Ексклюзиви
Вівторок, 09 вересня 2008 15:33

Дмитро Донцов ділив націю на лицарів і свинопасів

Автор: фото: Укрінформ
  Дмитро Донцов із поетесою Оленою Телігою, кінець 1930-х
Дмитро Донцов із поетесою Оленою Телігою, кінець 1930-х

Дмитро Донцов умів говорити швидко, темпераментно й переконливо. 1918 року був такий випадок. Гетьман Павло Скоропадський запросив на обід німецьких генералів. За столом тримав промову український міністр закордонних справ. Голова гетьманського телеграфного агентства Донцов тим часом пив вино на іншому кінці столу й міністра не слухав. Але раптом його попросили перекласти сказане для німців. Донцов, без паузи, блискуче зімпровізував промову, яку належало б говорити міністрові в таких випадках.

Він народився в Мелітополі на півдні України. Сам називав цей край "нашою Америкою" — з огляду на мішанину народів і культур. Рід їхній нібито походив від козацького полковника Федора Донця, першого колонізатора Слобожанщини. Предки по материнській лінії — італійці. Зізнавався: "українця із мене зробили Гоголь, Шевченко, Куліш та Стороженко" — їхні твори були в батьковій бібліотеці. Донцов у 12 років осиротів. Навчається в реальній школі в Мелітополі. 1900 року переїжджає до Петербурга, де закінчує юридичний факультет університету. Рано зв"язується із соціал-демократами. За це двічі — 1905-го та 1907-го — ув"язнений у Лук"янівській тюрмі в Києві. 1909 року емігрує до Галичини. Донцов, із його темпераментом, був полум"яним соціалістом. І так само темпераментно пориває із соціалістами. Для них питання нації було другорядним, бо сповідували інтернаціоналізм.

1913 року Донцов виступає на студентському з"їзді у Львові із доповіддю "Сучасне положення нації і наші завдання". Вона тоді справила враження на багатьох, зокрема й на студента Євгена Коновальця, майбутнього засновника Організації українських націоналістів. Тоді ж звернув на себе увагу політичних супротивників. Російський кадет Мілюков казав у Державній думі: "Бійтеся його!".

З еміграції Дмитро Донцов повертається 1918-го. Гетьман Скоропадський, що правив Україною із квітня по грудень того року, був аристократом. А отже, відповідав політичним ідеалам Донцова, який поділяв націю на "лицарів і свинопасів". Перші повинні керувати, другі — служити. У цьому він різко розходився із провідниками Центральної Ради, які вважали, що всі мають бути рівні, — мовляв, досить із нас панів, чужих і своїх. А Донцов міркував: не буде власних панів — пануватимуть чужі.

Уважав російську імперську культуру за ніщо. Це могло здаватися дивним чи навіть диким. Але це була лише відповідь ворогам українства. Із 1908 року діяв "Киевский клуб русских националистов". Його завдання — "борьба с украинофильством". Українську літературу вони називали нікому не потрібною писаниною "різних Лесь та Олесів". І взагалі, вважали українську культуру єврейською вигадкою, придуманою, щоб розколоти "единый русский народ". Із цим можна було боротися хіба що тими ж методами.

Донцов був непримиренним і до "своїх". Грушевського, Єфремова, Винниченка й інших лідерів Української Народної Республіки вважав політичними євнухами, із чиєї вини загинула Україна. Ті відповідали йому тим же. Винниченко обзивав Донцова "ослом нашої революції", а Єфремов — "ученим Хлєстаковим, сумним виплодом нашої викрученої доби".

Лідерів Української Народної Республіки вважав політичними євнухами

Із першої половини 1920-х він до жодних партій не входить і практичною політикою не займається. Цю роботу виконують його учні та послідовники — передусім молоді ОУНівці-екстремали. Покоління української молоді 1920–30-х років із соромом і болем переживало трагічний фінал УНР, розірваність батьківщини між кількома сильнішими державами. Нове покоління українців прагнуло реваншу. Але яким шляхом? Отут і знадобився Донцов — він точно знав, якою має бути Україна, щоб не загубитися в тодішньому світі.

За Донцовим, найвища цінність — нація. Її має очолити й повести Богом даний вождь. Для того часу ця ідея не була ані дивною, ані неефективною. Адже в цілій Європі парламентаризм себе не виправдав. А от диктатура діяла результативно: Ленін і Сталін у СРСР, Муссоліні в Італії, згодом Гітлер у Німеччині та Франко в Іспанії. Так само харизматичні вожді стояли на чолі в Польщі — Пілсудський, у Фінляндії — Маннерґейм, в Угорщини — Хорті. Тож, Донцову неважко було спокусити ціле покоління — мовляв, а чим ми гірші?

Незалежність — узагалі сильна риса його вдачі. Саме тому згодом німці вважали небажаною присутність Донцова на окупованих українських землях. Хоч, здавалось би, він був ідейно близький їхньому режимові. Настільки близький, що Єфремов свого часу писав: "Як бугаєві червоне — так йому слова "гуманізм, демократія". Зрозуміло, що й більшовики його не вважали своїм — хоч певні методи Донцов запозичив саме в них. Приміром — демагогію. Із його демагогією, як і з більшовицькою, було неможливо дискутувати. Бо вона була високоерудована. Він густо сипав цитатами (спробуй, перевір!), спритно малював опудало ворога й так само легко перемагав його.

Оратор він був блискучий. Таких зазвичай люблять жінки. Найзнаменитіший його роман — із поетесою Оленою Телігою, молодшою за нього на 23 роки. Поговорювали, що Теліга присвятила йому вірш "Подорожній", який тепер входить до шкільних хрестоматій.

Вони познайомились у Львові 1933 року. Стосунки тривали таємно до 1941-го. Тоді Теліга переїхала до окупованого німцями Києва й загинула від рук гестапо. Донцов пам"ятав Олену довго, 1953 року написав про неї книжку.

Він мав дружину — Марію Бачинську-Донцову (1891–1978), родом із Галичини. Вона була громадською діячкою, поетесою, журналісткою. Залишалася вірною йому, хоч пізніше, за океаном, вони розлучилися. Дітей не мали.

Донцов помер на 90-му році життя у Монреалі в Канаді, де викладав українську літературу в університеті.


Героями для Донцова були і Ленін, і Муссоліні

Чи був Дмитро Донцов фашистом, дискусія триває із початку 1920-х. Його думки про самоцінність і самодостатність нації, про культ сили й агресивної наступальності, про те, що слід опиратися на героїчні традиції "доліберальних епох" — давньоримські, арійські — справді співзвучні з ідеями європейського фашизму. Та й сам Донцов не приховував, що йому вони близькі. Утім, зовсім їх не копіював. Скажімо, йому імпонував італійський диктатор Муссоліні, теж колишній соціаліст. Але програмна книжка Донцова "Націоналізм" з"явилася 1926-го — на три роки раніше, ніж Муссоліні оформив свої ідеї в письмовому вигляді. Взірцеві герої Дмитра Донцова — князь Святослав, пророк Магомет, іспанські конкістадори, диктатор Муссоліні й навіть Ленін. Люди жорстокі та фанатичні, але успішні, й це — головне. Так думала до Другої світової вся Європа.

Симпатиками фашизму із його гаслом "Батьківщина понад усе!" в Європі до війни були видатні діячі культури, письменники: румун Еліаде, італієць Піранделло, француз Селін, американець Паунд, німець Гайдеґер, норвежець Гамсун. Після того, як фашизм дискредитував себе в Другій світовій, про довоєнні симпатії до нього стало соромно згадувати.

1883, 10 вересня — Дмитро Донцов народився в місті Мелітополі Катеринославської губернії, нині Запорізька область
1902–1907 — навчається в Петербурзькому університеті
1908 — емігрує до Галичини, навчається у Віденському (1909–1911) та Львівському (1911–1914) університетах
1918 — голова Українського телеграфного агентства в Києві за гетьманату Павла Скоропадського
1923–39 — головний редактор "Літературно-наукового вістника" у Львові
1939 — емігрує до Німеччини, згодом до Чехії та Франції, із 1947 року — до Канади
1973, 30 березня — помер. Похований у Монреалі
Головні твори Донцова: "Модерне москвофільство" (1913), "Націоналізм" (1926), "Дурман соціалізму" (1936), "Де шукати наших історичних традицій" (1938), "Дух нашої давнини (1944)

Зараз ви читаєте новину «Дмитро Донцов ділив націю на лицарів і свинопасів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 713
Голосування Чому "Динамо" вилетіло з Ліги чемпіонів?
  • 1) слабкий тренер
  • 2) Суркіси - вчорашній день футболу
  • 3) нефарт
Переглянути
Погода