8 травня в Україні відзначають День пам'яті та примирення. 9 травня — День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Згадують жертв 1939–1945 років. Це був найкривавіший збройний конфлікт в історії. Загинули до 85 млн людей, зокрема, до 10 млн українців.
Для наших земель війна почалася 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу. Авіація бомбардувала Львів та інші західноукраїнські міста. Завершили воювати українські вояки на території Німеччини та інших європейських країн. Уродженець села Горяйстівка, тепер Охтирського району на Сумщині, 24‑річний Олексій Берест брав участь у встановленні прапора перемоги на даху німецького Рейхстагу в Берліні 30 квітня 1945‑го.
— Ми відзначаємо завершення війни за європейськими традиціями і справедливо подаємо роль українців. Замість "Великої вітчизняної війни" говоримо про "німецько-радянську". Змінилася ідеологічна складова і символіка, — каже історик Ігор БІГУН, 30 років. — Дискредитовану проросійськими терористами георгіївську стрічку замінили червоним маком — символом крові, пролитої людьми під час бойових дій. Відійшли від радянської тоталітарної концепції, якої Росія дотримується досі.
Велика вітчизняна — це фраза, якою мобілізували народ на оборону СРСР. Називали війну справедливою. За межі винесли події 1939–1941 років. Тоді радянська влада уклала з німцями пакт про ненапад Молотова-Ріббентропа. 1939‑го радянські війська захопили частину Польщі, анексували країни Балтії та Бессарабію, розпочали війну проти Фінляндії. Тому справедливо говорити, що Сталін і радянське керівництво відповідальні за початок війни так само, як і німці.
Російські історики стверджують, що Радянський Союз виграв би війну без України. Якою була роль українців?
— Такі заяви химерні і смішні. Україна входила до складу Радянського Союзу, і її жителі під загрозою репресій були зобов'язані служити в Червоній армії. Коли почалася німецько-радянська війна 22 червня 1941‑го, українців залучили до всіх операцій СРСР. До кінця літа 1941 року в армію призвали 1,3 мільйона жителів України. Створили Південно-західний фронт, який протистояв німецьким військам групи армій "Південь". Оборона Києва затримала просування ворога і дала змогу виграти час. Він був потрібен, щоб підготуватися до відсічі в центральних районах Росії. Цим зірвали гітлерівський план блискавичної війни. Щоб зламати опір під Києвом, фашистам довелося призупинити наступ на Москву й направити частини групи "Центр" в Україну.
У лавах Червоної армії частка українців становила 8 відсотків, а згодом — 11. У 1943–1944 роках з України мобілізували понад три мільйони людей. За всі роки війни — шість мільйонів.
Українці воювали не лише в Червоній армії. У війську польському їх налічувалося до 120 тисяч, 8 тисяч загинули. Були у збройних силах Великої Британії та її колоній, у складі армій Канади та США. І не лише воювали. Українка Анна Храплива служила в Канадському жіночому армійському корпусі. 22 тисячі жінок були задіяні в допоміжній службі в небойових підрозділах на території Великої Британії. Українці брали участь у висадці в Нормандії, що дозволило відкрити другий фронт в Європі та послабити німців. Навіть у складі французького руху опору та китайської армії були наші люди. Великий вклад у перемогу зробили українські вчені та лікарі.
Торік російський президент Володимир Путін назвав українців "населенням, завдяки якому Сталін отримав права на територію Польщі" та "колаборантами Гітлера".
— Це зразок того, як у сучасній Росії висвітлюють Другу світову війну. Ідеологія спрямована на тамтешніх громадян. У Європі таке не сприймають серйозно. Кремль намагається перекласти провину на західноєвропейські країни, які нібито підштовхували Гітлера до агресії і не допомагали СРСР.
У перемозі возвеличується заслуга Радянського Союзу. А Червоній армії надається месіанська роль. Це спроба відбілити СРСР і РФ як спадкоємицю.
Путін разом із прізвищами Петена, Квіслінга, Власова поставив прізвище Бандери. Ці особи або воювали на боці нацистської Німеччини, або були лояльними до неї політиками. Бандера ж сидів у німецькому концтаборі Заксенхаузен за спробу відновити самостійність України. Він не міг бути колабораціоністом і жертвою нацизму водночас.
Ви брали участь у створенні карти руху опору в Україні. Що дізналися?
— Карта висвітлює не весь рух опору, а мережу Організації українських націоналістів — бандерівців. Від обласного центру і по районах. Дає візуальне уявлення, яким розгалуженим було підпілля ОУН і як далеко сягав її вплив. Осередки діяли в Донецькій і Луганській областях, на Дніпропетровщині, Харківщині, у Криму. Карта руйнує стереотипи, що націоналісти були лише на заході України.
Неочікувано, що Донеччина краще досліджена на предмет діяльності ОУН, ніж Харківщина. Щодо Криму є більше інформації, ніж про Хмельницьку область. Чимало діячів втекли й після війни стали відомі в діаспорі. Наприклад, письменник Іван Багряний в Охтирці на Сумщині познайомився з учасниками похідних груп ОУН. З їх допомогою переїхав до Львова. Малював, створював патріотичні тексти й вірші у головному осередку пропаганди на Волині, в Карпатах.
Оунівцем був мовознавець і дисидент Святослав Караванський. Керував осередком підпілля в одеському університеті під псевдонімом Бальзак. Хімік Петро Шинкар у часи німецької окупації очолював відділ освіти в районній управі Слов'янська на Донеччині. В ОУН входили і росіяни, і колишні комсомольці, і члени компартії, які переосмислювали становище України.
Раніше говорили лише про радянське підпілля. Чи можна прирівняти його вплив на перебіг Другої світової з діяльністю ОУН?
— Радянський рух опору працював у тилу над послабленням німців та їхніх союзників, щоб сприяти перемогам Червоної армії. Робив диверсії на залізницях, через які йшло постачання на фронт, проти військової техніки, високопосадовців армії та окупаційної адміністрації. Це називали всенародною боротьбою. Підпілля діяло в Наддніпрянщині та на Сході України, бо на Правобережжі через швидке просування ворога його не встигли розгорнути. Поширилося лише з 1942–1943 років.
В Організації українських націоналістів стратегія відрізнялася. Прагнули не допустити повернення радянської влади. Розраховували, що обидві воюючі сторони — Німеччина і СРСР — виснажаться і почнуть розпадатися.
Тому українське підпілля зосередилося на нарощуванні сил для збройного виступу у критичний момент, захищало населення від пограбування та перешкоджало вивозу на примусові роботи. Стратегія була спільною для всіх національних партизанських формувань Європи. У Південній Європі сприятливими моментами були висадка союзників на Сицилії 1943‑го, а в Західній — відкриття другого фронту в Нормандії 1944 року. В Україні до такого не дійшло.
Росія проявляє агресію у різних точках світу. США та європейські країни намагаються протидіяти. Чи можемо порівнювати міжнародне становище 1939‑го і тепер?
— 1939 року Радянський Союз був агресором нарівні з Німеччиною. Сьогодні Росія веде подібну політику. Але тоді світ не одразу зрозумів, що потрібно об'єднуватися заради перемоги над ворогом.
Антигітлерівська коаліція із 26 держав оформилася на початку 1942‑го — майже через 2,5 року після початку війни. Завдяки цьому й перемогли, хоч до війни були ідеологічними супротивниками.
2014 року європейські країни обмежувалися глибокою стурбованістю щодо агресії проти України. Але уроки Другої світової війни не минули даремно. Світові лідери почали діяти проти Росії, застосували санкції. Маємо потужних союзників і військову й дипломатичну допомогу.
Україна незалежна держава. У Другій світовій війні нашу долю вирішували інші. Зараз ми робимо це самі. Маємо цінувати.
Для перемоги треба об'єднатися всередині країни. Тоді нам будуть допомагати інші держави. Про остаточне розв'язання проблем говорити рано. Але ситуація краща за ту, що була перед Другою світовою.
2 
1
Коментарі