Більшу частину свого життя він був чепурним, наче тільки-но з голохвастівської "цилюрні". Жінки Керенського обожнювали. Чоловіки, особливо після 1917 року, зневажали. Відвернулися від нього також дружина й сини. Коли він помирав у лондонській лікарні наприкінці 60-х років, поруч була тільки секретарка.
Але історія пам"ятає його й іншим. У славетному "френчі", з круглими від недосипання очима та з настовбурченим "бобриком" на голові. "Тимчасовий правитель Росії" примусив зректися престолу Михайла Олександровича — формально останнього російського царя. А сам піднявся від міністра юстиції Росії до її диктатора.
У вищій владі після нього "у нас" ніхто так не стригся. А його "френч", здається, змавпував Сталін. Він не міг не згадувати про людину, яку офіційні пропагандисти Кремля малювали виключно в авто в "ніч залпу Аврори" у вбранні сестри милосердя. Сталін, очевидно, приміряв на себе і френч Олександра Федоровича, і його популярність. Бо за пам"яті Йосипа Віссаріоновича такої популярності, як Керенський, не мав у Росії до Леніна навіть цар-батюшка.
Сталін так поважав Олександра Федоровича за "френч" та культ особистості, що не знищив його і нікуди не запроторив, як було з куди безпечнішими супротивниками. Дав дожити майже до дев"яноста років, читати лекції по всіх усюдах, померти хоч і в лікарні для бідних, але на волі.
Що нам, українцям, до нещасливого вождя швидкоплинної "демократичної" Росії 1917 року?
Існувало б 1917 року телебачення — не було б ніякого залпу Аврори
Дуже нагадує він вдачею Михайла Горбачова. Хіба що Керенський був більш телегенічним. Існувало б 1917 року телебачення — не було б ніякого залпу Аврори або все тим залпом і скінчилося б. Керенський з екрану всіх би поставив "струнко". Вдачею він нагадував Хлестакова, ораторським даром — Фіделя Кастро, вмінням навіювати — Кашпіровського. Дами кидали йому під ноги коштовності, герої фронту — георгіївські хрести.
За Керенського влітку 1917 року випустили керенки — як дороговказ для "кірієнків" у російський "дефолт" 1998 року, а перед тим — рублі "павлівської" реформи. Люди повірили Керенському. То було вперше, коли "кидають" увесь народ. Такі собі "марочки" по 20 та 40 карбованців. Можна й на конверти ліпити.
Мій дід народився практично в Києві — на Солом"янці. Але за моєї пам"яті на Солом"янку, в Кучмин Яр, жодного разу не їздив.
Мама казала: спогади замучать. Коли вже мами не стало, в її блокноті знайшов записане від діда: "Прадід назбирав на триповерховий будинок. Усе згоріло влітку 1917 року. Реформа. Керенки".
А вже у наші часи валяли стару клуню над Кучминим Яром. І повне горище знайшли тих керенок. Гроші були не дідові — не він один "продав халупу, а сам заліз у дупу". Мільйони. Їхній відчай спричинив громадянську війну на одній шостій земної кулі. Почали шукати крайнього за керенки, і не тільки.
А керенки ще за Сталіна подекуди ходили по селах. Бо дуже зручні були, маленькі.
Улітку 1917 року демократ Керенський повернув смертну кару на фронті — війна ж бо. Збирався й у тилу гайки закрутити, але чужими руками. Дочекався початку "путчу" генерала Лавра Корнілова, подивився, який той бравий. І арештував "путчистів".
Після цього імперія розійшлася по національних домівках. Утворилася автономна, згодом — незалежна Україна. А далі починається містика. Вона завжди панувала там, де виникала постать Леніна.
Вони ж із Керенським з одного міста — Симбірська. Народилися в один день: тільки Володя Ульянов за старим стилем, а Сашко Керенський — за новим. Сашко молодший на 11 років, богобоязливий. Його батько був шефом батька Леніна по відомству освіти. Коли той помер, опікувався його родиною: як-не-як — п"ятеро сиріт.
Вмінням навіювати він нагадував Кашпіровського
Володя вчився в гімназії, де старий Керенський був директором. І тут старший брат Володі Саша готує замах на імператора. На все життя запам"ятав Сашко Керенський чорну карету шефа Симбірського жандармського відділення. Зазвичай на ній його дочку від Керенських із посиденьок забирали. А тут побачив у вікно, як до неї заштовхують старшого Ульянова — в Петербург, на суд і на шибеницю.
Усе буде по справедливості, сказав директор Симбірської гімназії Федір Керенський. І дав Володі Ульянову по закінченні гімназії золоту медаль. Аби далі вчився, був корисний Отєчєству. Тільки зі свого предмету — логіки — "четвірку" поставив. Сказав: "Логіку гарно знають тільки я та Господь Бог".
Медаліст Володя Ульянов таки вивчився і став Леніним. Приїхав до Петрограда навесні 1917 року зі Швейцарії на все готове. Керенський уже був міністром юстиції, "пробив" у країні судову та земельну реформи. Ленін сказав тоді: "Це найбільш вільна країна в світі". І це було надбання Керенського. Він погодився і на переговори з українською Центральною Радою, і на українізацію військових частин.
Але чого Олександр Федорович не міг терпіти, так це гру в шахи. Прораховувати наперед нічого не вмів, все робив за інтуїцією. А Ленін шахи обожнював. Зроби тоді Керенський хоч один жест — і Леніна тихо знищили б у Розливі. Але він пожалів земляка.
Ще десь рік після жовтня 1917 року Керенський намагався щось зробити. Потому зібрав валізи і виїхав із Росії. У жіночому вбранні він нікуди не тікав.
Олександр Федорович пережив усіх своїх ворогів. Тож отримав привілей до останнього розповідати, як усе було насправді. Але його вже не чули.
У жіночому вбранні він нікуди не тікав
Що лишилося після Керенського? Лишилася Україна, на автономію якої офіційно першим із державних діячів Росії погодився саме він. Лишилися мости — старший син Керенського Олег став видатним містобудівником. Його найвеличніший витвір — міст із Азії до Європи над протокою Босфор у Туреччині. Чи може, це міст із Європи до Азії?
Усю нашу історію у ХХ столітті можна пояснити залежно від того, куди веде цей міст — у Азію чи у Європу. Ми ще не відповіли на це питання.
22 квітня за старим стилем (4 травня за новим) 1881 року народився у Симбірську (тепер м. Ульяновськ)
1887 — хлопчикові поставили діагноз — туберкульоз стегна, кілька місяців був прикутий до ліжка
1890 — уся родина переїжджає до Ташкента, куди батько отримав нове призначення
1899 — вступає на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету
1904 — одружується з курсисткою Вищих жіночих курсів, українкою Ольгою Барановською, дочкою полковника Генерального штабу
1905 — народжується син Олег
1905, грудень — заарештовано за зв"язок із бойовою організацією есерів. Чотири місяці у тюрмі "Крєсти" (Санкт-Петербург), висланий з родиною до Ташкента
1906–1912 — виступає адвокатом на політичних процесах
1912 — обраний депутатом Четвертої Державної думи Російської імперії
2 лютого (14 лютого за новим стилем) 1917 — у виступі з трибуни Думи висловлює ідею про "фізичне усунення" царської родини
1917, березень — міністр юстиції першого Тимчасового уряду князя Львова
1917, 5 травня — військово-морський міністр Тимчасового уряду Росії
1917, 8 липня — прем"єр Тимчасового уряду;
фактично розлучився з дружиною
1917, 24 липня — сформував другий коаліційний Тимчасовий уряд
1917, 24 жовтня (6 листопада) — початок збройного повстання більшовиків у Петрограді проти Тимчасового уряду. Керенський переїжджає до Гатчини й намагається організувати відсіч повсталим
1918, травень — таємно переїжджає до Москви
1918, червень — емігрує з Росії
1940 — переїжджає з Франції до Сполучених Штатів Америки
1970, 11 червня — помирає у шпиталі в Лондоні
2 
1
Коментарі