вибач, що не зміг зробити тебе щасливою!". Кажуть, кулю в серці Курбас носив усе життя. Катерина померла 1919 року. А ту записку знайшла її донька — актриса Ольга Рубчаківна. Вона того ж 1919-го стала дружиною Гната Юри. У їхній родині зберігалася сумна любовна записка Курбаса. Вони жили поруч із театром імені Франка, в будинку на Ольгинській, 2, де тепер є меморіальна дошка.

Після арешту Курбаса в журналі "За марксо-ленінську критику" 1936 року з"явилася стаття за підписом Гната Юри, де Курбаса звинувачено у націоналізмі та фашизмі. Нібито саме ця стаття призвела до розстрілу Курбаса на Соловках.

Хоч Юра її не писав, але підписати ту статтю був змушений, вважає син Гната Петровича — Юрій Гнатович Юра. Він закінчив факультет міжнародних відносин, працював у системі міжнародного туризму. А малим, в евакуації, служив в театрі освітлювачем. Цій історії присвячено розділ у новій книзі Валерія Гайдабури "Театральні автографи часу", що побачила світ торік.

1888, 8 січня — Гнат Юра народився у селянській родині в селі Федвар, нині Підлісне на Кіровоградщині
1907 — вступає на професійну сцену в трупі Максимова
1913–1914 — працює у театрі "Руська бесіда" у Львові. На початку Першої світової війни арештований австрійцями як російський підданий
1917–1918 — актор і режисер у Молодому театрі в Києві
1920 — створює у Вінниці театр імені Франка
1923 — театр гастролює на Донеччині й отримує статус державного
1924 — у Харкові народився син Юрій
1940 — театр стає академічним, Юра — народним артистом СРСР
1954 — Гната Юру звільняють з посади головного режисера франківців
1966, 18 січня — помер у Києві, похований на Байковому кладовищі

Зараз ви читаєте новину «Гнат Юра був нащадком наполеонівського солдата». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода