Ексклюзиви
Пʼятниця, 04 жовтня 2019 00:35

Богдан-Ігор Антонич писав вірші одразу після сну

Автор: zbruc.eu
  У радянські часи писати й говорити про Богдана-Ігоря Антонича забороняли. Називали ”крамольним” поетом і ”прислужником буржуазії”. Лише 1968-го в Києві вийшла одна збірка віршів. Більше його публікували за кордоном
У радянські часи писати й говорити про Богдана-Ігоря Антонича забороняли. Називали ”крамольним” поетом і ”прислужником буржуазії”. Лише 1968-го в Києві вийшла одна збірка віршів. Більше його публікували за кордоном

"Будучи в університеті, говорив якось "дивно" по-українськи. Так, що ми, дівчата, навіть подекуди бокували зразу від нього. Вважали за поляка, що робиться "приємним" для нас, українок", — писала у рецензії на збірку "Три перстені" Богдана-Ігоря Антонича 1935-го письменниця Ірина Вільде.

Поет — лемко за походжен­ням. 1928-го приїжджає до Львова, щоб вступити до університету. Тітка Параска Волошинович має тут квартиру на вул. Городоцькій. Живе із сином Романом і виділяє племіннику окрему кімнату.

Богдан-Ігор Антонич стає студентом філософського факультету. 1 жовтня йде на лекції. Їх ведуть польською мовою, жодної української кафедри в закладі немає. Поляки сидять в аудиторії з правого боку, українці — з лівого, євреї стоять попід стінами. Антонич не погоджується з такими порядками й поступається єврейці. Поляки бачать це і після лекції перепиняють у коридорі. Пояснюють, що так робити не потрібно, і б'ють.

У їдальні він бачить такого ж побитого студента Романа Савицького. Підсідає до нього й заводить дружбу. Навідується на квартиру, що неподалік від будинку тітки Антонича. Дізнається, що Савицький керує драмгуртком при "Просвіті".

— Хочу з вами, — каже Антонич. — Може, щось треба написати чи зіграти?

— Звісно, долучайся, — радіють хлопці.

Ставлять драму "Дай серцю волю — заведе в неволю". Антонич грає на скрипці й малює декорації.

"Мою увагу привернуло його миле, майже дитяче обличчя. Завжди, коли Антонич розмовляв зі мною, мене полонила його усмішка, — згадував фольклорист Дмитро Бандрівський. — У цій усмішці радість і смуток так сплелися, як день сплітається з ніччю. В усмішці відбивалася радість людини, свідомої свого покликання, а в смутку — свідомість скороминучості його титанічних зусиль".

Навчання дається легко. Починає писати вірші. Через говірку галичани мають його за дивака. Вирішує активно студіювати українську. Йде на курс до професора Яна Янува і стає членом неформального гуртка україністів у Львові.

"Невисокий, худорлявий, широкоплечий і прямий. Волосся пострижене їжачком, в окулярах. Ходив завжди в чорному костюмі з великим портфелем. Ішов спокійним розміреним кроком, завжди задуманий, серйозний", — згадував член клубу мовознавець Юліан Редько.

Збираються раз на два тижні біля Академічного дому. Розміщуються на сходах. Обговорюють публікації в пресі та нові книжки.

Вдома Богдан-Ігор Антонич зачитує до дір словник Бориса Грінченка та журнал "Рідна мова", що виходить у Варшаві. Створює картки, куди записує цікаві фрази з творів українських письменників.

"Уранці півсонний накладав окуляри, вставав із ліжка та сідав за розхитаний столик. Тета приносила сніданок і каву, знівечивши сонну екстазу. І починався день сірої людини", — ділився спогадами про Богдана-Ігоря Антонича критик Володимир Ласовський.

Усі свої вірші вперше читає на зборах гуртка. Там же критикує інших авторів.

— А може, ви пане товаришу, прочитали б щось веселе, — звертається до одного з них. — Ваша "Антиалкогольна пропаганда" була ліпша. Вона відображала дійсність, а тут, пробачте, гумор якийсь штучний.

Першу свою збірку "Привітання життя" видає 1931-го.

"Потяг мене вбік, щоб не затримувати руху на вузькій вулиці. Відчинив свій невеличкий портфель і витяг новеньку жовтаву книжечку й підписав "Високоповажному панові товаришеві", — згадував Юліан Редько.

Після університету береться за переклади та рецензії, які публікують львівські журнали. Потім доручають писати статті про літературне життя для часопису "Дажбог", що йому не подобається.

"Сидів у Львові та непотрібне витратив час на всякі "сходини" та інші "організаційні" справи, — пише до видавця Євгена Пеленського 22 липня 1934-го. — Був би на селі написав не один новий вірш, тут неповстало зовсім нічого нового. Знеохочений, лютий за змарнований час, виїжджаю вкінці на днях до себе".

Якось у цукерні закохується в студентку 25-річну Ольгу Олійник. Пропонує зустрічатися. Вона чула про його творчість і відповідає взаємністю. Та мати хоче, аби син зійшовся з дівчиною з їхнього села — Ганною Войціцькою.

"Він до нас приходив часом у вишиваній сорочці, — згадувала та. — Вечорами збиралися в одній хаті. Одні шили, інші пряли і тут же співали. Любив ходити в поле ввечері і просив, аби з ним іти. Але я з хлопцями не любила вибиратися. Часу не було, та й панські примхи можуть бути різні. Мама мене часто застерігала. Його мати була за наше вінчання, але він казав, що має дівчину, називається Олєчка".

У Богдана-Ігоря Антонича запалюється апендикс. Він зайнятий роботою й віршами, тому на недугу не звертає уваги. Коли стає дуже погано, кладуть на операцію. Деякий час проводить у ліжку в тітчиній квартирі. Однак через протяги в помешканні застуджується, починається запалення легень. Тітка й Ольга прикладають теплі пляшки, це не допомагає і він помирає.

6 поетичних збірок створив Богдан-Ігор Антонич — "Привітання життя", "Велика гармонія", "Три перстені", "Книга Лева", "Зелена Євангелія" і "Ротації". Дві останні видали вже після смерті автора. В основі віршів філософська лірика, релігійні та космічні мотиви, лемківський, бойківський, гуцульський і язичницький фольклор. Написав вірші "Різдво" та "Коляда", які стали народною колядкою "Народився бог на санях".

Сім'я тікала від переслідувань поляків

1909, 5 жовтня — у селищі Новиця — тепер Малопольське воєводство у Польщі, в сім'ї греко-католицького священика Василя Кота та Ольги Волошинович народився син Богдан-­Ігор. Тоді ж батько змінює прізвище на Антонич — не хоче, щоб на нього казали "отець Кіт". Освіту хлопчик здобуває у приватної вчительки.

1919 — родина тікає в Чехословаччину разом із дядьком Олександром Волошиновичем. Того за спробу об'єднання польської і словацької часток Лемківщини засудив до страти режим Юзефа Пілсудського. Антоничі перестраховуються, щоб їх не покарали як родичів.

1920 — вступає до гуманітарної гімназії імені королеви Софії у місті Сянок — тепер Підкарпатське воєводство Польщі. Опановує скрипку та малювання.

1928 — вступає до Львівського університету імені Яна Казимира на філософський факультет за спеціальністю польська філологія. Самотужки вивчає літературну українську, пише вірші та магістерську роботу.

1931 — журнал "Вогні" публікує його перший вірш "Біг 1000 метрів".

1934 — стає магістром філософії. Професор Генрік Гертнер хоче відправити на навчання до Болгарії, та керівництво університету відмовляє — немає коштів для українця.

1937, 6 липня — помер після ускладнення від запалення легень. Похований у Львові на Янівському цвинтарі.

Зараз ви читаєте новину «Богдан-Ігор Антонич писав вірші одразу після сну». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 875
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода