Ексклюзиви
Вівторок, 22 січня 2008 14:32

"Бывало питие великое, картёж жестокий, да и без барышень не обходилось"

У старому Києві не було звичаю святкувати закінчення сесій. Гульбища тодішні студенти влаштовували без усякого приводу.

У XVIII ст. спудеї Києво-Могилянської академії засилали гінців до ректора. Мовляв, просимо відпустити на гулянку. Наступного ранку хлопці вирушали на природу — зазвичай на сусідню гору Щекавицю. Усе відбувалося під пильним наглядом викладачів на чолі з ректором. Спочатку "могилянці" декламували вірші — свої або чужі, співали хором. Потім починалися забави — ганяли м"яча, грали в піжмурки. У цей час ректор запрошував педагогів до спеціального намету, де пригощав токайським вином. Надвечір тверезі студенти і захмелілі викладачі поверталися до академії.

Із появою в Києві університету св. Володимира (нині — ім. Т. Шевченка) 1834-го центром студентського життя став його теперішній "червоний" корпус. На четвертому поверсі містився гуртожиток.

Там, за спогадами одного з вихованців, "бывало питие великое, картёж жестокий, да и без барышень не обходилось". Найбільшими гультяями вважали студентів-філологів. На поверсі з ними мешкали й надзирателі, обов"язком яких було пильнувати студентів. Проте хлопці скидалися їм на могорич, і надзирателі придурювалися, ніби нічого не бачать.

Студентські пиятики були буденною справою. Розпалені алкоголем студенти часто вирушали на нічні "подвиги". Наприклад, "разграбление веселых домов" — трощили будинок розпусти на Андріївському узвозі. Або міняли місцями вивіски на магазинах.

Подеколи гроші на п"янки-гулянки хлопці здобували грою в карти. Серед студентів траплялися і професійні шулери. Наприклад, 1847-го спудей Котюжинський до нитки обіграв видатного угорського піаніста Ференца Ліста. Спочатку до кишені хлопця перекочував гонорар музиканта за київські гастролі. Потім маестро поставив на кін свої коштовності, і врешті-решт особисті речі. Пліткували, що європейська знаменитість залишила гуртожиток у чому мати народила. А студенти на виграні гроші балювали кілька місяців.

Хто не мав місця в гуртожитку, винаймав житло в будинках неподалік університету на власний кошт. "Содержали студенческие квартиры большею частью престарелые девы и молодившиеся вдовы", — згадував тогочасний студент Олександр Романович-Славатинський, згодом профессор і завідувач університетської кафедри. За кімнату з обідом й утриманням лакея (багатьох студентів заможні батьки-провінціали відряджали до великого міста виключно в супроводі слуг) пожилець сплачував 7–8 рублів на місяць. Обіди складалися з двох-трьох страв. Та, за словами того ж мемуариста, "от таких обедов подводило животики". Ще кілька рублів студент витрачав на інші потреби — тютюн, театр, листи додому. На Хрещатику філіжанка кави коштувала 20 коп., за ці ж гроші на Бессарабці пропонували фунт (0,4 кг) першосортної яловичини. Купивши найдешевший квиток за 20 коп., студент міг потрапити на "гальорку" до театру М. Соловцова, нині І. Франка.

Більшість педагогів також винаймали мешкання — приміром, професор одержував на це, окрім основної зарплати, додаткові 300 рублів на рік. Така сума дозволяла зняти поверх у прибутковому будинку. Студент-ледар із заможної родини орендував у викладача одну з кімнат за потрійну ціну. А педагог лобіював інтереси квартиранта в університеті, забезпечуючи йому гарні оцінки.

Студент-гуляка мріяв про власних рисаків, абонемент до театру, гаманець, повний грошей, і бочівку доброго вина для друзів. "Для достижения этого современного "идеала", — іронізував письменник Олександр Купрін, — он не побрезгует ничем, ни даже продажей своей молодости и любви какой-нибудь мумии, упрямо не желающей подчиниться влиянию разрушительной руки времени".

Зараз ви читаєте новину «"Бывало питие великое, картёж жестокий, да и без барышень не обходилось"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода