Британському міністрові закордонних справ Ентоні Ідену 1953-го прооперували жовчний міхур. Хірург припустився помилки — пошкодив жовчні протоки. Відтоді Іден до кінця життя боровся з болем. Ослаб. Мусив приймати знеболювальні. А їхні побічні ефекти усував стимуляторами — амфетамінами.
Від такої комбінації в Ідена бували постійні зміни настрою, ейфорія чергувалася з нападами меланхолії. А всі ці препарати він мав приймати постійно. Мимоволі Ентоні Іден став наркоманом.
Прем"єр-міністр Вінстон Черчилль, уже 80-річний, пішов у відставку. 7 квітня 1955-го на зміну прийшов його однопартієць-консерватор Іден. У розпалі була холодна війна. Британія втрачала свої позиції на Близькому Сході. У липні 1956 року президент Єгипту Гамаль Абдель Насер націоналізував Суецький канал, який до цього належав британцям і французам.
Іден назвав єгипетського правителя агресором, порівнював його з Муссоліні. На момент Суецької кризи він був наркозалежним. Особистий лікар призначав йому стимулятор групи амфетамінів — так званий бензедрин. Цей препарат до кінця 1950-х відпускали без рецепта, бо вважали безпечним. Випадків його передозування чи будь-яких побічних ефектів на той момент не зафіксували.
"Наш старий зовсім хворий, і весь на нервах", — писав про Ідена лейтенант британської зовнішньої розвідки американському колезі. У той період, коли Насер захопив канал, Іден потрапив до лікарні з температурою 41. Дози морфіну та бензедрину довелося поступово збільшувати. Невдовзі проявилися нові симптоми: збудження, безсоння, швидка втома.
Через наркотики Іден фактично більше не міг керувати державою. Йому не довіряли міністри, не розумів американський президент Ейзенхавер — Іден втрачав свого головного союзника. На нього почали тиснути. З одного боку — члени уряду: прем"єр мав утриматися в Єгипті та відвоювати Суецький канал. З іншого — Ейзенхавер, який перестав надавати фінансову допомогу. Врешті-решт Іден поступився й вивів війська з окупованої єгипетської території.
Міністри не пробачили йому поразки в Суецькій кризі. 10 січня 1957-го прем"єр пішов у відставку.
Микола II лікував застуду кокаїном
Під час Першої світової війни російський імператор Микола ІІ скаржився на біль у шлунку, розлади. Придворні лікарі прописали цареві знеболювальні — опіум і морфін.
Пильнувати, коли та які дози приймав Микола ІІ, було годі. Цариця Олександра в щоденнику писала, що він "мав високий тиск і в нього на диво швидко змінювався настрій". Проте "вдень, особливо під час прийомів і бенкетів, він був у доброму гуморі, поводився звично". 1916 року під час бенкету з нагоди дня народження царевича Олексія один із гостей відзначив, що "Його Величність майже не пив, а проте був ніби сам не свій. Очі наче світилися, погляд був неуважний, відсутній. Іноді він усміхався, але якось розгублено, і це виглядало дуже дивно".
Застуду ж Микола ІІ лікував кокаїном — тоді вважали, що ця речовина усуває симптоми захворювання.
Германа Ґерінґа морфій зробив істериком
Німецькому фельдмаршалу Германові Ґерінґу понад 20 років дошкуляла давня рана.
Під час нацистського "пивного путчу" 9 листопада 1923-го він крокував Берліном у перших рядах мітингувальників. Поліція відкрила вогонь. Крупнокаліберна куля влучила Ґерінґові в стегно, мало не зачепивши пах. Того дня дощило. Коли поранений упав на бруківку, до рани потрапила грязюка. Вона викликала інфекцію. Лікар прописав Ґерінґові морфій. Біль не вщухав, дози почали збільшувати.
Після поранення Ґерінґ виїхав на лікування до Австрії, потім Італії, далі до Швеції. У жовтні 1927-го шведський лікар Карл Лундберґ після огляду пацієнта записав, що той "має істеричний темперамент, роздвоєння особистості, у нього часто буває сльозливо-сентиментальний настрій, що чергується нападами сліпої люті; в такі хвилини він може піти на крайнощі". Невдовзі Ґерінґ на кілька місяців потрапив до божевільні. "Небезпечний антисоціальний істерик" — такий діагноз поставили шведські психіатри. Причиною визнали Ґерінґову залежність від морфію.
"Він щодня ковтав знеболювальні цілими пригоршнями", — 1944-го занотував у щоденнику про командувача авіації Третього рейху один з офіцерів Люфтваффе.
Черчилль бензедрин запивав пивом чи абсентом
Британський прем"єр Вінстон Черчилль 1945 року програв вибори й пішов у опозицію. Він вів малорухливий спосіб життя, багато пив, і це призвело до проблем із зайвою вагою та хвороб серця. У серпні 1949-го він переніс перший мікроінсульт. Під час напруженої політичної кампанії в січні наступного року поскаржився своєму лікареві на слабкість, запаморочення й "туман в очах". Лікар поставив діагноз "спазм судин мозку". Та Черчилль все одно знову балотувався на посаду прем"єра. І 1951-го таки переміг: він знову в"їхав у будинок на Даунінґ-стріт, 10 — резиденції прем"єр-міністра в Лондоні.
Прем"єрові вже було 77 років. У середині 1950-х він майже повністю оглух, мав серцеву недостатність, хворів на екзему. Часто скаржився на біль і слабкість. Лікарі призначили йому те саме, що й Ентоні Ідену — стимулятор бензедрин, що належить до родини амфетамінів. Потайки, аби підняти настрій, прем"єр-міністр приймав кокаїн, без рецепта й без нагляду свого особистого лікаря. Цей наркотик визнали небезпечним і нелегальним лише в 1960-х, тож глава уряду міг уживати препарат у будь-яких дозах. Як і звідки Черчилль добував кокаїн — досі залишається загадкою.
Однак препарати майже не діяли, бо сер Вінстон мав звичку запивати їх пивом чи абсентом, а це нейтралізує пряму дію наркотиків. Кокаїн і бензедрин викликали звикання, тож прем"єр запивав щораз дози дедалі більшою кількістю алкоголю. Це тривало кілька років, аж до смерті Черчилля 1965-го.
2 
1
Коментарі