Москва, 1957-й. ЦК КПРС. Акторка 29-річна Інна Макарова стоїть перед десятком підстаркуватих чиновників. Ті навперебій розхвалюють її чоловіка, актора Сергія Бондарчука, 37 років. Місяць подружжя не живе разом. Через постійні зради Сергія жінка подала на розлучення.
— Такими людьми не розкидаються, громадянко Макарова, — не витримує один і гримає кулаком по столу. — Хто з чоловіків може похвалитися вірністю своїм дружинам? Усі ми колись зраджували одне одного. Але ж навіщо розлучатися? Сім'я — це головне для радянської людини і ви зобов'язані її берегти. Подумайте, як це відобразиться на вашій кар'єрі? А на кар'єрі Сергія Федоровича? Інно Володимирівно, прийміть його назад.
— Ні, — крізь сльози видавлює із себе Макарова й іде геть.
За дев'ять років шлюбного життя Сергій із сором'язливого студента-провінціала перетворився на зірку радянського кіно, народного артиста. Спочатку Інні подобалося, що коханий зажив слави, якої так прагнув. Не бентежили ні телефон, що розривається від дзвінків шанувальниць, ні поштова скринька, переповнена любовними записками. Терпінню настав кінець, коли Макарова мало не щодня почала отримувати анонімки з погрозами. "Відмовся від чоловіка, а то покалічу", — погрожували акуратні літери, виведені жіночою рукою на обшарпаних клаптиках.
Це почалося 1955-го, одразу після зйомок Сергія Бондарчука в картині Сергія Юткевича "Отелло". Актор отримав роль Мавра. Дездемону грала 28-річна Ірина Скобцева.
— Стережися, Макарова, — радили Інні подруги-актриси. — Кажуть, Ірина кинула оком на твого Сергія. А такі, як вона, так просто не відступають.
Інна віджартовувалася, але щотижня зустрічала Ірину Скобцеву біля власного під'їзду. Та мовчки всміхалася й ішла геть. А в поштовій скриньці з'являлася нова анонімка.
Макарова виставила вже знаменитого актора за двері — із маленькою валізою в руках. Їхню спільну доньку Наталю відправила до бабусі на дачу. А сама поїхала на зйомки фільму "Дорога моя людино". Сергій Бондарчук жив у ванній свого товариша.
— Страждати йому довелося недовго, — скаже потім в одному з інтерв'ю Макарова. — Одразу на горизонті з'явилася Скобцева. Вона зустріла Сергія в коридорах "Мосфільму" і запросила до себе на чай. Невиспаний, втомлений, а головне — ображений на мене, він недовго роздумував і прийшов того самого дня.
Ірина Скобцева приготувала смачний обід, попрала і попрасувала його одяг, а свою маму посадила латати дірки на шкарпетках актора. Ночувати до товаришевої ванни Сергій не повернувся. Він залишився в Ірини на 35 років. Інна Макарова більше не отримала жодної анонімки. Скобцева заборонила Бондарчуку бачитися з Макаровою та донькою Наталею. Їздила в усі відрядження та на зйомки з чоловіком. Грала всі головні жіночі ролі у його картинах.
1967-го під час роботи над історичною драмою "Війна і мир", де режисером і виконавцем ролі П'єра Безухова був Сергій Бондарчук, а Елен Безухову грала Ірина Скобцева, до знімального павільйону на "Мосфільмі" зайшов високий юнак у картатому пальті. Актор сприйняв його за журналіста і хотів було випровадити геть, але хлопець тремтячим голосом мовив:
— Я — ваш син.
Режисер на мить зблід, глянув на Ірину й протягнув руку привітатися.
— Ми зайняті! Ви що не бачите? — істерично почала кричати Скобцева. — Яка безтактність турбувати режисера під час роботи!
Юнак мовчки пішов. Режисер так і залишився стояти з простягнутою рукою.
— Це я цього хлопця до Сергія направила, — скаже потім Інна Макарова. — Це Льоша — син Бондарчука від першого шлюбу. Він не бачився з батьком 17 років, відколи той оформив батьківство.
Про те, що в нього є син Олексій Бондарчук дізнався випадково. До знайомства з Макаровою він мав інтригу. Під час війни актор гостював у приятеля у Ростові. Там познайомився з дівчиною. Її звали Євгенія Білоусова. Після однієї спільної ночі Сергій повернувся до Москви. Дівчина завагітніла. Через два роки Женя знайшла Бондарчука в Москві. Просила визнати сина. Режисер, уже одружений з Інною Макаровою, одразу погодився. Та за радянськими законами, всиновити власну дитину можна було лише після офіційного одруження з її матір'ю. Бондарчуку довелося оформити фіктивне розлучення з Макаровою, а потім знову одружитися з нею.
— Я жодного разу не дорікнула Сергієві за Льошу, — розповідає Інна Володимирівна. — Навпаки, привозила його до нас у гості, постійно телефонувала дізнатися, як справи. Мені не хотілося, аби син без батька ріс. А от Скобцева навпаки. Ірина забороняла Сергієві навіть згадувати про Льошу. Якось хлопець подзвонив мені й сказав, що йому вже 19, вступатиме до вузу і хоче порадитися з батьком. Я була не в змозі йому відмовити. Направити в дім Скобцевої не могла. Вона Льошу й на поріг не пустила б. Тому довелося оформити йому пропуск на "Мосфільм". Побачити Сергія Льоша зміг лише на його похороні.
Зняв найдорожчий фільм за всю історію кіно
Історичну драму Льва Толстого "Війна і мир" Сергій Бондарчук знімав шість років. На екрани вона вийшла 1968-го. На той час бюджет картини становив $100 млн. З урахуванням інфляції зараз ця сума перевищила б $540 млн. Фільм вважають найдорожчим проектом за всю історію світового кінематографа. Голлівудські продюсери кажуть: жодна сучасна кіностудія не змогла б відтворити масштабність цієї стрічки без комп'ютерних спецефектів. За 120 тис. осіб масовки, які брали участь у зйомках Бородинської битви, картина потрапила до Книги рекордів Ґіннеса. Батальні сцени Бондарчук знімав не лише зі стаціонарних камер, а й з літаків.
— Війна — це рух, — пояснював режисер. — Її не можна знімати, сидячи на стільці. Мої оператори постійно їздили: то на рейках, то на роликах. Це додавало картинці динамізму. Бали ми теж так знімали. Інакше встигнути за парою, що кружляє в танку, просто нереально.
За перший рік прокату касові збори втричі перевищили бюджет. Одразу після виходу драма отримала нагороду "Оскара" як найкращий закордонний фільм. Бондарчуку дозволили самому забрати нагороду із Голлівуда.
— На честь його приїзду Америка дала шикарний прийом, — згадував письменник-фантаст Рей Бредбері. — Усі великі режисери хотіли побачити, поспілкуватися, потоваришувати із Сергієм Бондарчуком. Я стояв у самому кінці натовпу і мовчки спостерігав. Бондарчук закричав мені: "Рей! Бредбері! Це ви?". Прожогом кинувся до мене, взяв під руку та потягнув за свій столик. Там стояла пляшка їхньої "Столичної", яку ми відразу розпили. Виявилося, горілка — це єдине, що дозволили йому вивезти із СРСР. Сергій дарував її всім замість сувенірів.
9
ФІЛЬМІВ зняв режисер Сергій Бондарчук: "Доля людини" (1959), "Війна і мир" (1968), "Ватерлоо" (1970), "Вони боролися за Батьківщину" (1975), "Степ" (1977), "Червоні дзвони. Мексика у вогні" (1982), "Червоні дзвони. Я бачив народження нового світу" (1983), "Борис Годунов" (1986), "Тихий Дон" (1994). До семи з них написав сценарії. Зіграв у 35 стрічках
3 
35413
Коментарі