Ексклюзиви
Четвер, 10 травня 2007 17:47

Данило Лідер передбачив Чорнобильську катастрофу

  У побуті Данило Лідер був надзвичайно невибагливим. Звертав увагу тільки на одяг. Він йому мусив подобатись
У побуті Данило Лідер був надзвичайно невибагливим. Звертав увагу тільки на одяг. Він йому мусив подобатись

Данило Лідер не дуже відомий широкій публіці. Бо добрий художник ніби розчиняється в тім, що ми бачимо на сцені. Але він був ще й учителем, мудрецем, проповідником. Хто його чув, знає: Лідер говорив так, ніби крізь нього промовляло Щось. Що саме?

Він дуже рано відчув катастрофічність світу. До їхнього степового села дійшов переказ про загибель "Титаніка". Хлопець ніколи не бачив моря, але уявив собі дзвінку космічну порожнечу. В його виставах згодом можна було бачити цю порожнечу над місцем катастрофи.

Сама його біографія — ланцюг катастроф, починаючи від року народження, 1917-го. Далі — 1933-й, потім 1941-й, коли його, як етнічного німця, вислали на Урал. Потім 1948-й, коли вийшов указ про те, що засланці залишаться там назавжди. А вже на вершині слави прожектори осліпили йому око. Для художника театру це кінець, бо ти втрачаєш відчуття об"єму. І мало хто знав, що свої найзнаменитіші вистави Лідер зробив з одним оком.

Своїх студентів він учив: обертайте мінусові обставини на плюсові. Він навчився жити на гребені катастроф і навіть знаходив там порятунок. Бо знав: від смерті іноді рятує лише біда. Їхнє німецьке село вивезли до Північного Казахстану, де всі загинули. Лідера врятувало те, що перед висилкою його збила машина. З поламаними руками-ногами він ліг у госпіталь. Рідня лишилася з ним й уникла загибелі. Їх згодом вислали на шахти, де вони вижили.

Лідер мав 179 сантиметрів зросту й рубав вугілля, стоячи на колінах, а тім"я билося об низьку кам"яну стелю. Від того в шапці зробилася дірка. Іншої шапки не було. Коли шахтаря-зека підіймали нагору, тім"я промерзало. Він був таким худим, що вміщався між батареєю й підлогою, й грівся там. Згодом Лідер розповідав про це відсторонено спокійно. Вважав, що хтось все одно мусив робити цю роботу.

До Челябінського театру він потрапив випадково, учнем маляра. Уже перший оформлений ним спектакль був дуже вдалим, і Лідер став головним художником. Але залишався невільником: війна скінчилась, однак німців не помилували.

А 1952 року оформлену ним виставу висунули на Сталінську премію. Виставу приїхав дивитися письменник Олександр Фадєєв. Після чарки його спитали, що робити з художником, бо він же німець. "Ну то й що?" — сказав Фадєєв, і Лідерові дали премію. Як її вручали, театр заповнили німці, щоб побачити це чудо — засланця-лауреата.

Лідера врятувало те, що перед висилкою його збила машина

Але зона є зона: театр їхав на гастролі, а Лідер — ні, бо йому потрібен збройний супровід. Аж 1954 року він звільнився. Прибув до Пітера. Там його підібрав Аркадій Райкін. Потім він працював у театрі комедії, на телебаченні.

Приїхав до Києва, був вражений і вирішив жити тут. Його довго ніде не брали, зрештою, зарахували до театру оперети, згодом — до театру імені Франка.

Тут він здавався трохи чужим. Йому казали: "Даниле Даниловичу, полюбіть нашу квітучу Україну, чому ви її не любите?". Це — про виставу "Сторінка щоденника" 1965 року. Там дія відбувалася на Дніпрі, й Лідер зробив оформлення: мертва ріка, й нічого квітучого. Це — Дніпро нинішній, а тоді його таким ще не бачили.

А найвідоміше передбачення Лідера — це 1975 рік, вистава "Здрастуй, Прип"ять!", про будівництво Чорнобильської АЕС. Тут Лідер нарешті показав щось "квітуче": дивний цвіт пробивався крізь мертвий метал на тлі якихось спалахів. Це здалось дивацтвом, і згадалось через одинадцять літ, після катастрофи на ЧАЕС.

Утім, для Лідера "передбачати" не означало — "знати". Він учив студентів: "Коли хтось каже, що знає, як поставити виставу, мені ясно — це провал! Як ти можеш знати, якщо ти ще цього не прожив?". І ще казав: "Не думайте головою!".

Справді, його шедеври — не з голови, це досвід душі. У нього в "Загибелі ескадри" у фіналі палуба танцювала прощальний вальс, і публіка плакала. А в "Тев"є-Тевелі" (ця вистава у франківців іде й тепер) дах хати ні на чому не тримається, готовий зірватися й полетіти. З його хатами таке не раз траплялося. Одна з тих історій навіть щаслива. Про це розповідає київський мистецтвознавець Кіра Миколаївна Пітоєва. Вони з Лідером прожили разом 32 роки.

— Ми познайомилися 1970-го. Тоді в театрі Франка вийшов спектакль "Вірність". Для того спектаклю він шукав дошки й знайшов — біля Російської драми. З того боку, де тепер кафе "Бергоньє", стояв одноповерховий будиночок, там я жила з 1945 року. Коли цей будиночок розбирали, ми знайомі не були. І саме там він знайшов дошки, які шукав. Тобто, мій будиночок пішов на спектакль "Вірність". Я не одразу про це дізналася. Коли ми почали зустрічатися, Лідер зробив із паперу й сірників макет того спектаклю, він у мене й досі є. Я спитала: "З чого це було зроблено насправді?". Він каже: "А, ви не знаєте! Була така хатка біля театру". А я ж там жила! На нас обох це справило величезне враження?

В одному з трьох очей дракона з"явилася сльоза

Ми довго жили в 15-метровій готельці. Й коли до мене приходили дівчата, він сидів серед них і працював собі, наче навколо нікого нема. Його улюблена поза — напівзігнута, на колінах аркушик паперу, малює економно, крихітні картиночки. Йому ніби не треба місця взагалі. Майстерню він одержав, коли йому було 70 років!

Він ніколи не розслаблявся. Навіть не любив сидіти в кріслі. Спав на ліжку майже такої ширини, як він сам. Те ліжко звалося "жердочка". Йому нічого не було треба. Правда, одяг мусив йому подобатись. Він завжди був дуже елегантним. Носив широченний пояс, як гуцул — у цьому була гідність.

Рід його мами походив з Австрії, й у нього була красива німецька мова. Він простого роду, але там була дивовижна інтелігентність, навіть аристократизм. Йому в Німеччині казали, що тепер такої породи німців вже майже нема.

Актриса Наталя Лотоцька говорила про нього, що він — як готичний собор. Я б назвала його ангелом, але це був суворий до себе ангел. Окрім роботи, в його житті не було нічого. Він — хрещений протестант, а для протестанта Бог — це труд. Він жив за законами старого німецького села. Це таке глухе село Вікторфельд в Ростовській області. Потім потрапив в Україну, в село Рогалик на Луганщині. Його батько — швець, чоботи шив і часто переїздив. Але в тих переїздах головні закони лишалися незмінними: на світі є лише труд — це і Бог, і мета життя. От Данило Данилович і працював завжди. У цій "німецькій" роботі все спрямоване на перемогу, на результат. Учням він казав: "Як провалюватися — то з блиском!" По суті, в нього й не було провальних спектаклів...

Він, ще з часів пітерських, по-особливому ставився до Шевченка — той не мав хати й жив при академії після заслання. Й Лідер так само. Він Шевченка називав тільки Тарасом Григоровичем. Його улюблена пісня — "Дивлюсь я на небо".

Зі своїм селом Рогалик Данило Данилович зберігав зв"язок довго, дружив там зі старшими жінками, їздив до них щоліта й малював їм ескізи вишивок для рушників. У нього був власний образ України: грандіозна тополя, а під нею крихітна хатка під соломою. Втрата дому для нього — особливий мотив. Це є в "Тев"є". Ця вистава — не лише про євреїв, а й про німців, про його народ, про народи вигнанців — вірмен, татар, кого завгодно. Але всі узагальнення він знайшов всередині себе, у своєму досвіді.

У нього були фантазії про те, як поставити "Анну Кареніну". Поїзд уявлявся триоким драконом, що насувається з темряви. Дракон не відразу побачив Анну, яка кинулася на рейки. Він відчайдушно гудів і важко дихав. А коли нарешті зупинився, то в одному з трьох очей дракона з"явилася сльоза.

1917, 8 травня — Данило Лідер народився в селі Вікторфельд Ростовської області, Росія
1933 — прийнятий до Ростовського художнього училища
1937 — вступив на живописний факультет Академії мистецтв у Ленінграді
1941 — висланий на Урал, працював забійником у шахті, згодом підневільним художником тресту "Еманжилинскуголь" Челябінської області
1946 — почав працювати в Челябінському театрі
1952 — за сценографію вистави "Любовь Яровая" отримав Сталінську премію
1954 — переїхав до Ленінграда
1962 — перебрався до Києва
1965 — став головним художником театру імені Івана Франка
1975 — керівник театральної майстерні Київського художнього інституту
1989 — полишив роботу в театрі, продовжував викладацьку діяльність
2002, 29 грудня — залишив цей світ
2003, 2 січня — похований у Києві на Байковому цвинтарі
Був двічі одружений, дітей не мав

Зараз ви читаєте новину «Данило Лідер передбачив Чорнобильську катастрофу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1518
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода