"Куліш був пристрасний і нетерплячий, хотів неодмінно домогтися її освідчення. Але не міг. Коли виїжджав від нас для подорожі Київською губернією, просив прийняти його портрет на згадку. Вона взяла і зашарілася. Ручки тремтіли. Полюбувалась ним, здихнула і вернула. Мати на перешкоді. Виїхавши від нас, за ворітьми поламав його й викинув у рівчак", — розповідає в спогадах журналіст Василь Білозерський (1825–1899) про свого приятеля письменника Пантелеймона Куліша.
Згадує, як письменник залишав хутір Білозерських Мотронівку — тепер село Оленівка Борзнянського району на Чернігівщині.
Уперше Куліш потрапив сюди 24-річним 1843-го і закохався в на дев'ять років молодшу Олександру Білозерську. "Її брови закарбувалися в моїй пам'яті", — писав друзям. Через рік пропонував одружитися. Вона відмовила через настанови матері Мотрони. Та хотіла знатного заможного чоловіка для доньки.
— Ви не бажаєте, щоб я вийшла заміж за Пантелеймона Олександровича. Я з вашої волі не вийду. Але ніхто інший не буде моїм чоловіком, — заявляє Олександра.
Її коханий живе в Петербурзі, викладає в університеті. Кілька разів пише матері дівчини. Доводить своє бажання одружитися. Листується з її братом і розпитує про неї. Для того щоб приховати ім'я коханої, називає її "Господарські Здібності". У Мотронівці підмітив, що вона вправно справляється з побутом та куховарить.
"Для женитьби я повинен буду відмовитися від літературних моїх підприємств, які становлять відраду в моєму житті, — нотує в серпні 1846-го в щоденнику Пантелеймон Куліш. — Замість видання народних пісень, літописів, антиків я буду робити дітей. Замість допомоги добрим трудівникам я буду піклуватися домашніми клопотами. Я жахаюся думок про таке існування, але — ще 20 годин тому я мріяв про щастя жити сім'янином. Бідна я людина".
Він захоплюється іншими дівчатами. Однак ненадовго. Розстається через їхній "бідний внутрішній світ" і байдужість до української культури та фольклору. 1846 року отримує стипендію академії наук й вирушає за кордон у наукове відрядження для вивчення слов'янських мов. Завертає до Мотронівки.
"Даремно я запевняв себе цілий рік, що не люблю Саші, — пише тоді до щоденника. — На хуторі я відчув, що ніхто вже не дасть моїй душі таких відчуттів. Шкода було втратити дівчину настільки лагідну, настільки добру, настільки піднесено чисту. Я зважився утримати її за собою. Саша буде кращою жінкою мені".
Мотрона Білозерська дає згоду і береться за підготовку весілля. Сусіди говорять, що шлюб не буде щасливим. Посилаються на погані прикмети — підозріло згоріла кухня Білозерських. Потім на хаті луснув димар.
— Буде нещастя, — бубонять баби, коли після весілля молода хоче віддячити бояринові Тарасу Шевченку і віддає свою вінчальну квітку. Це категорично забороняється.
"Пантелеймон Олександрович не хотів святкового бенкету з нагоди весілля, — згадувала пізніше Олександра Білозерська-Куліш. — Мама і я сама хотіла в останній раз із сусідами побачитися і попрощатися. Він хотів поїхати за кордон тихо. Це було б краще — ми б втекли з-під арешту".
Молодята приїжджають до Варшави. Там чекають, поки зроблять закордонний паспорт брату Миколі Білозерському, який мандрує з ними. У квітні Пантелеймона Куліша арештовують за зв'язки з Кирило-Мефодіївським товариством. Везуть до Петербурга. Він більше хвилюється про Олександру, ніж за себе. Вона їде слідом за чоловіком.
"Я б волів здуріти і забути, що вона існує", — пише в листі до знайомого поета Петра Плетньова про дружину. Тоді ж в Олександри стається викидень. Відтоді вона не може мати дітей.
За вироком суду подружжя три роки живе в Тулі. Жінка господарює за власні кошти. Куліш як засланець працює чиновником без зарплати.
"Это была красивая и типичная малорусская пара, влюблённая друг в друга. Они жили в доме наших знакомых, на окраине городе, слишком замкнуто и буквально нигде не бывали. Даже избегали знакомства с семьёю хозяина, военного топографа. Жили они с одною служанкою-хохлушкою, вывезенною из хутора Белозерских. В канцелярию он не ходил, любил гулять в поле, на выгоне — один или с женою — за кладбищенской церковью. Сердился, когда праздные люди из местной интеллигенции искали случая посмотреть на учёного чудака, избегавшего общества. Тогда он вместо отдыха стал заниматься столярною работою и выходил на выгон реже. Очень радовался он встрече и случаю побеседовать с земляком".
Після звільнення родина так само живе в Петербурзі. Коли укладач буковинського альманаху Олександр Барвінський просить вислати оповідання Ганни Барвінок, Куліш відповідає за неї: "Пані моя не має часу писати — вибачайте".
Пантелеймон Куліш починає цікавитися іншими жінками — веде переписку і зустрічається для обговорення творів. На дружину не зважає. Найвідоміші його романи — із письменницею Марко Вовчок і дружиною поета Леоніда Глібова Параскою. Олександра залишає його й переїжджає до Мотронівки. Через кілька років Куліш розчаровується в інших і повертається до дружини.
"Чи всім так дається в молодості три роки обопільної гарячої любові, — пояснювала Ганна Барвінок свою терплячість в одному з листів 1905‑го. — І тепер ще цей запал любові не згас. Тому я так довго живу, що є горючість життя, є фундамент — спогади минулого".
Назвала хутір на честь чоловіка
1828, 5 травня — народилася Олександра Білозерська на хуторі Мотронівка поблизу Борзни — тепер райцентр на Чернігівщині. Батько Михайло Білозерський був одним із найосвіченіших у краю і предводителем дворянства. Помер, коли Олександрі було 6 років.
1842 — закінчує навчання в приватному пансіоні в Конотопі й повертається на хутір. Наступного року закохується в Пантелеймона Куліша, який приїхав погостювати до її брата.
1847 — одружується і разом із чоловіком їде до Варшави. Там починає писати оповідання. Куліша арештовують, за зв'язки з Кирило-Мефодіївським товариством засилають до Тули.
1857 — залишає чоловіка в Петербурзі й повертається до Мотронівки. Під псевдонімами Г. Нечуй-Вітер та Ганна Барвінок публікує свої оповідання в періодиці.
1860 — Пантелеймон Куліш купляє у свояка Віктора Білозерського землю біля Мотронівки. Будує хату й називає місцину на честь дружини — Ганнина Пустинь.
1883 — починають жити разом у Мотронівці. 1897-го на святкуванні золотого весілля чоловік застуджується й помирає. Олександра перейменовує хутір на його честь Кулешівкою.
1908 — продає садибу. Видає перший том листів і творів Куліша. Складає заповіт, в якому розпоряджається всі доходи від продажу творів чоловіка спрямувати на будівництво сиротинця.
1911, 6 липня — Ганна Барвінок помирає в Мотронівці. Похована на хуторі поряд із чоловіком.
Теща Куліша не сідала за весільний стіл
— Чи ти царівна, чи королівна? — зустрічає молодих Олександру Білозерську і Пантелеймона Куліша після вінчання 24 січня 1847-го вдома біля воріт старший боярин Тарас Шевченко.
— На чужий коровай очей не поривай, да собі дбай, — відповідає молодий.
Пізніше в мемуарах Куліш відзначив, що "співоча душа Шевченка обернула їхнє весілля в національну оперу".
Боярину ж найбільше запам'яталося виконання разом із молодою його улюбленої пісні "Ой ізійди, зійди ти, зіронько та вечірняя". Згадував про це в щоденнику під час заслання через 10 років.
"Кулішівске весілля тривало цілий тиждень, — писав брат молодої Микола Білозерський. — Музиканти-жиди в числі п'яти чоловік були домовлені на цілий тиждень. Удень грали для челяді, селян і сторонніх козаків, а вечорами — для панів. Музикантам відпускали яйця і молоко, а хліб їм возили жиди з Борзни".
Не було за весільним столом тещі Куліша — Мотрони Білозерської. Напередодні в неї розпухла щока. Вона лише заглядала до хати через привідчинені двері.
13 
1
Коментарі