1 квітня 1939 року Антон Макаренко повертався додому з підмосковного Голіцино. Сідаючи до приміського поїзда, нібито допоміг якійсь жінці занести до вагону мішок. І раптом упав.
— Я — письменник Макаренко, — встиг сказати, — і помер. Як з"ясували згодом, від розриву серця.
Він з"явився на світ на три тижні раніше, ніж мав, і ріс хворобливим — ангіни, флюси, ячмені. З дитинства на все життя в нього лишилися на шиї шрами від карбункулів, тому носив високі комірці. Багато років страждав від хронічного нежитю. Уже дорослим постійно мав розпухлий і червонуватий ніс.
— Мій ніс, як кажуть, Бог сімом ніс, а мені одному дістався, — нарікав.
Постійно мав розпухлий і червонуватий ніс
Часто закохувався, за спогадами брата. Найдовше його захоплення — попадя Єлизавета Григорович. Вона покинула чоловіка-священика й перебралася до Макаренка. Батько до смерті не міг пробачити Антонові цього скандалу. З Єлизаветою він прожив майже 20 років. А потім розійшлися — за його ініціативи. "У неї полізли назовні атавізми старої попівської сім"ї — скнарність, скупість і дріб"язковість, — пише у книжці про брата Віталій Макаренко. — Вона завела з десяток кішок, і в нас у всіх кімнатах стояв сморід".
Зі своєю другою, законною, дружиною Галиною Салько Антон Макаренко розписався за чотири роки до смерті. Познайомилися в його колонії, куди вона приїжджала як інспектор. Від першого шлюбу мала сина. Із Макаренком дітей не було. Він усе життя опікувався чужими.
Під прізвищем Карабанова у "Педагогічній поемі" Макаренко змальовує свого реального учня — Семена Калабаліна, який став його правою рукою в колонії.
У війну, втративши батьків, Семен потрапив до банди, став злодієм, опинився у в"язниці. Там уперше й зустрівся з Макаренком. Той — із великим носом і пенсне в золотій оправі, за спогадами Калабаліна, сидів у кабінеті поруч із начальником.
— Тебе справді Семеном звати? — запитав він в"язня. — Ми майже тезки! Мене звати Антон Семенович. Вибач, голубчик, що тебе через мене потурбували.
Хлопець не пам"ятав, коли востаннє чув ласкаве слово. Макаренко забрав Семена до колонії.
Із неповнолітніми злочинцями Макаренко почав працювати 1920-го. Більшовики саме взялися за безпритульних дітей, яких наплодили роки війн і революцій. Одну з колоній для малолітніх правопорушників "Ліга порятунку дітей" на чолі з письменником Володимиром Короленком відкрила на хуторі Треби під Полтавою. Очолити її запросили Макаренка, який учителював у Полтаві.
Невдовзі він перевозить своїх колоністів до колишнього панського маєтку в селі Ковалівка, також неподалік Полтави. Тут були 40 десятин землі, фруктовий сад, поблизу річка та ліс. Діти першими в регіоні вирощували свиней йоркширської породи.
Через п"ять років Макаренко перевозить дітей ближче до тодішньої столиці України, до колонії в місті Куряж під Харковом. Вона розташовувалася у старому монастирі. Усередині не було нічого. Щоб зігрітися, колоністи здирали підлогу та розводили вогнище серед кімнати. Вихователі тут були лише вдень. Якщо на ніч залишався хтось із них чергувати, то брав із собою зброю й зачинявся в окремій кімнаті.
За рік Макаренко зробив цю колонію зразковою. Нині живе до двох десятків його учнів.
1888, 13 березня — Антон Макаренко народився в місті Білопіллі Харківської губернії, нині — райцентр на Сумщині, в родині старшого маляра залізничного депо. Був третім із п"яти дітей. Найстарша Серафима померла малою. Олександра дожила до 1950-х. Наташа впала з ліжка, і її паралізувало, не дожила до повноліття. Останній, Віталій, 1919-го втік із денікінською армією, в Україну не повернувся
1901 — сім"я переїжджає до Крюкова неподалік Кременчука
1912–1917 — навчається у Полтавському вчительському інституті
1920–1927 — керує колонією ім. Горького, потім вісім років завідує Харківською трудовою комуною ім. Дзержинського. Через два роки комуна стає самоокупною. Вихованці виробляють першу серію фотоапаратів марки ФЕД — від "Фелікс Едмундович Дзержинський"
1935 — виходить його "Педагогічна поема"; переїжджає до Києва, працює заступником начальника відділу трудових колоній НКВС УРСР
1937 — перебирається до Москви. Пише "Книгу для батьків", "Прапори на вежі". Часто виступає перед учителями
1939, 1 квітня — помер у поїзді за 40 км від Москви
Із родичів Антона Макаренка залишилася внучата племінниця Катерина Васильєва — російська акторка, зіграла королеву Катерину Медичі у серіалі "Графиня де Монсоро". Також її брат — поет і режисер Антон Васильєв. Обоє живуть у Москві.
3 
1
Коментарі