Ексклюзиви
вівторок, 26 грудня 2006 16:03

Ернест Хемінгуей описав у своєму романі киянина

У жовтні 1940 року американський письменник Ернест Хемінгуей видав роман "For Whom the Bell Tolls" ("По кому подзвін"). То була розповідь про недавню громадянську війну в Іспанії. Один із персонажів цього твору — киянин. Майбутній нобелівський лауреат заприятелював з ним у Мадриді.

Улітку 1936-го Хемінгуей рибалив на острові Біміні. Тут письменник дізнався про початок військового путчу в Іспанії — країні, якій давно симпатизував. Він шкодував, що не бере участі в цій війні. Про це написав у листі до свого приятеля Максвела Перкінса наприкінці вересня 1936-го.

Негайно поїхати до Іспанії було вкрай важко. Та й дружина Поліна відмовляла. Фанатична католичка, вона з прихильністю ставилася до генерала Франко, а Хемінгуей поділяв погляди республіканців. Зрештою, Ернест іще мусив дописати роман.

До січня 1937-го рукопис був майже завершений. Одна з газет повідомила, що Хемінгуей їде до Іспанії. Невдовзі в поштовій скриньці з"явився лист Джона Віллера, генерального директора Об"єднання північно-американських газет. Він запропонував Хемінгуею контракт на репортажі з Іспанії. 27 лютого 1937 року письменник на пароплаві "Париж" відплив до Європи.

У Мадриді він оселився в готелі "Флорида". Годували там погано. Письменник роздобув електричну плитку, на якій у номері готував собі сніданки з яєць, бекону та кави. Зрідка їздив до готелю "Гейлорд", де можна було добре повечеряти. Там і познайомився з радянським журналістом Михайлом Кольцовим.

У дитинстві Мишко жив у Києві, на Подолі, на розі вулиць Межигірської та Спаської. На першому поверсі будинку, у крамниці, його батько продавав взуття, яке сам шив.

Родина мешкала поверхом вище. За кілька років сім"я переїхала в містечко Білосток до родичів. Але згодом повернулася до Києва, де мешкала в будинку N17 на вулиці Кузнечній (тепер — Горького).

Михайло навчався у 2-му реальному училищі, на нинішній вулиці Коцюбинського, 12. Восени 1916-го поїхав до Петрограда навчатись у психоневрологічному інституті. Тоді ж у часописі "Путь студенчества" надрукував інтерв"ю з майбутнім прем"єр-міністром Росії Олександром Керенським.

Після зречення Миколи ІІ від престолу почалася революційна коловерть. Учорашній студент став працівником петроградської газети "Известия". 1918-го на завдання Кінокомітету він виїхав до Смоленська для, як написано у посвідці, "производства кинематографическихъ съёмокъ мирныхъ переговоровъ" між радянською Росією та незалежною Україною. Відрядження йому підписав нарком освіти Анатолій Луначарський 22 квітня 1918 року.

Ви ж не збираєтеся застрелитися?

Переговори перенесли до Києва, і молодий хронікер опинився в місті свого дитинства. Він побачився з батьками та молодшим братом, згодом відомим карикатуристом Борисом Єфимовим. У Києві гетьман Павло Скоропадський забезпечив свободу торгівлі, друку. Виходили десятки журналів і газет, вирувало театральне й артистичне життя. Михайло залишився тут.

Якось на подвір"ї будинку на Кузнечній, де мешкав Кольцов, його та Бориса ледь не розстріляв нічний патруль — вони порушили комендантську годину. Братів уже поставили до стінки, але в останню мить їх урятував двірник Григорій.

Михайло, завзятий театрал, побачив на сцені київського театру "Соловцов" актрису Віру Юренєву. Через кілька місяців 42-річна прима покинула свого чоловіка, поета й перекладача Олександра Вознесенського, і стала дружиною 20-річного Кольцова. Весь Київ говорив про цю подію.

1919-го Михайло та Віра подалися до Москви, де незабаром розлучилися. Зате Кольцов зробив карколомну кар"єру — за кілька років він став журналістом N1 в СРСР. А 1936-го газета "Правда" відрядила його кореспондентом до Іспанії.

У ресторації іспанського готелю "Гейлорд", куди Хемінгуей ходив вечеряти, було чимало журналістів. Репортер Хаджі Мамсуров вирішив познайомити Кольцова з Хемінгуеєм.

— На біса він мені здався? — відказав журналіст. — Кажуть, він пияк, а я їх не люблю.

Але Хемінгуей хотів потрапити в окопи. А Кольцов був не лише кореспондентом, а й фактично військовим радником республіканців.

Американець йому не сподобався: був гоноровий, удавав героя. Та після окопів Ернест і Михайло потоваришували. Кольцов познайомив Хемінгуея з Каролем Свєрчевським, якого той описав на сторінках роману "По кому подзвін" під іменем генерала Вальтера.

Михайло повернувся до Москви, а Хемінгуей — до Нью-Йорка. Кольцов чекав на приїзд німецької письменниці Марії Остен, що була його цивільною дружиною. Він відчував, що впадає в немилість у Сталіна, з яким був знайомий.

За два місяці розпродали 189 тисяч примірників

— У вас є пістолет? — якось спитав вождь у Кольцова. — Ви ж не збираєтеся застрелитися?

Репортер поїхав у відрядження до Праги. З готелю зателефонував Марії до Парижа. Знав, що розмову прослуховують. Тому обережно натякнув жінці, що їй не слід приїздити до Росії.

— Ти розлюбив мене? — розгубилася вона.

У Росії його арештували. Слідчий НКВС заявив, начебто в Іспанії він контактував із американським шпигуном Луї Фішером.

Дізнавшись із паризьких газет про його арешт, Марія поїхала до Москви. Там вона оббивала пороги установ, писала заяви, надсилала офіційні листи. Марію Остен ув"язнили й заслали до ГУЛАГу.

А Хемінгуей у Гавані писав роман про іспанську війну. Стос паперу танув на очах: за 23 дні було написано 15 тисяч слів. У першому варіанті твору головний герой Роберт Джордан, у якому впізнавали самого Хемінгуея, знайомиться та товаришує з персонажем на прізвище Кольцов.

Коли в Москві Михайла оголосили "ворогом народу", письменник перейменував персонажа на Каркова. На запитання, звідки взялося це нісенітне псевдо, пояснив: "Від слова "кар" — авто". Кольцов, мовляв, завжди в русі. Ця обережність не могла зарадити його другові: у лютому 1940-го Михайла розстріляли. А за кілька місяців вийшов роман Хемінгуея "По кому подзвін".

Він мав шалений успіх. За два місяці розпродали 189 тис. примірників. Голлівудська кінокомпанія "Парамаунт" придбала права на екранізацію книги, виклавши $136 тис. — на той час рекордну суму.

У грудні 1954-го, після смерті Сталіна, Михайла Кольцова та Марію Остен реабілітували. Того самого року й теж у грудні Хемінгуей отримав Нобелівську премію.

1960 року письменник зустрівся на Кубі з радянським журналістом Генріхом Боровиком.

— Дос Пасос, — сказав йому Хемінгуей, — був гарним письменником, але боягузом. В Іспанії він майже не бував у окопах, а все написав зі слів інших. Але була там людина виняткової мужності. Це Михайло Кольцов.

1899, 21 липня — Ернест Хемінгуей народився в передмісті Чикаго, США, у родині лікаря
1923 — у Парижі вийшла перша книжка письменника "Три оповідання та десять поезій"
1929 — роман "Прощавай, зброє!" приніс йому славу
1937 — в Іспанії знайомиться з колишнім киянином Михайлом Кольцовим
1940 — публікує роман "По кому подзвін"
1954 — отримує Нобелівську премію з літератури
1960 — згадує про Кольцова в бесіді з московським журналістом Генріхом Боровиком
1961, 2 червня — Хемінгуей застрелився з мисливської рушниці
Ернест Хемінгуей був одружений чотири рази. Батько чотирьох синів — Бембі, Джона, Патрика та Ґреґорі.

Зараз ви читаєте новину «Ернест Хемінгуей описав у своєму романі киянина». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути