Співачку Явдоху Зуїху із села Зятківці Гайсинського району Вінниччини відкрив місцевий учитель Гнат Танцюра. Записав від неї 1008 народних пісень.
— Батько розповідав про свою першу зустріч із Зуїхою, — розповідає 60-річна Наталія Громова, донька Гната Танцюри. Вона очолює музей-садибу батька в Гайсині. — То був 1918 рік. Він якраз хворів, у нього була спадкова хвороба гемофілія — незгортання крові. Лежав, а мати співала йому пісню "Ой ходить Іван понад лиман". Забула останню стрічку. Коли це рипнули двері й до хати зайшла сусідка — баба Явдоха. У селі її поважали, любили. І боялися: бо вона як кому дасть прізвисько — людина з ним помирає. Ще вміла "вивернути кожуха" і "вичитати скверну молитву по перве число". Так ото запитали бабу, чи не знає вона продовження пісні. Явдоха лукаво всміхнулася:
— Кому ж знати, як не мені? Я все життя провела у піснях і біді. До мене, сину, за піснями, до мене. Я їх тобі стільки проспіваю, що й на трьох волових шкурах не запишеш.
Батько спочатку подумав: хизується баба. Але через два дні пішов до неї. Рука скакала — не встигав записувати: стільки сипнула вона на нього пісень.
Така спільна праця Гната Танцюри й баби Явдохи тривала 12 років. Записані від неї пісні програвав і перевіряв на фісгармонії. Продав шмат землі, що належав йому від батька, і купив інструмент у костьолі села Куни. Сам вивчив нотну грамоту.
Явдоха переживала кожну пісню. Коли співала про дівчину, яка проводжала на війну козаченька, довго плакала. Батько казав, що на всі випадки життя в неї були пісні. Тільки сиди біля неї — і встигай записувати. Ото вдягається й приспівує:
— Чого, мила, як злий дух?
Чом не вдягнешся в кожух?
— Бодай в тобі так був дух,
Як у мене є кожух.
Співала завжди. І ніяк не могла насміятися, наговоритися.
— Якби не співала, то давно лопнула б, — казала. — Я дуже бідувала цілий свій вік, тяжко та гірко робила, як чорний віл. А що маю? Тільки й того, щоб не здохла з голоду. Ото тільки й мого, що не раз, бувало, поспіваю та поплачу... А чого б плакав сліп, якби бачив світ? Пісні помагали мені боротися з бідою. Де ті пісні в мене бралися? Так, наче хто нашіптує мені збоку. А пісні любила, ой любила... То інші вбивалися у воли, в корови, а я, бідна, — в пісні. За гарну пісню, здається, дала б око видерти, нехай я світю одним уже, аби я знала ту пісню, бо тільки й мого, ото тільки й мого багатства.
Щоб не забути пісню, брала палицю й на піску чи на городі малювала якісь значки, бо була неписьменна, "темна". Одного разу побачила, як батько після тексту пісні щось приписує. То був "паспорт" пісні — від кого й коли записав. Явдоха обурилася:
— Пісня — то людські сльози, не вздумай щось від себе добавляти. Я все життя була незапорошеною, чистою. А ти хочеш мене знеславити на все село?! Більше не приходь, бо навіть ворота підіпру.
Два місяці Гнат Танцюра не зустрічався із бабою Явдохою. Жук — таке було її справжнє прізвище. Дуже мучився.
Мала четверо дітей, але на старості залишилася одинокою
— А якось він лежав хворий. Рипнули двері, й він побачив над собою бабу Явдоху. Плакала коло нього. "Щось придумаємо", — сказала. І сама запропонувала: "Нехай я буду Явдоха Зуїха, бо мій чоловік Василь Олійник був на заробітках у Зуєві. Нехай хто бігає по Зятківцях із розбитою головою, а не знайде Зуїхи". Так надалі під піснями батько писав — "Явдоха Зуїха". Звала його Гнатику, Гнаточко та синку. Окрім пісень, він записав від неї ще 156 казок, байок, переказів, 394 прислів"я та приказки, чимало загадок.
Дуже вона переживала, коли 1931-го батька направили працювати у Клебань, Тульчинський район. Плакала, коли проводжала. А коли в червні 1934-го батько одружувався з моєю мамою — молодшою за себе удвічі Тамарою Бриль, Зуїха приїжджала на весілля. Мамі подарувала велику тернову хустку, а батькові — вишиту сорочку.
Явдоха Зуїха мала четверо дітей, але на старості залишилася одинокою. Казала, що дітям "тоді була мама мила, як головку мила".
Батько хотів забрати її до себе: у Клебані при школі їм дали квартиру. Але вона щоразу казала:
— Мене інша дорога чекає.
— Та як же вернуся ні з чим? — запитав батько.
— А я хіба тебе колись ні з чим відпускала? Я подарую тобі пісню. Може, ти якої ще не записав.
Остання її пісня була дуже сумна: про смерть матері, в якої лишилися маленькі діти. Смерть чатувала її біля ліжка, біля дверей, а вона просила дітей прогнати її.
Померла Явдоха Зуїха ходячи — 19 січня 1935 року. Ще зранку відвідала хвору сусідку, протопила в печі, лягла погрітися й тихо заснула назавжди. Батько довідався про все вже після похоронів: ніхто йому не сказав — телефонів тоді не було. Свої майже 80 років ця талановита жінка провела в праці. Як сама казала:
— Прожила в біді, як камінь у воді.
Зранку здалеку затишно зазорили, заясніли, заіскрились запорошені завіями, закидані заметами, засніжені зимові Зятківці.
— Здрастуй, знайома земле! Здрастуй знана, знаменита Зуїхо — зоре-зірнице!
Зятківчани звично згадували. Заговорила, задивилась, замріялась, зітхнула-затихла. Зворушливо заплакала-заридала, затужила, знедолена замислилась, задумливо здивувалась, змалку з задоволенням заспівала, зненацька зраділа, залюбки засміялась — звеселилась, зачарувала.
Замолоду знемагала зранена, зазнала знущань, злиднів, зла. Згасала, завмирала, здригалась, замовкала, заклякла. Згинали, залякували. Зуміла знайти зусилля зостатися, здолати, звестися, зійти золотосяйною зорею.
Завбачливо здогадлива здібна Зуїха заздалегідь збагнула зазвичай зрозуміла значення засіяних золотих зерен. З захопленням згадувала забуте, знаходила заховане, загублене, зберегла зразки замовлянь, забавлянок, закличок, заколисанок, забагато змістовних загадок, звуконаслідувань, здебільшого звучних заспівів.
Здійснились задуми Зуїхи. Здавна залишені записи зацвіли, зблиснули зірчасто, зігріли зараз.
Наталя ГРОМОВА, донька Гната ТАНЦЮРИ
1855, 14 березня (1 березня, за старим стилем) — Явдоха Сивак (Зуїха) народилася в кріпацькій сім"ї в селі Кущинцях Гайсинського повіту Подільської губернії (нині — Вінниччина). Наймитувала в рідному краї і в далеких — у Бессарабії та на Херсонщині
1888 — вийшла заміж за Василя Олійника із сусіднього села Гнатівки. Народила чотирьох дітей. На 51-му році овдовіла
1910 — вийшла заміж у сусіднє село Зятківці за 73-річного Демедя Жука. 1919-го знов овдовіла
1918 — познайомилась із місцевим учителем і фольклористом Гнатом Танцюрою
1935, 19 січня — померла в Зятківцях, там і похована
1965 — у столичному видавництві "Наукова думка" вийшла збірка "Пісні Явдохи Зуїхи" на 810 сторінок. А 2001-го в Зятківцях встановили мармуровий пам"ятник-стеллу Явдосі Зуїсі та Гнатові Танцюрі
2 
1
Коментарі
2