Коли радянські газети повідомили про будівництво винного заводу на Донеччині, народ дивувався: знайшли місце для виноградників. Та "родзинка" тут була в іншому — в багатокілометрових штольнях Артемівська.
Із шахт довкола повітового містечка Бахмута у ХІХ ст. видобували 70% солі всієї Російської імперії. Також тут виявили величезні поклади гіпсу. Його обпалювали камінним вугіллям і перегрітою парою й одержували алебастр високої якості. Видобувати гіпс було так вигідно, що німецький інженер і підприємець Едмунд Фарке зголосився власним коштом прокласти в Бахмуті водогін і відремонтувати дороги, аби одержати право на довготривалу оренду території з гіпсовими покладами.
1921-го під час випробувань аеровагона загинув колишній голова Юзівського (нині Донецького) губернського виконкому 28-річний Федір Сергєєв — партійний псевдонім Артем. Бахмут на його честь перейменували в Артемівськ.
Після неспокійних 1917–1920-х ціле підземне місто — 250 тис. кв. м вільної площі на глибині понад 72 м — стояло покинуте. Про гіпсові штольні Бахмута-Артемівська згадали по Другій світовій. Навесні 1950-го Рада міністрів СРСР ухвалила перетворити їх на сховище для виноматеріалів. Але за кілька місяців, 29 червня того ж року, з"явилася інша постанова — про виділення додатково ще 2,5 млн крб. для створення повноцінного винного заводу. Він мав спеціалізуватися на випуску коньяку й шампанського. Автором ідеї нібито був сам Сталін. Завод мав виробляти 5 млн пляшок на рік.
Артемівські штольні були залиті водою, від сирості стіни вкрилися чорною пліснявою. Прибирали підземелля від сміття й монтували устаткування "стахановськими" темпами. Новий завод почав отримувати коньячний спирт з Угорщини, Болгарії, Румунії. І 1952-го дав першу продукцію — коньяк. Тоді ж надійшов виноградний сік із Криму та Краснодарського краю для виготовлення ігристих вин. Артемівські гіпсові шахти виявилися зручними для виробництва саме їх. Бо в будь-яку пору року тримають постійну температуру 12–14 вище нуля й стабільну вологість повітря — 88–90%. У таких самих умовах виробляють ігристе вино і французи у провінції Шампань.
Автором ідеї нібито був сам Сталін
Перша партія Артемівського шампанського, випущена 1954-го, налічувала 500 тис. пляшок — у 10 разів менше запланованого. Якості мала настільки високі, що в Москві вирішили: надалі завод спеціалізуватиметься тільки на ігристому вині. Наступного року там випустили вже 1,3 млн пляшок "Советского шампанского", а 1959-го — вдвічі більше. На заплановану виробничу потужність — 5 млн пляшок на рік — завод вийшов 1964-го.
Артемівське шампанське у СРСР вважали найкращим. Завод одержав численні нагороди та звання, включаючи "Підприємство комуністичної праці". У 1970-х пляшка шампанського 0,75 л коштувала 4 крб 17 коп. Але його марно було шукати у звичайних магазинах, навіть у Києві. Артемівське розходилося винятково по спецрозподільниках — закритих крамницях для номенклатури. Бо вироблялося не за спрощеною технологією, як то робили на більшості радянських винзаводів, а за класичною французькою.
3 
1
Коментарі