Ексклюзиви
Четвер, 12 квітня 2007 18:52

Довженко збирався пристрелити Кавалерідзе

  Кавказький темперамент у Івана Петровича Кавалерідзе поєднувався з козацьким. Його батько походив із грузинських селян, а мати — з козацького роду Кухаренків
Кавказький темперамент у Івана Петровича Кавалерідзе поєднувався з козацьким. Його батько походив із грузинських селян, а мати — з козацького роду Кухаренків

"Я не визнаю родичання "за калом", я визнаю родичання тільки "за духом", — ці слова класик українського мистецтва Іван Петрович Кавалерідзе сказав 1977 року, коли йому було 90. Можливо, блискучому скульпторові, кінорежисеру, драматургові, живописцю судилося пережити десятиліття репресій та війн саме тому, що він намагався говорити з людьми тільки про мистецтво. На балачки про політику не реагував. А коли переходили "на яку-небудь астрономію", починав кліпати очима і вдавати, ніби засинає.

Класик жив у двокімнатній квартирці на третьому поверсі будинку на вулиці Червоноармійській, 12 у Києві. Якось до нього завітав один із родичів:

— Тю, що ти за народний артист — ні кришталю в тебе, ані меблів путніх!

Іван Петрович став у позу Андрія Первозванного на Михайлівському майдані, витягнув долоню до дверей і промовив:

— Бувай здоровий!

Прізвисько "Скажений Іван" Кавалерідзе часто-густо виправдовував. А того мармурового Андрія Первозванного, єдину з усіх фігур на пам"ятнику княгині Ользі, різьбив 1910 року не Кавалерідзе, а його однокурсник у Київському художньому училищі Петро Сніткін. Решта — справа рук тоді 23-річного Кавалерідзе.

"Родичам за духом" іноді вистачало єдиної фрази Івана Петровича, і вона супроводжувала їх усе життя, як благословення. У середині 1960-х дисидентка Алла Горська притягла до нього молодого живописця та скульптора Бориса Плаксія. Кавалерідзе кинув оком на його ескізи і промовив тільки: "Коли б це побачили майстри минулого, вони б сказали вам "спасибі". Через 40 років поневірянь Плаксія справді визнали.

Маму Килину Луківну з козацького роду Кухаренків Іван майже не пам"ятав. Батько Петро Васильович передав синові коріння у прізвищі — "кавалер, лицар, кавалерист". Це особливо проявлялося у його ставленні до жінок — він запалювався, як полум"я. І йому відповідали взаємністю. Із чотирьох дітей — доньок Євгенії та Ніни, сина Бориса і позашлюбної Олени — пережили батька тільки найстарша Євгенія та наймолодша Олена. В біографії "кавалера Івана" немає жодної скривдженої жінки. Зовсім молоденька Людмила Гурченко зіграла головну роль Христі у його фільмі "Повія" і згадує про на той час 74-річного режисера із глибокою повагою.

Що ти за народний артист — ні кришталю в тебе, ані меблів путніх

Отже, "Кавалер-ідзе". Хоча деякі роботи Івана Петровича підписано прізвищем "Кхварідзе". Управитель генеральського маєтку на хуторі Ладанському Василь Кхварідзе-Кавалерідзе походив із грузинських селян у четвертому поколінні. Розповідають, начебто коханка генеральського прадіда була грузинкою, і на її вимогу пан виписав із Грузії кілька селянських родин.

Кавказький темперамент у "Діда", як називали Івана Петровича на схилі літ, поєднався з козацьким. Іван був найстаршим із трьох синів Петра Васильовича Кавалерідзе. Молодший, найтихіший, Микола отаборився у Львові і працював у фінансовій сфері. Середульший Володимир став ґрунтознавцем, очолював дослідницьку установу в Житомирі, лишився при посаді за "других німців" і змушений був емігрувати до Латинської Америки. Там приймав у своїй оселі під час гастролей хор імені Вірьовки, писав братові листи до Києва. Але той рвав їх на дрібні шматки. В Івана Петровича і так не бракувало проблем із органами...

Від самої Лютневої революції 1917 року в Петрограді "світ ловив, але не впіймав" Івана Кавалерідзе, як за півтораста років перед тим його "родича по духу" Григорія Сковороду.

Учорашній скульптор та кіношник певний час був комендантом Царського Cела, ставши висуванцем "солдатських комітетів", і фактично відповідав перед Тимчасовим урядом за охорону царської родини. Перед самим Жовтневим переворотом Кавалерідзе опинився в Києві. Дехто вважає його нелегальним емісаром від уряду Керенського до Центральної Ради. Саме тоді почали ставити пам"ятники Тарасові Шевченку по всьому Лівобережжю.

У кіно Кавалерідзе чи не найперший в Україні вивів народ козацької доби як дійову особу. Його "Коліївщина" вийшла на екрани у рік Голодомору. Це була перша масштабна кінокартина з історії Козаччини ("Звенигора" Олександра Довженка мала в собі просто посилання на неї).

Під час зйомок "Коліївщини" Кавалерідзе зустрів свою подругу та музу Надію Капельгородську. Вона була донькою розстріляного 1938 року "за наклепи на НКВС" поета й сатирика, працювала у вокально-інструментальному ансамблі в Полтаві. З першою дружиною, Вікторією, Іван Петрович побрався у Ромнах ще 1912-го і за три роки розлучився, коли "пішов у кіно, як до монастиря". Перед Першою світовою війною він працював на "Золотій кіносерії" продюсера Тімана, "московського німця".

Юлія Солнцева пересварила Кавалерідзе з Корнійчуком

Коли 1941 року він прибув до Києва з окупаційною владою, то запропонував Кавалерідзе очолити все місцеве кіновиробництво. Іван Петрович уник відповіді, але "перебування в окупації" йому все одно згадували не раз. Дарма, що син Ігор та пасинок Борис загинули на фронті, а доньку Ніну від першого шлюбу стратили в Харкові за зв"язок із партизанами. Надто волелюбним був Кавалерідзе в загальному "кріпацькому театрі" діячів радянського мистецтва.

Сталін ще 1935 року побачив у його фільмі "Прометей" прояви "кавказького сепаратизму" (там чеченські повстанці побили російських солдатів). Хрущов, уже 1963-го, назвав революційні монументи Івана Петровича "проявами кубізму". Олександр Довженко заочно обіцяв особисто пристрелити "зрадника Кавалерідзе", коли буде звільнено Київ. Але коли побачив злидні, у яких жив мимовільний суперник по творчості, дав задній хід. Зате дружина Довженка Юлія Солнцева пересварила Кавалерідзе з Олександром Корнійчуком. І режисер не зняв за його сценарієм фільм про Богдана Хмельницького.

Відносно спокійно Іванові Петровичу дозволяли екранізувати лише класичні українські опери. Тут йому не було рівних. І акторський талант Степана Шкурата відкрив Кавалерідзе, а не Довженко у фільмі "Земля". Шкурат ще з початку 1920-х років працював під його орудою у Роменському повітовому театрі. А вже 1937-го проспівав "під фанеру" в його "Запорожці за Дунаєм", хоча мав оперний голос.

Іван Петрович багато з ким спілкувався, але викликати його на дружню відвертість було майже неможливо — давалася взнаки "радянська школа виживання". Він любив прості харчі, а під час війни пригощав гостей пшоняним кулешем і морквяною ерзац-кавою. До алкоголю ставився стримано.

Можливо, тому працював до самої смерті. Уже на 90-му році життя створив скульптурного "Сковороду на Подолі". Єдине, що вдалося партійним цензорам — взути босого філософа в російські "лапті" та забрати з його рук Біблію.

1887, 14 квітня — Іван Кавалерідзе народився на хуторі Ладанському Роменського повіту Полтавської губернії (тепер село Новопетрівка Роменського району Сумської області) у родині переселенця з Грузії Васо Кхварідзе
1896–1899 — навчається у початковій земській школі
1899–1905 — у приватній гімназії Валькера в Києві
1906–1909 — навчається у Київському художньому училищі: спочатку за класом архітектури, згодом — за класом ліплення; підробляє статистом у оперному театрі
1909–1910 — у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв
1910–1911 — навчається у приватній скульптурній студії Аронсона в Парижі
1910 — разом зі скульптором Сніткіним та архітектором Риковим виграє конкурс на кращий проект пам"ятника княгині Ользі в Києві (відкрито на Михайлівській площі в серпні 1911 року, розібрано 1923-го, відновлено 1996-го)
1915–1917— служба в російській армії
1928–1933 — працює режисером на Одеській кінофабрики
1932 — одружується з Надією Капельгородською (1904–1984)
1934–1941 — режисер студії "Українфільм" у Києві
1944–1948 — старший науковий співробітник відділу монументальної архітектури Академії архітектури УРСР
1957–1962 — режисер Київської кіностудії імені Довженка
1978, 3 грудня — помер у Києві, похований на Байковому кладовищі
Зняв кінофільми "Коліївщина" (1933), "Прометей" (1935), "Наталка Полтавка" (1936), "Запорожець за Дунаєм" (1937), "Григорій Сковорода" (1958) "Повія" (1961). Поставив п"єси "Вотанів меч" (1962–1966), "Перша борозна" (1969). Його пам"ятники Тарасові Шевченку можна побачити в Полтаві, Сумах, Ромнах Сумської області, пам"ятник Сковороді стоїть у Лохвиці на Полтавщині, Петрові Запорожцю — у Білій Церкві Київської області

Зараз ви читаєте новину «Довженко збирався пристрелити Кавалерідзе». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1510
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода